Васіль Биков. Піти й не повернутись.
Під час війни люди по-різному поводять себе. Назовні випливає те, чого ніяк не сподівався побачити у мирний час. Зрадництво теж не народжується на порожньому місці.
Партизанку Зосю Нарейко відправляють з важливим завданням у невеличке містечко, зайняте німцями. Її наздоганяє Антон Голубін, в якого вона закохується. Зося ще не знає, що той - дезертир. Він утік із партизанського загону і має свій інтерес до дівчини. Йому здається, що Сталінград уже захоплений німцями, війна програна, а тому треба влаштовувати особисте життя.
Антон рятує Зосю від смерті. Але навіть фізична близькість з ним не дозволяє дівчині пристати на його пропозицію. Як можна одружуватись і не воювати з фашистами? Тепер у хлопцеві вона бачить лише зрадника, ворога. А той не сподівався на спротив з боку Зосі. Звідки у неї такий твердий характер? Коли він дізнався, що німці не захопили Сталінград, хоче хитрощами знову заманити партизанку на свій бік. Мовляв, він теж продовжуватиме війну з фашистами, лиш би Зося була поруч і вибачила йому малодушність. Проте Зося вже розкусила Антона. Йому не залишається нічого іншого, як вбити її. Зося проходить через випробування і залишається живою. Втім, автор дає зрозуміти, що ще не знати, як усе закінчиться, бо Антон зрозумів, що не дострелив дівчину, а тому хоче виправити помилку, щоби в партизанському загоні не дізналися, що він дезертир і зрадник.
Васіль Биков писав прості історії про війну, випробовуючи своїх героїв на людяність і міцність характеру. При цьому він виходив далеко за рамки соціалістичного реалізму. Для нього ніби й не існує спочатку сталінської, коли відбувалася війна, а тепер брежнєвської, коли він писав свої твори, Системи, яка не лише фізично знищувала людей, а й калічила їхні душі. Людське в людині – ось що головне для письменника. Він переконаний, що жодна Система не здатна знищити морального начала, якщо людина залишається людиною.
Зося Норейко та Антон Голубін не залишаються віч-на-віч у просторі й часі. Поруч з ними багато людей, кожний діє в міру свого розуміння призначення на грішній землі. Одні за будь-яку ціну хочуть зберегти власне життя, інші все-таки зберігають людське начало в душі. Цей поділ на поганих і хороших може видатися наївним. Проте війна завжди є чорно-білою, де Зло і Добро зійшлись у смертельнім герці. Навколо Зої гуртуються добрі люди, які допомагають їй у скрутних ситуаціях. Антон теж, здавалося б, має прихильників, але кожний з них сам за себе, і ніхто пальцем не поворухне, аби допомогти йому. Автор ніби дає Голубіну можливість вибрати, по який бік барикад знаходитись. Проте суворі реалії життя не дозволяють Антону зробити той вибір, якого б хотіли письменник і читачі.
Уявляю, як радянських літературознавців дратували твори Васіля Бикова. Він не вписувався в їхню усталену систему. З одного боку, письменник ніби ходив замкненим колом, запрограмованим соціалістичним реалізмом, а з іншого, – посилав сигнали у майбутнє, даючи зрозуміти нинішнім авторам, як слід писати про війну.
Анатолій ВЛАСЮК
16 грудня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.