Ідеологічно вишколені місцевими правлячими партіями літературні герої, в виданнях, що були щедро профінансовані владою, з кишень платників податків, були схожі на запрограмованих клонів, усі з абсолютно ідентичною ментальністю, які не роздумували над подальшим філософським розвитком людини. Вони сходили зі сторінок книг, і окуповували свідомість читачів.А ті, в свою чергу, копіювали їх, в відповідності до визначеного світогляду. Саме такі стояли як конвоїри на варті закладів культури цього міста, і не допускали нікого хто б відрізнявся іншою точкою зору. Як виявилося, тоталітаризм міг проявлятися не тільки з боку колишнього президента, нині втікача, чи від зовнішнього окупанта який силою насаджує свій світ сусідам, але і від місцевої начебто демократичної політичної еліти...
Я виписував в своїх творах альтернативні стилі життя,свій шлях до Бога, нові ідейні планети космосу душі... По яких вони гатили з бюрократичних законотворчих засобів, вигідно для них встановлених на законодавчих полях. Вони хвацько обгороджували мій світ приписами, наче парканами з колючого дроту, перекривали шлагбаумами вказівок, і намагалися накрити та замурувати залізобетонними плитами всіляких документів, як в'язня в середньовічній в'язниці.
Я бунтував текстом :
***
Бунт тексту —
Вибухає,
Коли тиск
на текст
цензурною стрілкою вже зашкалює.
А закон ставлять вище свободи слова,
і він безцеремонно обриває чиюсь розмову,
нахабою — чіпляється до всіх
і втручається в усе.
Коли гроші олігархів на території твоєї країни —
виявляються її окупантами.
А спустошення моральне то не від бомбардувань руїни,
а після пограбування власними чиновниками.
Полеміка заворушення розпочинається з тління невдоволення,
і з їдкого диму обурення.
Коли політики стають занадто схожими на пройдисвітів.
А на місце творчої еліти пропихаються гламурні дурисвіти.
Бунти ідей назрівають —
Коли глобалізація
нав'язує всім свою цивілізацію,
а незгідних під корінь зрізають.
Коли держава хоче бути над народом,
а не з народом.
Тоді, багряним заревом спалахує бунт тексту.
В час його буревію —
гострі прописи букв
нагадують сокири та коси селянських повстань.
Безкомпромісними словами
як революційними загонами
штурмують речення бунтівні
засади панівної брехні…
Бунти текстів —
руйнували — колоніальних імперій устої,
від них зазнавали поразок найсильніші армії в історії,
найжорстокіші диктатори боялись цього бунту —
більше будь-яких битв.
І Шевченкові вірші —
не що інше як бунт.
Україна є країною бунтівних текстів,
вони — спротив тоталітарності літератури і країни,
в них виверження антидругорядної словоукраїни,
прорив блокади з бюрократичності,
визволення творчої зоряності —
красою, добром, всеможливою силою слова.
Текстобунт —
ударною хвилею здригає інтернет
і увесь світ,
ураганом зриває тверді палітурки
і з пусто-порожніх книг,
атакує незручними запитаннями,
і перемагає несподіваними відповідями…
Наступ тексту це свобода мови,
і на його сторінках,
у своїх промовах —
описуймо ідеали розмаїття
в гармонії Всесвіття…
Вільні твори як космічні світобудови душі ,
скинуть вицвівші догми із панівної ніші.
Бурі текстів —
мов грози із хмар темно-синіх поетичних світів,
що написані нами,
напоять словами
світогляди,
для буяння, для розквіту, для всецвітіння,
без них неможлива прийдешня
убрана в обнову поезії й прози, прекрасна
бунту світлого — літературна весна.
Якось батько говорив мені : "Ніколи не будь сам, і все вийде".
Я був не один. Відчуття ліктя допомагало.
Саша був поетом високим не лише за зростом, але і за талантом, і з допомогою творчої висоти долав ті штучні бар'єри. Він був першим хто розділив зі мною бунтівне поле літературних змін. Пам'ятаю, як вперше прочитав його вірші, які вразили тією висотою, і сказав йому: "Ти справжній поет". На моє прохання, він запросив до літоб'єднання Олю, в якій своєрідно поєднувалася література, музика, і режисура. Дівчина з універсальним талантом ! Вона приїхала до Івано-Франківська з Чернівців, одного осіннього вечора, щоб познайомитися. Але я відразу влаштував презентацію, з направленою на неї телекамерою місцевого каналу новин.
- Це просто з корабля на бал, - промовила вона в перших словах до мене.
-Так, Оля, в епіцентр, - відповів я, дивлячись в її очі, в яких вже спалахнув вогник захвату від того що відбувається навколо, і це було те що треба. Вона, так впевнено в собі, читала монологи душі, і діалоги культур між столицями, заворожуючи публіку своїм сильним і незвичним тембром голосу... І приїзджала ще багато разів, за півтора сотні кілометрів, на півтора годинні зустрічі.
Інший Саша, що приїхав в це місто з Закарпаття, додавав своєї безпосередності, і душевного світла, так ніби не знав чи не помічав навколишніх умовностей та обмежень.
Андрій, поет і журналіст, інтелігент якогось нового ще не знаного типу... Він з часом пересів зі стільця глядача за наш презентаційний стіл, як в дот, але звідти не лунали постріли, а його лірика, яка очищувала карму...
На зміну одним приходили інші...
Студентки, подружки Галя і Мирося, які відкривали і утверджували в арт-просторі Франківська свої творчі світи.
Завжди врівноважений Святослав, за фахом філософ, чимось нагадував холоднокровного снайпера з влучними словами...
Дві Ірини були в мене. Одна намагалася прокласти міст між нами і тою літературою на іншому боці, своєю пробивною вдачею, і мистецтвом імпровізації. Друга розширювала наші версифікаційні простори...
Роман співав пісні про інакший чудесний Франківськ, але його гітара була схожа на зброю, і звуки струн на свист куль, бо такий був час.
Мілена, Юля, Христина, Іванка, Люба, як багато їх було, відважних духом і творчо сильних...
Коли я вперше побачив Інгу, то подумав, з яких же вона невідомих вимірів, настільки незвичною здавалася мені її сутність. Ззовні тендітна, з короткою стрижкою, і іншопланетними очима... Сильна, і загадкова в душі... Найкращим способом порозумітися з нею була поезія... В віршах вона була найсправжніша. А ще, вона виявилася літературним критиком. Але я не наважився просити її про якусь допомогу, бо рецензії це як жнива восени, а в нас було весняне цвітіння, коли плоди збирати зарано... Вона намагалася писати правдиво, серед оточуючої нас несправедливості...
А я шукав виходи з глухих кутів цивілізації, відчуваючи відповідальність за тих хто був зі мною. І за письмовим столом, наче над мапою воєнних дій, до ранку засиджувався за проектами літературних дійств, та придумував інші світобудови, задля нашого виживання, і перемоги.
Редактор молодіжної газети "Відкрий очі", Назар, опублікував нас, а далі став співпрацювати як поет і актор...
А ще газета "Знак питання" видруковувала на своїх сторінках наші амбіції.
Художники Юра і Надя перекладали на полотно наші світи...
Модератори Євгеній і Олег робили промоцію заходів.
Хлопці з кіноклубу, - Лео, Олег, Тарас, знімали літературні читання, а ще відеограф Валера, фотографи Ваня і Юрій, і багато інших, навіть невідомих мені людей виставляли в інтернеті фоторепортажі, і писали про нас...
Наші погляди не були однаковими, що проглядалося по різності репортажів, маніфестів, творчій різноплановості публікацій... Але так і має бути, адже саме неповторність формує особистість. Нас об'єднувала в літературі наступність. Я вдячний їм за небайдужість і причетність.
Але мало хто розумів, що всі наші заходи були би неможливі без неї... Вона не прагнула особливої публічності, але допомагала матеріалізувати задумане, і своєю відчайдушною підтримкою впливала на реальність. Її звали Лінка. Це про неї рядки з мого вірша :
Моя дівчинко з тілом сонячним,
і з зоряною душею,
з революційним мисленням,
і новим почерком свободи осмислення...
Не допусти щоб світ проковтнув тебе,
як велика риба малу.
Створи себе.
Друзям скинь по емейлу
свій погляд.
Підіймайся як сходами власним світоглядом...
Ми були відважнішими за те українське літературознавство, яке примудрилося своєю світоглядною закомплексованістю, заполітизованістю, і догмами, звести українську літературу не те що до другорядної ролі в світовій культурі, а десь до персонажа з масовки...
Якось, один з творців електронного журналу, в якому опублікували мою статтю "Презентую некстмодернізм", в коментарях написав : "Якщо наша країна експортуватиме не сировину у вигляді металопрокату а нові мистецькі напрямки, - я, нарешті, буду нею пишатись".
Але все це було непросто...
Я усвідомлював, що революцію треба робити не тільки на майдані, бо цього замало... Треба створювати нових людей. Хай поки що лише в творах. Але вони матеріалізуються в реальних людях, в характерах і ідеях, і ментально розшириться Україна.
Важливі історичні битви відбуваються не лише за участю армій... Славні українські патріоти, воїни, як в минулому, так і зараз боролись за українську державу, але не конкретизували якою саме вона має бути... І може в цьому одна з причин наших бід. Тому літературна боротьба для України не менш важлива. Україна не відбулась би без Шевченка, Франка, не вижила б без літератури, і не покращиться без світоглядного розвитку... Багато письменників захищали Україну, хто словом, хто зброєю від зовнішнього окупанта, але цього було недостатньо, бо потрібно ще було вигравати війну з внутрішнім опонентом, корумпованим, тоталітарним, що прикривався патріотичними гаслами, і демократичними цінностями, які слугували йому лише методом здобуття влади. Не цей псевдодемократичний кар'єрист має диктувати нам умови, і робити з нашим життям і з часом що йому заманеться. Ми самі маємо будувати власне життя.
НЕКСТМОДЕРНІЗМ ЯК МРІЯ ПРО ВЕЛИКУ ЛІТЕРАТУРУ
Ще з дитинства, мене разом з усіма, намагались вишикувати по-стійці -
струнко, на піонерській лінійці,
вбиваючи в голову
дві доктрини головні -
комунізму ,
і атеїзму.
А я перекручував піонерські речівки
до анекдотизму,
і сміявся з них як з ідіотизму,
та викидав їх зі свідомості наче із дому безглузді речі.
А нині,
на двадцять третю річницю незалежності країни,
по-державному телебаченні,
на історичному побаченні,
нові "піонери" по-стійці струнко
вигукують гасла лунко.
І перефарбовані політики,
та пристарілі фанатики,
знову всім в голови вдолблюють -
чергові дві ідеї,
чи ідеології,
роблячи людей громадянами
в яких мізки з двома звивинами.
І ніякого тобі різноманіття людських світів.
І жодного відкриття інших форм і способів життів.
То дрібниця, що закину кар"єру
через безлику маршируючу в ногу юрбу
осяяну однаковими клонованими ідеологемами.
Головне - створити Літературу
як побудову нового арт-простору,
що стане як небо ( побачать яке не лише в телескопи ютубу ),
яка розіллється ідей океанами,
відкриється новими землями
населиними неповторними людьми.
Розмаїття матерій краси
за межами ще незнаного задоволення -
вкласти в рукописи,
це поезії - надзавдання.
В людську культуру -
пізнанням , і творенням
вноситься, втілюється -
некстмодернізм, як мрія про велику літературу.
НАШ ЧАС
Це не час колишніх активістів -
комсомольців атеїстів,
з дволичною честю,
що стали тепер фарисеями чистоплюйними.
Не час, клонованих душ, одиниць
корумпованих спілок,
та беззмістовних знавців
всохлих літературних гілок.
Це нашого життя час.
Вільних поезій чарт.
І наші слова -
перехід над проваллями невизнання,
вихід із темряви неіснування.
І навіть не справа в піаровій славі.
За мету нам - змінити обмеження
на можливості,
і країну вкрадену можновладцями
у народу, повернути,
і перетворити
на площадки своїх презентацій,
проектів бажання,
і мрій планів втілення.
Вдосконалити ауру світу,
на напрямку розвитку
і розбудови,
добра всеможливої світобудови,
створити ідею
як відію.
А люди народяться й прийдуть.
Підберуться
шрифти,
і шпальти
видань, що засновані будуть.
І кінорежисери
у в часі на варті,
новий світ зафільмують,
й покажуть
прем'єри
як спалахів зоряних ватру.
Лиш би духу нам стало
на місці не стати,
а виходити знову і знову на вулиці бунтівні,
щоб таки щось змінити
в країні,
хоч би правду навчитися говорити.
І дарма що не сприйме професор куратор
по колії їздити звиклий.
І помстяться редакції
заблокувавши твоїх змін публікації.
Хід ідей не спинити.
Не варто на тоталітарні вчення гнути спини.
А час все розставить по своїх місцях.
Розійдуться поети по місіях,
щоби вдосконалити
душі, і долі змінити.
А з бібліотеки виносити будуть пожовклі газети,
з статтями що втратили статність,
знецінених пристосуванців,
всіляко-кар'єрної масті,
що щезнуть росою на сонці,
нового вже часу,
наступного нашого щастя.
Але поки що подальші події були не на нашу користь. Чергова влада в місті, що прийшла в результаті політичних переворотів і перевтілень, призначила на редакторські посади власних адептів, які насаджували свій дещо змінений але такий же безальтернативний і тоталітарний світогляд як і їхні попередники. В місцевій провладній періодиці друкувалися статті, в яких нас контратакували за вільнодумство. Провладні посіпаки влаштовували "культ" погроми закладів де ми збиралися, каменували наші креативні ідеї.
Ми чекали на підмогу від видавців, але вона не надходила.
Війна, корупція, інфляція, і безнадія, розсіювали людей... Нас ставало все менше...
І я зрозумів, що зробив в цьому місті все що зміг, і навіть більше...
І хоч ми ще могли робити якісь ходи у відповідь, але мені не хотілося жертвувати літераторськими життями своїх друзів, тим паче що ці жертви були би марними. Мені легше було взяти все на себе, бо я був вільним як творче явище, що не залежало від номенклатурної культури, і міг самостійно виходити за рамки насадженої загальноприйнятої ідеології, перетворювати свій світ, і переводити його в інші форми самоствердження, та перевозити наче галактики в валізі, а потому розпрямляти творчі крила, і летіти, та матеріалізуватися в новому арт-просторі, презентаціями, в публікаціях ...
Тому, прощаючись, я говорив, що сам зроблю все що треба, наскільки зможу, спробую прорубати той шлях, як в світоглядних джунглях, і колись вони зможуть пройти по ньому, можливо ми ще повернемо собі це місто, і пройдемо по нашій улюбленій вулиці, що була синонімом свободи...
ІV
