Вирвати щастя у долі, або "Повії теж виходять заміж"

Something special. Відверто, з надривом, інтимно. Давненько до рук не трапляли книги, яким настільки вірила. Інтеліґентні леді та пани міцно затягнуті шворами сімейного обов'язку. Саме шворами: почасти людьми керують тваринні інстинкти. Герої Євгенії Кононенко прості люди, з якими сталося життя. Люди, яких обманював талан. Люди, які бажали відчувати себе живими і потрібними. Аби вирвати у долі трохи 
благоговіння, аби знати, що усе не марно. Помилятися і жити одним днем. Кидати усе. Трощити ярмо чи перебувати в ілюзії цього акту? 

То що ліпше: вдавати щасливе сімейне подружжя на втіху та овації соціуму, почуваючи власну зболеність? Чи пак облишити все і втікати світ за очі? 

У героїв новел свої рішення, свої історії, які проживаєш з ними. Будуть закордони, хиби і наслідки, зради і втіхи, побачення і пробачення; вони рятуватимуться втечею, спалюючи мости. А ще буде життя, яке ховатиме козирі, як тільки фарт умоститься на плечі вуаллю. Шкодую лише про одне, - що не читала книг цієї талановитої письменниці раніше. Бо писано сміливо і жіночно, оминаючи фальш. До слова, це збірка новел. І... не лякайтеся: "Повії теж виходять заміж".