Повість для єдиного читача

Михайло Коцюбинський. Невідомий.
 
Поштовхом до написання оповідання став замах на вбивство чернігівського губернатора. Повідомлялося, що скоїв його невідомий.

"Але я ще живий. Чую під собою твердий тюремний матрац, бачу своє тіло, простягнене на ліжку, свої великі ноги, узуті у черевики, свої руки, якими я … В кутку блимає лампка, а над нею нависла сіра і вогка ворожа тиша. Та я не хочу бачити того… не хочу… Заплющу очі. Вогняні кола. Танцюють і сиплють іскри… А тепер… тепер пливе вже річка життя. Бо що з того, що замкнули мене у сей холодний льох, коли ввесь пишний світ, всі барви, весь рух життя отут, у мені, в голові, в серці… Ах, як мені хочеться повними пригорщами черпати ту золоту рідину… як мені хочеться взяти перо, обмокнути його у блакить неба, в шумливі води, в кров свого серця і все списати, востаннє списати, що бачив, що почував. Клапоть паперу, тільки клапоть паперу… Гей, ви, тюремники! Не можна? Що? Людині, що має вмерти? Ха-ха!.. Ну, що ж! Може, се й краще. Буду лежати і буду низати, немов намисто, разки моїх думок, без слів, без чорнила і без паперу. Бо думки бистрі і легкі, як птахи, а слова мов сильце, в яке їх ловиш: одно спіймаєш, а решта пурхне… Се буде мій твір, може, кращий за ті, які читали люди, се буде повість для єдиного читача, найбільше вдячного і чуткого. І се буде нитка, що єднає смерть із життям, а поки вона снується, я ще живий".



Щоб здійснити замах на людину, треба вивчити її життя.

"Тепер щодня я серед люду, сірий, чужий, невідомий. Вбираю в себе, як земля краплі в посуху, все, що мені треба. Звідки? Тут, там, в повітрі. Бо всі його знали, бо всім він був ненависний, усім шкодливий, і всі на нього гарчали, як полохливий пес, що боїться вкусити. Вранці він часом гуляє. Ага!.. Але не сам, з ним охорона. О дванадцятій приймає у себе, хоч незнайомих трусять. Я уже знав, що має дочку, любиму дочку, а ще більше любить театр. Знав його звичку гладити бороду і другу звичку – ховати за спину кулак. Знав, врешті, коли він їсть, лягає спати, встає, знав, що було треба, і навіть зайве. Так наче збирався писати життєпис або некролог".

Лише перебування у в’язниці призводить до думок про безцінність життя.

"… Ніколи перше не думав, що світ такий гарний, що клапоть неба, дерево, сміх, голос людини – приносять глибоку радість і, як повітря, потрібні людям. Як той багач збіднілий, що підіймає з землі і цілує окраєць хліба, колись кинутий псам".

Шпики вислідили невідомого і завадили йому здійснити замах. Він втратив можливість убити ненависного людям чоловіка.

"Плі"? Се мені вчулось? Я ще живий? Мацаю стіни… Так, стіни тверді, холодні… і бачу ноги свої в черевиках… можу звестися, встати, набрати в груди повно повітря…

Вікно високо? Високо… А підкопатись? Що, неможливо?

А може?..".
 
Анатолій ВЛАСЮК
30 квітня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Життєвий сценарій в дії, або Що потрібно говорити сину, щоб він став Чоловіком
Що таке "життєвий сценарій" та який його основний механізм формування? Чи не применшуємо ми, батьки, нашу роль у майбутній батьківській позиції наших дітей, особливо, коли йдеться про виховання сина? І що потрібно "посилати" сину, щоб він виріс добрим чоловіком та гарним батьком?
Читати більше