Потягом у Гонконг та міста навколо

17 листопада 2017
Ostap
Південний Китай. Сямен, Гонконг, Ґуанджоу. Три прегарні міста, які, напевно, найбільше вплинули на розвиток усьго регіону. Туди ми і вирушили повільним потягом з Пекіну.​
 
Подорож була довгою, 24 години, однак будь-хто загартований українською залізнцею таку мандрівку пересилить легко. Принаймні, у китайських плацкартах є кондиціонери і туелати чистіші, на сором залізниці українській.

Першою зупинкою на нашому шляху було місто Сямен, більш відоме на Заході під назвою Амой. На сьогодні це чи не найбільший курорт материкового Китаю. Також Сямен регулярно у топі найкращих міст за якістю життя у Піднебесній. ​
 
Власне місто розташоване на двох островах. Один величезний, де проживають більшість мешканців міста та знаходяться більшість фабрик.​
 
На цьому острові також розташований університет та порт міста Сямен.​
 
Інший острів дуже маленький і наскрізь туристичний. Саме сюди почали заселятися іноземці коли після катастрофічних Опіумних Війн Китайська імперія нарешті була змушена відкритися світу. Як наслідок, острів дуже багатий на колоніальну архітектуру. ​
 
Автівок тут взагалі немає, тому це ідеальне місце для прогулянки. Тим паче, якщо видертися на найвищий пагорб, вид просто вражає. ​
   
Також у Сямені багато пляжів.​
 
Хоч вода тут й не найчистіша, зате тепло. Цікаво, що китаянки майже ніколи не одягають бікіні, натомість усюди плавальні костюми, котрі прикривають живіт. Я цього досих пір зрозуміти не можу, оскільки влітку дівчата часто більш оголені на вулицях великих міст, ніж на пляжі. Також коли ми ходили собі пляжем, то нарахували безліч весільних фотосесій. Сезон одружень якийсь просто.​
 
У китайських пляжних фотосесіях використовують усе. Рожевих фламінго теж, звичайно.​
 
Пляжі тут, однак, не надто вражаючі. Але що у Сямені дійсно крутезне, то це морська їжа. Вона тут усюди. Свіжа та різноманітна. ​
 
Кокоси теж на кожному кроці.​
 
Також тут дуже південні дерева. Інколи почуваєшся як Тарзан. В даній ситуації, Тарзан у сплячці. ​
 
Загалом, Сямен - це класичне китайське прибережне місто, де сучасна заможність ще досить тісно переплітається із вчорашньою вбогістю. Все це, однак, змінюється скаженими темпами у кращий бік.​
 
Наступною зупинкою був Гонконг. Усе місто наразі завішане пропагандою в стилі "Щасливий Гонконг святкує об'єднання із Матір'ю Китаєм". Це з нагоди річниці передачі міста Великою Британією Піднебесній. Більшість мешканців острова хмародерів пекінський ентузіазм, однак, поділяють не сильно. Ми їх зрозуміти можемо легко, оскільки останні нововведення партії відчули на собі. Раніше у Китаї маленькі, забиті та брудні хостели й готелі не мали права приймати іноземців. У них на це не було ліцензії. Тепер такої ліцензії немає, здається, у більшості готелів та хостелів, а букінгові сайти про це не дуже в курсі. Це, насправді, щастя, бо усі знають, що без нововведень партії життя було б до вбивста нудним.

Прибули у Шенжен пізно ввечері й швидко побігли до ще відкритого метро аби дістатися до заброньованого готелю. Сам не знаю чому, але готель ми забронювали у забитій частині міста, від якої до центру - як від Землі до Марсу. Поки знайшли готель, було вже по одинадцятій. Це, однак, допомогло мало, бо на ресепшені чувак сказав, що тут іноземців, на жаль, не приймають і у всьому районі немає місць, де б ми могли зупинитися. Чудесно.

Таксі у центр коштувало приблизно як і номер у готелі, бо Шенжен величезний як яйця страусів. Одразу поряд з виходом сидів чувак на мотоциклі - це на Півдні Китаю абсолютна норма навіть попри те, що у більшості міст вони заборонені. Він чекав клієнтів, аби їх кудись відвезти, і ми видалися йому супер кандидатами. Коротка розмова і він нам розповів про пункт перетину кордону, який за 10 хвилин звідси і відчинений до 12-ї. Ми йому подякували і взяли таксі, бо їздити на мотоциклах у провінції Ґуандон - це як літати Малазійськими авіалініями над Донбасом.

Таксист виявився приємним і вже через кілька хвилин ми бігли до Гонконзького кордону як нелегальні мігранти у Греції. Однак на китайському пропускному пункті все виявилося не так просто. У мене в паспорті фото без бороди й, оскільки Сідзінпін саме був дорогою до Гонконгу, троє прикордонників хвилин з 10 виріщалися на мене, фантазуючи, як же я виглядаю, коли поголений. Фантазія спрацювала, бо в Гонконг нас впустили. Щастя. Та через те, що у Гонконг ми тієї ночі не планували, у нас не було ні місцевої валюти, ні квитків на автобус, ні місця, де спати. Це все, однак, немає значення, ми прибули у Гонконг!
 
Фото зверху - вже з наступного дня, однак коли ми тільки перетнули кордон, було не до фото. Так, між материковим Китаєм і Гонконгом є кордон. Взагалі, якщо хто просто приїде, скажімо, з Пекіну в Гонконг, то відчує себе як в іншій країні. Пекін із Гонконгом схожі не більше, аніж Київ з Нью-Йорком. Про Китай тут нагадують хіба червоний прапор та регулярні протести місцевих жителів.
 
Менше з тим, у нас проблем було достатньо своїх. Автобус, який прямував до Гонконгу, ми нарешті знайшли, однак ніяких автоматів з готівкою або кас обміну не було зовсім. Я розповів нашу ситуацію пані, яка була єдиною, хто ще чекав на автобус після 12-ї. Вона видалася на диво милою і згодилася розміняти нам гроші. Класно. Також пообіцяла допомогти нам дістатися центру міста, оскільки від кордону нічний автобус туди не їздив. Ми їй подякували і запхали в руку кілька цукерок, коли вона нас пересадила на інший автобус. Це сталось так швидко, що вона розгубилася і не встигла цукерки нам повернути. Якби двері автобуса не зачинилися, то повернула б точно. Тут інакше не буває. Усі дотримуються балансу "ґуансі". Суть його проста, якщо ти зробив комусь щось хороше (від оплати ресторану, до врятованого життя) твоє "ґуансі" у плюсі, а у того, кому ти допоміг, - у мінусі. Тому ця людина повинна обов'язково вирівняти "ґуансі", допомігши якимось чином наступного разу тобі. В іншому разі він/вона просто заснути не зможуть, будуть мучитись і думати про тебе. Отака от логіка "ґуансі". Мені на нього майже пофіг, а більшість людей Східної Азії сприймають його дуже навіть серйозно.

Діставшись нарешті центру міста, ми вирішили що вже настільки пізно і ми настільки hopeless, що можна розслабитись. Це ми і зробили, придбавши дешеве китайське пиво і засівши на набережній. Закладаюся, що небагато міст на планеті можуть поконкурувати з Гонконгом на вигляд, якщо взагалі є такі, котрі можуть. ​
 
Потусивши біля Harbor і намилувавшись нічним видом, вирішили взяти таксі та спробувати заселитися у заброньованому на завтра готелі. Він знаходився на острові, тому довелося їхати тунелем, за який довелося платити. Що цікаво, мостів до острова тільки кілька, а от тунелів багато. Готель наш виявився абсолютно забитим, тому нам не залишилося нічого іншого як плентатися сусідніми вуличками у пошуках іншого готелю.

Хоч була вже приблизно 2-га ночі, вулиці ще гуділи життям. Я запитав у однієї перехожої, котра кудись прямувала зі своїм хлопцем та мамою, чи не знає вона якого-небудь готелю десь поряд. Вона відповіла, що тут повно готелів, однак більшість - вдарила рукою об руку, символізуючи секс. Зрозумло.

Не пам'ятаю вже, як називався той готель, де ми нарешті зупинились, але він був якраз із тієї категорії. Ніякої картки нам від номеру не дали, натомість кремезна китаянка повела нас до номеру сама. Хоч у кімнаті й були вікна, виду на вулицю не було зовсім, бо вікна були вщент затулені рекламою. Кімната виглядала як із поганого гонконзького порно, хоч і була відносно чистою. Я вперше прийняв душ не знімаючи тапки. У душовій кабінці було слизько, кілька разів ледь собі голову не скрутив. Було пізно, ми вклалися спати. 

Наступного ранку, щойно прокинулися, одразу ж залишили місце нашої ночівлі та попрямували до готелю на сьогодні заброньованого. Йти ранковою гонконзькою вулицею було приємно.
 
Кімната нового готелю виявилася незрівнянно кращою та мала суперовий вигляд з вікна.
 
Гонконг прекрасний, з якого боку не глянь. Кількома вулицями тут ще ходять старі двоповерхові британські трамваї. Вони дешеві й дуже зручні у пересуванні островом. Ми видерлися на другий поверх, вмостилися перед вікном та взялися знову насолоджуватись містом хмарочосів.
 
До речі, за кількістю хмародерів Гонконг є абсолютним лідером. Тут нараховується 317 будівель вище 150 метрів. У Нью-Йорку таких споруд 257, у Києві - 2.
 
Потусивши трохи в центрі, який дуже тут красивий,...
 
... ми поїхали трамваєм до піку Вікторії, з якого відкривається, напевне, найвідоміший вид на місто.
 
Пік Вікторія - це частина хребта, що тягнеться вздовж острова, тому звідти можна спокійно пройтися парком, маючи все місто перед собою. 

Після обіду ми вирушили у Монгкок, що знаходиться у частині міста під назвою Коулун, по інший бік гавані. 



Тут ми мали зустіртись із моїм гонконзьким приятелем. Він надіслав мені адресу студентської книгарні, котра знаходилася у якомусь зі старих, подертих хмарочосів на енному поверсі. Знайти її було зовсім не просто і ми проходили вулицями Монгкоку на схід і на захід добрих пів години, поки нарешті знайшли потрібний під'їзд. Місце було дійсно суперовим. Старезний ліфт обліплювали брудні плакати із закликами до незалежності, та різні карикатури китайських диктаторів. Я одразу місце полюбив. Сама книгарня, що виявилася місцем дискусій вічно невдоволених гонкнгзьких студентів, була на диво затишною і, як усе в Гонконзі, невмісткою.

Тут було повно різноманітних книг, а також кілька столиків для чаювання і кіт. Пестиш кота, попиваєш чай, береш собі книжку, сідаєш де хочеш і день проходить швидко.
 
Після чаю та розмови із Раймондом та його другом, хлопці вивели нас на дах суднього хмарочосу.
 
Там було класно.
 
Ввечері поїхали знову на острів до вулиці барів, аби зустрітися зі знайоми голландцем.
 
Він нас пригостив "jelly-shots", які, очевидно, зараз у Гонконзі в моді. Ми взяли по пиву і засіли розмовляти у чомусь на кшалт відкритого театру, затисненому поміж хмарочосів.

Наступного дня походили містом більше.
 
Пообіді зустріли знайомого мексиканця у районі мистецтв.
 
Іноземців тут повно. Весь Гонконг - це іноземці. Це особливо проявляється в архітектурі. Новій і старій.
 
А також у їжі. Хоча, перебуваючи тут, треба обов'язково спробувати кантонську кухню.
 
Гонконг суперовий.

Останньою нашою зупинкою було Ґуанджоу - третє найбільше місто Китаю, столиця провінції Ґуандон та одне з найвизначніших китайських міст, більш відоме під назвою Кантон.

Прибувши у місто та поселившись у друзів, ми осідлали велосипеди та поїхали до Перлинової річки.
 
Довго нам цим насолоджуватись, однак, не вдалося, бо раптово почало лити як з відра. Старий добрий тайфун. Дощ закінчився так же раптово, як і почався і височенна Кантонська вежа відкрилася в усій красі.
 
Ця вежа, про яку майже ніхто ніколи не чув, є однією із найунікальніших споруд на планеті. Я особисто ніколи не бачив вежі, яка б нагадувала кантонську за формою. Масштаби її теж вражають. Для порівняння, найвищий хмарочос Євросоюзу - це лондонський Shard, його висота сягає 309 метрів. Кантонська вежа удвічі вища, її висота 604 метри. Ганьба, що про таку струнку красуню ніхто нічого не знає. 

Ґуанджоу, однак, може похвалитися цілою дюжиною унікальних будівель. Ось як виглядає оперний театр.
 
Спроектований Зазою Хадід, він є справжньою окрасою міста.
 
Бібліотека у Ґуанджоу теж супер. Книгу там може взяти кожен після кількасекундної реєстрації.
 
Ґуанджоу, як і Гонконг, є містом хмарочосів.
 
Тут споруд вище 150 метрів - близько сотні. Однак є багато і затишних колоніальних будівель.
 
А також от такий костел.
 
У Кантоні часу в нас було не багато, однак побачити вдалося достатньо. Ось вид із даху будинку, де я півроку жив.
 
Ми туди колись зазвичай виходили для chilling, от і зараз я не міг той дах пропустити.

Також нам вдолося подивитися на місто з одного з хмарочосів. Це, насправді, досить просто, бо якщо ти іноземець, то тебе майже усюди пропускають без зайвих питань.
 
Далі закупилися різним мотлохом.
 
Трохи потусили з друзями.
 
Розпрощалися з нашими перекрасними хостами. Дяка їм шалена.
 
Та вирушили назад до Пекіну, знову на потязі, знову заснули. 
Мандрівка на південь вдалася на славу. 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Молодь діє(ва): враження від Форуму активної молоді-2018
17 лютого у конференц-залі львівського готелю "Дністер" за сприяння Української галицької партії відбувся грандіозний культурно-просвітницький захід "Форум активної молоді", на який з'їхалося більше 250 учасників з шести областей України.
Читати більше