"Посмішки нікого не ображають": новела Василя Симоненка

4 липня 2018
Редакція

 Дерева цілий день вимітали небо своїми зеленими мітлами, і надвечір з-за хмар таки виглянуло сонце.
      Воно було велике і засоромлене. Гроза обмила втому не лише з вродливої природи - я майже фізично відчував, як у грудях забрунькувала радість. Якась безпричинна і вже зовсім нестатечна радість.
      Я сів на лавку в скверику і усміхався деревам, сонцю, пошматованим хмарам і перехожим. Потім поруч зі мною сіла дівчина. Вона, теж радіючи всім єством, жадібно впивала очима красу надвечір'я. На її безпроглядно темних бровах втомлено присіли невидимі клаптики вологи, і від того брови стали трішечки сивуватими і неймовірно красивими.


      - Чому ви посміхаєтесь?
      Вона здивовано глянула на мене і відповіла
      - Хіба я знаю?
      Ми сиділи і посміхалися всім і всьому, а я - трішечки - посміхався лише до неї, і вона - трішечки - посміхалася лише для мене. І нам було прекрасно і весело, і між нами не було нічого, крім німої щирості.
      А потім на нашій лавці сів сивий-сивий чоловік і теж заходився дарувати всім і всьому свою вечірню посмішку. Він не заважав нам, а ми не заважали йому - простору для посмішок вистачало.
      - Боже мій, до чого тепер безсоромна молодь! - зупинився біля нас перехожий, сповнений гніву. Це був такий дисонанс у надвечірній радості, що різонув навіть мої немузикальні вуха. Але я посміхнув ся йому й мовив:
      - Це ви, мабуть, не про нас кажете...
      - Ні, я про вас! - Перехожий аж тупнув ногою.
      - Даруйте, але ми нічого не робимо.
      - Хіба можна так зухвало показувати всьому світу своє щастя?
      - У нас немає ніякого щастя, - посміхнулася йому дівчина. - У нас є тільки радість.
      - І до того ж у кожного своя, - докинув я.
      - Ви ображаєте людей, ви своєю поведінкою на водите тінь на теперішню молодь, - вичитував нас перехожий.
      - Хіба посмішка може когось образити або накинути тінь? - допитувався я, хоч не сподівався ні якої відповіді.
      Я знав, що він повчатиме нас, доки не зіпсує настрою і мені, і дівчині, і вечорові. А потім піде, задоволений собою так, ніби й насправді утнув щось ду же гарне.
      - Ну, чого ви сидите перед очима у всіх і шкірите зуби? - дошульпувався він. - Хіба для вас мало закутків?
      - Чого це посмішки треба шукати по закутках?
      - Бо треба поводитись пристойно.
      - Ви, певне, думаєте, що ми закохані? - раптом запитала дівчина.
      - У всякому разі, якісь там фіглі-міглі між вами Є, і не треба ними муляти очі порядним людям.
      - Та ми навіть незнайомі! - засміялася дівчина. 
      Від несподіванки він ледве не став кам'яним монументом.
      - Як? Ви навіть не знайомі? І ви сидите поруч і посміхаєтесь одне одному перед очима цілого міста?
      Мені здавалося, що він репне від гніву. Він так заходився шпарувати нас банальностями, що навіть сонце спіткнулося і нахромилося на вістря тополі. Я хотів уже заткнути вуха і сторчма кинутися куди влучу, але тут озвався отой сивий-сивий чоловік.
      - Якого дідька ви прилипли до цих молодят? Нехай собі посміхаються, це ображає тільки бегемотів.
      - Через таких потуральників, як ви, і молодь у нас розбещена, - з жовчю напереваги ринув захисник цнотливості на сивочолого.
      - Та йдіть геть, бо покличу міліціонера, - втомлено відповів той. - Зануда.
      - Це вас треба в міліцію! Безсоромники! - зарепетував ображений, але таки ушнипився йти, і за хвилю його постать, сповнена обуренням і прописними істинами, зникла за остріхом кущів.
      А ми знову сиділи і посміхалися. І небо реготало так, що аж видно було його червоні ясна.

Зображення - pinterest.com

[adSlot9]

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Життєвий сценарій в дії, або Що потрібно говорити сину, щоб він став Чоловіком
Що таке "життєвий сценарій" та який його основний механізм формування? Чи не применшуємо ми, батьки, нашу роль у майбутній батьківській позиції наших дітей, особливо, коли йдеться про виховання сина? І що потрібно "посилати" сину, щоб він виріс добрим чоловіком та гарним батьком?
Читати більше