"Посмішки нікого не ображають": новела Василя Симоненка

4 липня 2018
Редакція

 Дерева цілий день вимітали небо своїми зеленими мітлами, і надвечір з-за хмар таки виглянуло сонце.
      Воно було велике і засоромлене. Гроза обмила втому не лише з вродливої природи - я майже фізично відчував, як у грудях забрунькувала радість. Якась безпричинна і вже зовсім нестатечна радість.
      Я сів на лавку в скверику і усміхався деревам, сонцю, пошматованим хмарам і перехожим. Потім поруч зі мною сіла дівчина. Вона, теж радіючи всім єством, жадібно впивала очима красу надвечір'я. На її безпроглядно темних бровах втомлено присіли невидимі клаптики вологи, і від того брови стали трішечки сивуватими і неймовірно красивими.


      - Чому ви посміхаєтесь?
      Вона здивовано глянула на мене і відповіла
      - Хіба я знаю?
      Ми сиділи і посміхалися всім і всьому, а я - трішечки - посміхався лише до неї, і вона - трішечки - посміхалася лише для мене. І нам було прекрасно і весело, і між нами не було нічого, крім німої щирості.
      А потім на нашій лавці сів сивий-сивий чоловік і теж заходився дарувати всім і всьому свою вечірню посмішку. Він не заважав нам, а ми не заважали йому - простору для посмішок вистачало.
      - Боже мій, до чого тепер безсоромна молодь! - зупинився біля нас перехожий, сповнений гніву. Це був такий дисонанс у надвечірній радості, що різонув навіть мої немузикальні вуха. Але я посміхнув ся йому й мовив:
      - Це ви, мабуть, не про нас кажете...
      - Ні, я про вас! - Перехожий аж тупнув ногою.
      - Даруйте, але ми нічого не робимо.
      - Хіба можна так зухвало показувати всьому світу своє щастя?
      - У нас немає ніякого щастя, - посміхнулася йому дівчина. - У нас є тільки радість.
      - І до того ж у кожного своя, - докинув я.
      - Ви ображаєте людей, ви своєю поведінкою на водите тінь на теперішню молодь, - вичитував нас перехожий.
      - Хіба посмішка може когось образити або накинути тінь? - допитувався я, хоч не сподівався ні якої відповіді.
      Я знав, що він повчатиме нас, доки не зіпсує настрою і мені, і дівчині, і вечорові. А потім піде, задоволений собою так, ніби й насправді утнув щось ду же гарне.
      - Ну, чого ви сидите перед очима у всіх і шкірите зуби? - дошульпувався він. - Хіба для вас мало закутків?
      - Чого це посмішки треба шукати по закутках?
      - Бо треба поводитись пристойно.
      - Ви, певне, думаєте, що ми закохані? - раптом запитала дівчина.
      - У всякому разі, якісь там фіглі-міглі між вами Є, і не треба ними муляти очі порядним людям.
      - Та ми навіть незнайомі! - засміялася дівчина. 
      Від несподіванки він ледве не став кам'яним монументом.
      - Як? Ви навіть не знайомі? І ви сидите поруч і посміхаєтесь одне одному перед очима цілого міста?
      Мені здавалося, що він репне від гніву. Він так заходився шпарувати нас банальностями, що навіть сонце спіткнулося і нахромилося на вістря тополі. Я хотів уже заткнути вуха і сторчма кинутися куди влучу, але тут озвався отой сивий-сивий чоловік.
      - Якого дідька ви прилипли до цих молодят? Нехай собі посміхаються, це ображає тільки бегемотів.
      - Через таких потуральників, як ви, і молодь у нас розбещена, - з жовчю напереваги ринув захисник цнотливості на сивочолого.
      - Та йдіть геть, бо покличу міліціонера, - втомлено відповів той. - Зануда.
      - Це вас треба в міліцію! Безсоромники! - зарепетував ображений, але таки ушнипився йти, і за хвилю його постать, сповнена обуренням і прописними істинами, зникла за остріхом кущів.
      А ми знову сиділи і посміхалися. І небо реготало так, що аж видно було його червоні ясна.

Зображення - pinterest.com

[adSlot9]

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

ЯК ПОДІЛИЛАСЯ РУСЬ ПІСЛЯ "БАТИЄВОГО ПОГРОМУ"
Жодний відлам українства не спромігся звільнитися від татаро-монгольського ярма власними силами, з утворенням власної династії та держави. Цей факт, незалежно від його причин, означав довготривале зникнення Русі та русичів з політичної карти світу.
Читати більше
Нищівно час диктував: Анна Франк
Анна Франк — одна з найвідоміших жертв Голокосту, яка померла у віці 15 років у концтаборі Берґен-Бельзен. Але вона, як і хотіла, залишила по собі згадку — щоденник, перекладений на 50 мов. До вашого прочитання доля юної дівчинки, яка була змушена швидко подорослішати.
Читати більше
Яскраві цитати Нельсона Мандели
18 липня мало би виповнитися 100 років першому темношкірому президенту Південно-Африканської Республіки, Нобелівському лауреату, одному з найвідоміших активістів у боротьбі за права людини у часи апартеїду - Нельсону Манделі.
Читати більше