На Жовтневій біля Фонаря не треба було довго питати, що сьогодні в місті. Хтось приносив касету, хтось знав про репетицію, хтось бачив нову афішу, хтось уже збирався на Каліфорнію. Парапет під дошкою пошани працював краще за будь-яку дошку оголошень: постояв пів години — і вже знаєш, де ввечері будуть свої.

Фонарь стояв у центрі Полтави, біля «Затишку» і «Хвилинки». Там збиралися металісти, панки, хіпі, готи, рокери й люди без чіткої бірки, але з касетами, довгим волоссям, нашивками, чорними куртками, значками й чужими записами в кишенях. На Фонарі домовлялися про концерти, поїздки, репетиції, квартири й вечірні збори. Тут можна було почути, хто сьогодні грає, хто записав нову пісню, хто їде до Харкова, хто дістав касету з Кременчука, хто свариться з ким і де завтра клеїтимуть афішу.

Коли Фонаря ставало мало, йшли на Каліфорнію. Схил за Будівельним інститутом жив теплим сезоном: сиділи на землі, слухали музику, говорили до ночі, знайомилися, сварилися, мирилися, тягнули пиво, касети й нові історії. Нижче був Каньйон. Спершу там збиралися ті, хто не доходив догори, пізніше частина компанії осіла саме там. На Камнях перед ляльковим театром чекали своїх у центрі. Узимку переходили за театр до Труб, бо теплотраса гріла краще за будь-яке кафе.

Ці місця не були клубами. Там не було сцени, бару, охорони, квитка й програми. Але звідти починалася більшість маршрутів: до Домe Політпросвіти, на Браїлки в «Чумак», у ДК Залізничників, у ГДО, у педінститут, у кінотеатр «Алмаз», у клуб «22», на чужу квартиру або на виїзд за місто.

Дом Політпросвіти й перші великі зали

На початку 1990-х полтавський рок ще грав у великих радянських залах. Дом Політпросвіти приймав «Музичні ринги», концерти пам’яті, перші помітні виступи гуртів, які до того жили репетиціями, квартирами, шкільними актовими залами й випадковими сценами. У 1992–1993 роках там виходили «Шок Оскал», «Запрет», «Квентін Дорвард», «Джулія», «Династія», «Екзема», «Архів», The Вйо та інші команди.

«Шок Оскал» грав на «Музичному рингу» 1992 року. У складі гурту був Михайло Шамраєвський на басу. У вересні 1992 року він побачив Андрія «Бурліка» Боркунова під час вуличних виступів і запропонував робити повноцінний гурт. 25 грудня 1992 року на квартирі Шамраєвського пройшла перша репетиція «Онейроїда».

У 1993 році Артур із «Шок Оскала» допоміг «Онейроїду» записати перше демо на базі в дитсадку на Токарному. Там були «Автобус», «Суринам», «Не при чем», «Она курила “Памир”». Запис ходив під назвою «Ресторанный рок». Далі «Онейроїд» вийшов на концерти, самвидав, студію ТРК «Лтава», квартирні історії й полтавські зошити.

The Вйо в першій половині 1990-х вирізнялися на полтавській сцені реггі, духовою секцією, синкопами, двоголоссям і піснями, які в тодішній Полтаві звучали інакше за hard’n’heavy, панк або гаражний рок. Кістяк гурту тоді тримали Джон, Сергій Підкаура й барабанщик Трегуб. У Домі Політпросвіти такі гурти зустрічалися з «Квентін Дорвард», «Шок Оскалом», «Запретом» і першою публікою, яка ще не ділила вечір на жанри.

«Чумак», 25 грудня 1993 року

25 грудня 1993 року в кафе «Чумак» на Браїлках пройшов панк-фестиваль «Будущего нет». На сцені грали К.А.А., К.Г.Б., «Арахнофобія», «Епітафія», «Онейроїд», а Юрій Рудницький вийшов із блюзовим номером. Для «Онейроїда» це була річниця першої репетиції. Для полтавських панків — вечір із власними гуртами, власною залою, власними декораціями й своїм шумом.

Олег «Гєба» Гаврилюк робив оформлення для того вечора. У Полтаві це мало простий вигляд: не дизайнерська робота, не клубний банер, не типографський плакат, а руки, фарба, папір, ножиці, ксерокс, декорації й бажання зробити свій вечір схожим не на радянський концерт, а на панк-сейшен.

К.А.А. грали в дусі британського панку, з прямим вокалом і піснями, які швидко запам’ятовувалися своїм людям. К.Г.Б. і «Онейроїд» підтягували інший кут полтавської історії: вуличні виступи, квартирні репетиції, самвидав, стьоб, тексти, Бурлік, Волик, Гєба, Рудницький, Шамраєвський і та частина міста, яка вже говорила між собою власною мовою.

Стіна нижче Каліфорнії

До Стіни спускалися нижче Каліфорнії. Це був бетон на шляху від Кам’янки до верхньої точки, куди ходили металісти й неформали. Спершу компанія збиралася вище, на Каліфорнії. Після внутрішніх розходжень частина людей перейшла нижче. Так біля бетону з’явилася своя точка.

На Стіну приходили не тільки посидіти. Туди приходили малювати. Фарбу діставали де вдавалося. Частину написів робили залізничною фарбою для локомотивів, тому окремі фрагменти трималися роками й не вигорали після першої зими. На плиту залазили, щоб дотягнутися вище. Деякі назви робили без розмітки. Старе перекривалося новим, нове обсипалося, під одним шаром лишався інший.

Першим, імовірно, був Князь. Потім Стіну розписували Фантом із Кутузовим. До малювання долучалися Кісер, Мідний, Гена Індіанець, Плахов, Снуппі та інші люди з полтавської metal-тусовки. Це не був один стиль і не одна рука. На бетоні сходилися різні шрифти, різна акуратність, різні музичні смаки й різна терплячість до деталей.

На Стіні були Samael, Cradle of Filth, In Flames, Metallica, Slayer, Entombed, Carcass, Machine Head, Suicidal Tendencies, Faith No More, Red Hot Chili Peppers, Obituary, Napalm Death, Motörhead, Pungent Stench та інші назви. Частину малювали як логотипи, частину переносили з обкладинок, частину робили з пам’яті. Metallica мала два мурали — Black Album і Master of Puppets.

Мідний малював Cradle of Filth, In Flames, Metallica Black Album, Slayer, Entombed, Carcass, Machine Head, Suicidal Tendencies, Faith No More, Red Hot Chili Peppers та частину інших робіт. Suicidal Tendencies він зробив як зображення з порізаною рукою за мотивом Prime Cuts 1997 року. Entombed і Red Hot Chili Peppers робили без розмітки. Pungent Stench був на Стіні, але пізніше зник під нашаруванням.

Стіна не потребує красивого пояснення. Її робили не для галереї, не для міської програми й не для фотозвіту. На бетоні залишали ті гурти, які слухали, перемальовували, переписували на касети й носили на футболках. У Полтаві кінця 1990-х такий бетон говорив більше, ніж офіційна афіша на клубній дошці.

Важкий звук

«Квентін Дорвард» з’явився у 1991 році. У першому складі грали Дмитро «Соляріс» Талыпов — гітара, вокал; Андрій «Змій» Ясько — клавіші; Юрій Майборода — бас; Дмитро «Черчилль» Ольшанський — ударні. Гурт грав heavy metal / hard’n’heavy. У Полтаві його сприймали як old school hard, близький до байкерської й металевої компанії початку 1990-х.

У 1997 році в Полтаві виник Lunar Onlooker. Гурт грав black metal, у 1999 році видав live demo Dylogia Buntu, у 2001 році — «Вовки й народ великого багаття». У 1999 році Олександр Савіних, В’ячеслав Вирвихвост і Олександр Чумак створили Fausttophel. Гурт грав melodic black metal. У 2001 році після смерті Олександра Чумака проєкт припинив полтавську історію.

У 2001 році Poltava Metal Session пройшла в актовій залі педінституту. На сцену вийшли Sideris Noctem, Neidstange, Energrinder, Gjallar Horn і Decrepit Cauldron. Це був уже інший рівень важкої Полтави: black metal, death, doom, extreme metal, власні назви, свої афіші, свої відеозаписи, свої зали.

Sideris Noctem почали в Полтаві у 2001 році й грали gothic / doom-death metal. Zoofagus грав technical death metal. Decrepit Cauldron працював у black metal. Neidstange, Energrinder, Gjallar Horn, KillaFucka, Lunar Onlooker, Sideris Noctem і Zoofagus дали Полтаві важку сцену, яку вже можна було впізнати не тільки по людях на Фонарі, а й по концертних програмах.

У другій половині 2000-х на полтавській сцені з’явилися Soliton, Chill Out, Sangreal, D.Ora / Phantasmagoria, May of Sorrow / M.O.S., SanGam, Silent Murder / «Невесомость» та інші гурти. Одні грали nu-metal і metalcore, інші — deathcore, gothic metal, doom, black або важку альтернативу. На концертах «Гильдии Тени» звучали death metal, black metal, grindcore й близькі до них стилі. ДК Залізничників, ГДО, клуб «Глобус», педінститут і локальні майданчики приймали «Воронье Гнездо», Death Party, Heavy Sound, Midautumn Twilight Mysteria, Descent Into the Darkness і Alegory of Mind.

На «Вороньем Гнезде» в ДК Залізничників грали Collaps, Rotten Sound, Neidstange, Energrinder, Sideris Noctem, «Иллиада» і Lunar Onlooker. Для окремих гуртів уже є самостійні матеріали, тому тут достатньо одного факту: Полтава 2000-х мала власні extreme-концерти, власних організаторів і зали, де важкий звук не був додатком до загального рок-вечора.

Панк, альтернатива й фестивальні 2000-ні

Після К.А.А., К.Г.Б. і «Онейроїда» полтавський панк не зник у старих історіях. У 2000-х на сценах з’являлися «Насрать!», «Круті педалі», Linky, «Черв’яки», Rotten Sound, Kids Room, Mary Jane, «Незвичайний Такотож», «Берег Бонанзи», «Стереометрія» та інші гурти.

28 лютого 2004 року в кінотеатрі «Алмаз» пройшов «Рейвах». Для молодшої компанії це був великий сейшен: одинадцять гуртів, Полтава й Решетилівка, квиток за 5 гривень, близько двох сотень людей у залі. Старша тусовка пам’ятала Дом Політпросвіти, К.А.А., «Онейроїд» і харківську «Кончину Мадам Петуховой», але для школярів і студентів початку 2000-х «Алмаз» став своїм вечором.

«Круті педалі» в середині 2000-х ішли через полтавські концерти, панк-сейшени й ту компанію, з якої пізніше виросла історія OTorvald. «Берег Бонанзи» грав ska-punk. «Незвичайний Такотож» тягнув у гаражний панк із флейтою і трубою. «Стереометрія» грала hard-rock, punk, rock’n’roll і hardcore, випустила «Старт» і поїхала у Winter Stereo Tour 2007.

«Рок-Удар» дав Полтаві фестивальну збірку 2007 року. На ній були «Транс-Формер», ДМЦ, «Арахнофобія», «Онейроїд», «Майор Пронін», New Land, «Стереометрія», Ігор Вишняков, «Контрабас», «Нове Покоління», Макс Бурлай. «Мазепа-Фест» у різні роки приймав «Онейроїд», «Круті педалі», «Берег Бонанзи», Trans-former, «Арахнофобію», Chill Out, Linky, «Стереометрію», D.Ora, Kids Room 402 та інші полтавські й навколополтавські гурти.

У 2004–2005 роках «Транс-Формер» потрапив на українські рок-збірки «Євшанзілля». У 2010 році «Стереометрія» потрапила на «Першу Лайку». Полтавські записи йшли далі за місто через диски, касети, збірки, фестивалі й поїздки.

Клуб «22»

Клуб «22» відкрив для Полтави 2000-х великий зал, бар, сцену й регулярні концерти. Приміщення колишнього заводу мало холодний, незручний, але місткий зал. Там важко було зробити клубний затишок, зате можна було зібрати людей, поставити апарат і провести вечір, який у старій Полтаві довелося б тягнути через ДК або випадкову актову залу.

У 2007 році в «22» виступили «Умка і Броневик». Музиканти приїхали з Дніпродзержинська, дорогу організував Діма Шапочка. Концерт почався із запізненням, у залі продали близько 110 квитків. Публіка стрибала, танцювала, скидала верхній одяг, а Умка під час однієї композиції спустилася до людей і танцювала разом із залом. Після концерту Полтава мала квартирник у Паші.

Для 2000-х «22» став місцем, куди можна було привести приїжджий гурт, зібрати різні компанії й зробити концерт не на сходах школи, не в кінотеатрі й не в ДК. Це не скасовувало старих точок, але давало нову сцену для тих, хто вже жив афішами, дисками, форумами й міжміськими контактами.

Самвидав, зошити й полтавські автори

Творча Полтава 1990-х не закінчувалася гуртами. Анатолій Волик, Андрій «Бурлік» Боркунов, Діма Бурлака, Олег «Гєба» Гаврилюк, Дмитро Гайдук, Юрій Рудницький та інші писали, малювали, співали, робили самвидав, ходили на концерти й тягнули свої тексти через зошити, машинопис, ксерокс і газети.

У 1995–1996 роках у Полтаві виходив «Гораздо». Біля нього були Волик, Бурлік, Гєба, тексти, колажі, машинопис, квартирні правки й спроба зробити не просто роковий листок, а полтавський самвидав зі своєю мовою. У 2000 році третій номер верстали на комп’ютері у «Кварталі». Частина матеріалів тоді пішла в українському перекладі, бо друкарня брала їх у такому вигляді.

У 1996 році ті самі люди зробили «Шапку Стереомаха» — іншу роботу з кола «Онейроїда», Гєби, Бурліка й Волика. Це був самвидавний альбом / об’єкт із колажною обкладинкою, великим написом «ОНЕЙРОИД» і круглим знаком «ШАПКА СТЕРЕОМАХА». Такі речі не ставили на полицю як магазинний реліз. Їх носили, показували, давали потримати, псували, губили й знаходили разом із касетами.

Дмитро Гайдук жив у Полтаві в 1987–1998 роках. Його квартира на Воровського проходила через історії «Музею спящих хиппи» й полтавські растаманські тексти. «Растаманські народні казки» почали ходити з 1995 року. У «Жовтій газеті» була рубрика «Мазня на паркани», через яку місцеві автори надсилали вірші, знайомилися й збиралися в одну компанію.

Кременчуцький  «Шезлонг» не був полтавським фензином, але стояв на тому самому шляху Полтава — Кременчук — гурти — поети — самвидав. Це був машинописний самвидав початку 1990-х. №1 вийшов навесні 1992 року, №4 — навесні 1993 року. Тираж був близько п’яти примірників, обсяг — близько тридцяти сторінок. Редакторкою була «Мама Зоя» Криштанович. У 1995 році існував №8 «Шизлонга», який зберігався у Волика. Біля нього були кременчуцька психоделія, «Апельсиновое безобразие», «Гранд Гримуар», «Совет огородников» та інші назви з кременчуцького боку. 

У двотисячних частину цієї самвидавної роботи продовжив фензин «ФонтарЪ», який виходив із 2007 року і базувався в Полтаві. 

DIYclab виріс із кола людей, які в середині 2000-х робили фензин «ФонтарЪ», знімали концерти, збирали афіші, писали про локальні гурти й тримали зв’язок із полтавською DIY-сценою. Після друкованих зінів, блогів і старих архівів проєкт перейшов у формат сайту, де можна зберігати матеріали про Полтаву, Кременчук, український андеграунд, фензини й неформальну культуру без прив’язки до одного номера чи паперового тиражу.

DIYclab працює з темами, які рідко потрапляли в офіційну культурну історію: локальні гурти, фензини, самвидав, неформальні місця, старі концерти, афіші, касети, відео й особисті свідчення учасників сцени. Для Полтави це означає поступове збирання розрізнених матеріалів про рок, панк, metal, рольові компанії, художників, поетів і людей, які робили міське андеграундне життя в 1990-х і 2000-х роках. Мета цього архіву проста: назвати події, місця, гурти й людей поіменно, поки ці спогади, записи й фотографії ще можна зібрати. На цій сторінці зібрано матеріали про полтавський андеграунд 1990-х і 2000-х років: панк-рок Полтави, важку сцену Полтавщини, metal-гурти, фензини, самвидав, неформальні місця, рок-фестивалі, міські тусовки й постаті локальної сцени. Ознайомитись з архівом полтавської неформальної історії  можна за посиланням https://diyclab.wordpress.com/

Рівендейл, Дублянщина, Лісові Поляни

Рольовики збиралися на Дублянщині, у Лісових Полянах і в кафе «Рівендейл» біля Краєзнавчого музею. На виїздах були текстолітові мечі, костюми, полігони, нічні ігри й табори.

Цей шмат Полтави йшов не через концерти, а через виїзди, ігри, костюми й свої компанії. У місті ці люди все одно пересікалися зі знайомими з Фонаря, Каліфорнії, квартир, концертів і студентських кіл, бо Полтава не давала кожній тусовці окремого кварталу.

Післямова без легенди

Від Полтави 1990-х і 2000-х лишаються не красиві легенди, а конкретні речі. Парапет біля Фонаря. Дорога на Каліфорнію. Бетон Стіни. Каньйон під схилом. Камні перед ляльковим театром. Труби за театром. Кафе «Чумак» на Браїлках. Дом Політпросвіти. Педінститут. Кінотеатр «Алмаз». Клуб «22».

На цих місцях грали, писали, малювали, клеїли афіші, носили касети, сварилися, мирилися, їхали на концерти, поверталися з концертів, робили зошити, репетирували, записували демо й малювали на бетоні Slayer, Carcass, Entombed, In Flames, Metallica і Suicidal Tendencies.

Так виглядала Полтава без глянцю: Фонарь, Каліфорнія, Стіна, самвидав, важкі гурти, панк-сейшени, холодні зали, чужі квартири й фарба, яка трималася на плиті довше за багато клубних афіш.

Рекомендовані теги