Американці вмудрилися крупно, що називається, "підставитися": постпред США при ООН Нікі Хейлі заявила, що президент Трамп буде готовий завдати нових ударів по Сирії, якщо там відбудуться нові хімічні атаки. Заява дуже дивна. У чому справа?...
Рішення про удар супроводжувалося очевидним протиборством і серйозними коливаннями – як всередині адміністрації США, так і серед їхніх союзників. Тому, мабуть, зривалися терміни, робилися заяви, які суперечили одна одній. Ключовою проблемою стала мета застосування сили. Політичний результат.
Заява Хейлі лише підтверджує, що удар був завданий без будь-якої мети: якщо ви плануєте раз і назавжди припинити хімічні атаки, ви проводите таку акцію, яка свідомо виключає в майбутньому виникнення цього питання. Або не проводите, якщо не можете досягти цієї мети, але тоді її потрібно вирішувати якось інакше. Оскільки Трамп готовий у майбутньому знову вдарити по Сирії, якщо там відбудуться нові хімічні атаки – то в чому сенс цього удару?
Саме питання і його виконання говорять про те, що рішення ухвалене суто волюнтаристське, без щонайменшого опрацювання подальших сценаріїв. І, швидше за все, це було одноосібне і вольове рішення Трампа. Відсутність в адміністрації держсекретаря, видно, вкрай негативно позначається на політичній складовій рішень. Для США це, до речі, досить окремий випадок – зазвичай вони ухвалюють дуже системні рішення. Той же Обама без єдиного пострілу створив у 2013 році ситуацію, коли Росія своїми руками ліквідувала хімічну зброю Сирії за свій рахунок. І той випадок чомусь вважається за крупну невдачу Обами.
Цьоьго разу Трамп вдруге застосовує силу, але за словами його ж представника в ООН, не виключає нового застосування хімічної зброї. Ну, і хто тут аматор, а хто професіонал?
Природно, США офіційно ніколи не визнають некомпетентність Трампа, але навряд чи такий провал не помітили його супротивники. У цьому сенсі любительські вправи президента зіграють поганий жарт з його союзниками в цій авантюрі: Мей і Макрону, яким теж належить пояснювати своїм колегам сенс залучення збройних сил Франції і Великобританії до незрозумілої за цілями і завданнями акції Трампа.
Мабуть, набагато розумніший і досвідченіший міністр оборони Меттіс тому й опонував (і схоже, досить жорстко) Трампу, що розумів безглуздя такого формату удару. "Покарати" – це, звичайно, важливо, але набагато важливіше зробити це розумно та ефективно.
Мабуть, єдиний для США позитивний момент в події – політика невтручання Росії, яка стала вже традиційною. Виявилося, достатньо налякати, а потім великодушно за годину до обстрілу повідомити про нього, щоби Путін не плутався під ногами. Але це і без відпоідної акції було вже добре відомо. Той факт, що весь останній тиждень російські військові, іранці та сирійці панічно ховалися й евакуювалися, говорить про те, що загроза була сприйнята абсолютно серйозно. Всі погрози, типу "якщо ви завдасте удару, ми вам відповімо", виявилися блефом. Ця частина наслідків силової акції пройшла на ура, але, поклавши руку на серце, – а чи вартувало воно того? Боязкість російського політичного керівництва разом з його безприкладною брехливістю – це константа. Зайвий раз переконуватися в тому, що відоме й так – навіщо?
А ось в решті Трамп виглядає вкрай непереконливо. Ті, хто називає його некомпетентним політиком, отримали нове підтвердження і серйозну підставу так говорити. Ймовірно, вони мають рацію. Ухвалене рішення виявилося вкрай неефективним, що в політиці рівнозначне поразці.
Віталій
19 квітня 2018
