ПОЛІТИЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ 

31 липня 2018
Iigor

     Модернізація-особлива форма цивільного процесу, що полягає у переході від традиційного, аграрного суспільства до модерного [М.Ф.Юрій. – Основи політології.-Київ:КОНДОР.2002.-340с].

  Метою даної статті є:

  • Розбудова сучасної демократичної держави;
  • Модернізація суспільних відносин;
  • Сильна держава за рахунок народу;

     Характерною рисою політичної модернізації є диференціація політичної структури, або інституціоналізація, що передбачає формування розгалуженої мережі соціально-економічних, політичних та інших інститутів сучасного суспільства, покликаних заьезпечити стабільність і соціальний порядок у державі. Саме тому модернізаційна спрямованість партій і груп визначається тим, чи може партія структурувати політичне життя й інтегруати суспільство.

     Україна разом з усім світом увійшла в третє тисячоліття. Як і на всьому геополітичному просторі колишнього Радянського Союзу та Східної Європи, в ній відбуваються динамічні еволюційно-революційні зрушення в суспільно-політичній системі. Важливим показником спроможності політики сприймати зміни, інновації, гнучко реагувати на потреби часу є політична модернізація [Дубінін В. В. Роль інтересів народу в становленні та розвитку політичної системи суспільства: Монографія. —Краматорськ: ДДМА, 2006. — 260 с.].

     Примітивною рисою модернізаційних процесів, які вже протягом двадцяти років відбуваються в різних сферах соціально-економічного, духовно-культурного та суспільно-політичного життя України , є те, що вони мають переважно несистемний характер і, як закономірний наслідок, загалом низьку ефективність. За час незалежності країни, розвиток політичної системи високих вершин так і не дійшов. А чи дійде?

     На жаль на це питання точної відповіді нема, і можливо й не буде. Наука не взмозі дати чіткої відповіді на це питання, вона лише припускає можливий термін розвитку. А в часи СРСР , УРСР посідала в економіці світу високе місце,а в 1988—1989 роках виробництво найважливіших видів промисловості та сільськогосподарської продукції на душу населення складало: серед ведучих європейських країн, таких як Великобританія, Італія, Франція, ФРН по видобутку вугілля, по виробництву залізної руди, сталі Україна займає перше місце, по видобутку нафти (включаючи газовий конденсат) і природного газу — друге, по виробництву електроенергії — третє, по виробництву цементу — четверте, по вирощуванню картоплі і виробництву цукру —перше, по вирощуванню зерна, зернобобових, по надоях молока і виробництву олії — друге, по виробництву м’яса — третє [Політична історія України ХХ століття: У 6-ти т. / І. Ф. Курас (голов. ред.); Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — К.: Генеза, 2002. — Т. 6. — 694 с.].

     У 1976 улов риби в Україні становив 1,1 млн т (12% від загальносоюзного), в 1991 — 816 тис. т. 1890-х роках 18% території України було покрито лісами. Знищення лісів протягом двох світових війн, хижацька експлуатація в царський час і при Габсбургах, але особливо при радянському режимі, привели до скорочення площі лісів до 13% на початку 1990-х років. У 1991 (1997) було вироблено 8 (5) млн кубометрів лісоматеріалів, 353 (88) тис. т паперу, 463 тис. т картону [Політична історія України ХХ століття: У 6-ти т. / І. Ф. Курас (голов. ред.); Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — К.: Генеза, 2002. — Т. 6. — 694 с.].

     З часом розвиток сільського господарства і інших видів промисловості згас, а зараз майже «затух». Приватизація сільгоспугідь стала однією з головних цілей, поставлених Українською державою після 1991. Перешкоди на шляху приватизації землі вельми значні: сільське населення (в основному жінки), що постаріло, недостача капіталу у селянства, відсутність допомоги держави. До січня 1998 в Україні було майже 36 тис. приватних селянських господарств і 8 тис. великих колективних господарств.  З 2005 року намітилась позитивна динаміка в деяких галузях сільського господарства, зокрема птахівництві та в рослинництві, де Україна поступово повертає лідируючі позиції у світі, зокрема в 2011-12 маркетинговому році отримавши рекордний урожай зернових за останні 26 років.

  Більшіть людей схильні до того, що проблема в владі, тому  що «Сніг падає з вершини гори». Висока корупція, некомпетентність вищих посадових осіб органів, неспарвність і безвідповідальність політиків. [Україна після президентських виборів 2010 р.: нові перспективи розвитку держави: Збірн. матер. «круглого столу» (Одеса, 22 квітня 2011 р. Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень) / За заг. ред. О. О. Воловича.     —   Одеса: Фенікс, 2011. — 128 с.]

     Так на початкових етапах промислового становлення Англія, США, Японія використовували політику протекціонізму: уряд регулював рівень заробітної плати, умови праці, тарифи, котрі захищали сільське господарство та промисловість. Встановлювалася заборона на експорт устаткування й еміграцію кваліфікованої робочої сили. Стан ізоляції рано чи пізно неминуче змінюється станом відкритості, коли країна починає процвітати, а її протекціоністські бар’єри відмітаються. Люди починають більше працювати, а країна переходить у дискретний, атомарний стан вільної конкуренції.

     Наш час характеризується спрямованістю до нового рівня економічної інтеграції, коли провiдні економічні країни шукають шляху до досягнення цілісного стану, котрий зможе забезпечити економічний ріст і рівновагу всіх держав. При цьому абсолютна міжнародна економічна інтеграція (необхідність якої все більше усвідомлюється широким колом економістів та політиків), яка спрямована до цілісної економічної структури планети за принципом «спільної долі», припускає, що країна з порівняно низьким економічним рівнем розвитку (така, як Україна) має всі шанси знайти для себе економічну нішу в міжнародній економічній системі, оскільки вона може займатися тим, що більшість розвинених країн вважають для себе невигідним. [Павко А. Соціал-демократичний реформізм С. Бернштейна: історичний досвід і сучасність // Віче. — 2011. — № 1. — С. 31—33.]

     Порятунок України полягає в сильній владі центру (наприклад, президентській), тенденція розвитку до якої зараз і спостерігається. Однак дана сильна влада може бути реалізована тільки в руслі планового регулювання соціально-економічного життя суспільства, що, однак, навряд чи можливо на грунті теперішнього часу.

     Однак, воцаріння центрального типу суспільного устрою в Україні зараз дуже проблематичне, тому що воно ускладнюється негативними моментами відкритого суспільства (один iз найбільш серйозних — корупція), котрі на Заході нейтралізуються позитивними моментами відкритого суспільства (один iз них — сильний «середній» клас), розвинути які Україна ще не встигла. В таких умовах можливе ще більше занурення в безодню економічної розрухи і розпад України на, принаймні, два осколки, захід та схід, iз наступним можливим приєднанням їх обох чи одного з них до іншої держави.

      Україна, поки виглядає слабкою і політично нестабільною державою. Незважаючи на те, що Конституція України задекларувала правові і соціальні стандарти соціального життя, права і свободи громадян постійно порушуються, правові норми нехтуються роздмуханою і свавільною бюрократією. А цілісність і єдність держави розмивається самовладними  регіональними партійними лідерами і їхніми прихильниками у виконавчих структурах влади, що призводить до реальної загрози територіальної цілісності країни. Активними і безпосередніми порушниками законів країни і конституції держави виявились насамперед ті, які за своєю посадою і відповідним політичним статусом повинні були їх боронити. Але у боротьбі за владні повноваження відбувались дії, які виходили за рамки моральної уяви цивілізованого світу, тобто використовувались будь-які брудні засоби, аби досягнути поставленої мети.

     Проголошення України незалежною державою відкрило можливості для всебічної модернізації її суспільства на основі світового досвіду та власних потенційних можливостей. Але з досягненням певного стартового рівня для модернізації Україна через розрив між бажаними наслідками політичних змін та реальними їх результатами потрапила в лабети всепоглинаючого "дракона", що одержав у політології назву "синдром модернізації".

     Синдром модернізації - це протиріччя між процесом диференціації, вимогами рівності та здатністю політичної системи до інтеграції.

     Вирішення проблеми подолання "синдрому модернізації" вимагає організаційного й теоретичного забезпечення модернізаційного процесу, що передбачає, насамперед, визначення та вирішення основних його проблем. Проблеми модернізації українського суспільства похідні від його кризового стану, який, з одного боку, має спільні риси з кризою в деяких країнах Центральної та Східної Європи (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина) та Росії, а з іншого - характеризується такими ознаками, як відсутність конкуренції (в тому числі й у політиці), диспропорційність і тотальна монополія економіки, корупція та безвідповідальність управлінських кадрів, нерозвиненість інформаційного суспільства та ін.

     З огляду на такий стан українського суспільства полеміка на тему: "Яке суспільство ми будуємо?", що ведеться у вищих ешелонах влади від початку досягнення Україною самостійності, не відповідає сучасним реаліям і потребам. На думку українського соціолога Є.Головахи, "рішучий вибір між двома альтернативами розвитку - назад до горезвісного соціалістичного минулого або вперед до непередбачуваного капіталістичного майбутнього - сам по собі є чинником, який додає до стресів сучасного ще й страх перед поверненням старої мерзоти або виникненням нової". Недаремно у відповідях на запитання соціологічного опитування "Яка економічна система найбільш прийнятна для України?", проведеного в листопаді 1993 p., найпопулярнішою, за наведеними Є.Головахою даними, "виявилася позиція, яка заперечувала обидві ці системи; 42% вважали, що ні та, ні інша не є прийнятною для України, яка повинна мати свій особливий шлях розвитку".

     Відомий зарубіжний дослідник С. Хантінгтон в одному з популярних геополітичних трактатів кінця ХХ століття «Зіткнення цивілізацій» виокремив такі структурні політичні складові процесу модернізації: 
1) раціоналізація влади; 2) диференціація соціальних, державних та громадянських структур; 3) підвищення рівня політичної участі .Натомість у Політологічному енциклопедичному словнику політична модернізація трактується як процес трансформації суспільства, що супроводжується формуванням політичних інститутів, соціальною мобілізацією та активізацією політичної участі, поширенням демократичних цінностей і норм, властивих розвиненим країнам, у країнах, менш розвинених.

     В сучасних умовах Україна не може залишатись у перманентному стані політичної, соціальної і економічної нестабільності. Реформи, що покликані перетворити Україну на сильну квітучу, демократичну державу, здатну забезпечити фундаментальні права і свободи людини і високий життєвий рівень громадян, впливову державу на міжнародній арені залишаються незмінними. Наслідком реформ повинно стати не перемога якогось бізнес-політичного проекту, а суспільний лад побудований за критеріями постіндустріального, інформаційного, високотехнологічного суспільства, що розвивається на основі досягнень сучасної науки і техніки.  Це передбачає зміцнення держави, де кожна гілка влади не поборює іншу, а діє  відповідно визначенної компетенції для забезпечення намічених цілей. Неухильно зміцнювати верховенство права, запроваджуючи ефективні форми і методи управління, відділивши великий бізнес від прийняття важливих державних рішень. Економічна роль держави повинна визначатись потужною соціальною орієнтацією поряд з створенням державою реальних умов підтримки і розвитку середнього класу, економічно незалежного від держави, здатного впливати на прийняття важливих державних рішень.

     В основу новітньої парадигми політичної модернізації України слід закласти концептуальне положення про те, що суспільно-політичний розвиток 
і модернізація в Україні відбуваються в загальному контексті світових процесів, сутнісною ознакою яких є трансформація недемократичних режимів і перехід до реальної демократії. Треба визнати, що саме ця проблема є вельми актуальною як у теоретичній, так і  практичній площині.

     Серед негативних рис розвитку української демократії перехідного періоду назвімо значну чисельність та розпорошеність партійно-політичних сил, які не мають авторитету та вагомої підтримки електорату, низький рівень політичної культури владної еліти, правовий нігілізм, вибіркове застосування законів та їхню недосконалість, масштабну й тотальну корупцію в органах державної влади, політичну індиферентність і пасивність переважної більшості громадян, відсутність консолідованої політичної нації, згуртованої навколо спільної національної ідеї. Однак сутність політичного і державного устрою України, який має всі ознаки кланово-олігархічного режиму, протягом 20 років незалежності практично не змінюється. Зміни відбуваються лише в персональному складі політичних функціонерів та гравців біля владного олімпу. Переконливим свідченням вияву цих негативних тенденцій у політичній сфері України є результати соціологічного опитування користувачів інтернет-порталу, проведеного Інститутом геополітики  напередодні президентських виборів 2010 року в Україні. 62,4% користувачів, відповідаючи на запитання про характер політичного режиму, віднесли його до категорії «кримінально-корумпованої демократії» . Тому реформування політичної системи є одним із складників процесу формування демократичної, правової, соціальної держави в Україні.

     Отже, проаналізувавши процеси політичної модернізації України можна зробити такі висновки: осмислюючи певний позитивний і негативний досвід у розбудові сучасної демократичної держави, слід зазначити, що сьогодні особливо актуальною залишається розробка таких ключових проблем теорії, як роль держави у підтримці, захисту і зростання середнього класу, регулюючі функції держави в економіці і соціальній сфері, поглиблені пошуку реального забезпечення прав і свобод громадян, розвитку правової системи з питань правового регулювання з ефективної боротьби з корупцією і організованою злочинністю, а також правових аспектів у пошуку України свого місця і міжнародного впливу у новому світопорядку. Модернізація суспільних відносин вимагає в багатьох відносинах свого особливого регулювання, пристосованого до власної ментальності, культурного і історичного досвіду, у певному розумінні, потребують власного права. Таке право відрізняється  від права стабільного суспільства певними суттєвими особливостями, в першу чергу своєю динамікою, частою зміною правових норм. Необхідно приділяти значну увагу  осмисленню перехідного періоду, для пом’якшення негативних наслідків. Сильна держава не повинна асоціюватися з могутнім бюрократичним апаратом державної влади спрямованої проти будь-яких проявів незадоволення громадян на дії політичної верхівки. Зміцнення держави повинно відбуватись таким чином, щоб одночасно наповнювався зміст і реалізовувались всі принципи правової держави.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Шість країн, котрі оцінять ваші фахові здібності дуже високо
Нещодавно німецькі дослідники в буквальному сенсі слова заглянули в гаманці тих чи інших фахівців, щоб з'ясувати, у якій країні світу працівникам живеться найкраще. Що з цього вийшло, — читайте далі.
Читати більше