Походження назви найвідомішої картини Леонардо Да Вінчі

1502 року 50-літній Леонардо да Вінчі, на той момент уже відомий скульптор і художник, в якості архітектора та військового інженера поступив на службу до командуючого папською армією Чезаре Борджиа. Протягом року він займався створенням топографічних карт, після чого прибув у Флоренцію, де почав роботу над фрескою «Битва при Ангіарі», замовлену гонфалоньєром П'єро Содеріні на честь відновлення Флорентійської республіки після вигнання П'єро Медічі.

Вона мала стати наймасштабнішою роботою да Вінчі, однак, не дивлячись на те, що для розпису Палаццо Веккіо запросили також Мікеланджело, який мав працювати над протилежною стіною Великого залу, розпис палацу врешті решт так і не розпочали. Готуючи ескізи фрески, Леонардо прийняв запрошення місцевого купця і чиновника Франческо дель Джокондо намалювати портрет його дружини Лізи, який мав би прикрасити їхній новий будинок.

фанарт

Робота над портретом матері трьох дітей 24-річної Лізи дель Джокондо почалась у жовтні 1503 року, коли Леонардо був змушений погодитися на цю роботу через безгрошів'я, проте часто переривалась із-за необхідності витрачати чимало зуль на підготовчі роботи над фрескою, яка мала бути завершена в лютому 1505 року. Так і не завершивши роботу в Палаццо Веккіо, 1516 року на запрошення французького короля Людовика XII Леонардо да Вінчі переїхав у Мілан, куди забрав з собою і портрет. Його так і не завершили, і по смерті Леонардо в 1519 році згідно заповіту той став власністю учня і друга Леонардо художника Салаї.

Король Франциск I, на руках якого помер Леонардо, купив портрет Лізи Джокондо і зберігав його у своєму палаці у Фонтенбло, де він залишався доки Людовик XIV не перевіз його у Версаль. Картина ніколи не мала офіційної назви і відома сьогодні як «Мона Ліза» (розмовне скорочення він італійського «мадонна» — шанобливе звернення до заміжньої жінки) і «Джоконда» (обігране прізвище Лізи, яке по-італійськи і по-французьки перекладається як «весела», «грайлива»).

Після Французької революції портрет передали в щойно відкритий Центральний Музей мистецтв у Луврі, де відтоді він перебуває постійно, за виключенням короткого періоду імператорства Наполеона Бонапарта, який прикрасив ним свою спальню в палаці Тюїльрі, і воєн, коли через загрозу окупації Парижу «Мона Ліза» вивезли зі столиці і зберігали далеко від лінії фронту, як це було у роки Франко-прусської чи Другої Світової воєн.

Справжня слава до «Джоконди» прийшла в кінці XIX століття, коли романтично налаштовані люди мистецтва звернулися до цінностей епохи Відродження, — тоді як інші жіночі портрети Леонардо осіли в приватних колекціях, «Мона Ліза» була доступна загальному огляду і її стали оспівувати поети і письменники, з подачі яких почали говорити про загадкову посмішку «грайливої» Лізи Джокондо. Інтерес до картини став всесвітнім, коли 1911 року «Джоконду» викрав італієць Вінченцо Перуджа, який вважав, що вона мала виставлятись на батьківщині. Не зумівши знайти покупця у США, його спіймали через три роки при спробі продати картину галереї Уффіци у Флоренції.

В 1913-у «Мона Ліза» повернулась до Лувру, після чого стала найбажанішим експонатом у світі: того ж року її експонували у Флоренції, Римі та Мілані, 1963-го — у Нью-Йорку, 1974-го — у Токіо і москві, що лише примножило славу картини. 2005 року їй виділили окреме приміщення в Луврі, де її щороку оглядають понад 6 мільйонів людей.

Джерело: «Цей день в історії»