ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ
Борис Савченко. Підводячи риску…

ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ

Борис Савченко. Підводячи риску…

Коли відомий кінорежисер, Народний артист України  Борис Іванович Савченко подарував мені свою книжку “Підводячи риску…”, то сказав, що вона адресована його учням. Чимало з них стали переможцями і лауреатами багатьох вітчизняних і міжнародних кінофестивалів.

Проте, як на мене, цю книжку залюбки прочитають творчі люди, навіть якщо вони далекі від кіномистецтва. Принаймні я почерпнув для себе багато цікавого.

У цій книжці Борис Савченко зробив своєрідний підсумок свого життя – в кіно і викладацькій діяльності. Він вперто наголошував у розмові, що це його остання книжка (в квітні Борисові Івановичу виповниться вісімдесят), а я не менш вперто акцентував на слові “крайня”. Адже ще не написані спогади про видатних кіномистців, з якими він зустрічався. Здається, крига скресла. Борис Іванович сказав, що напише про це книжку.

У “Підводячи риску…” ви знайдете теорію кіномистецтва, публіцистику і деякі кіносценарії автора. Але це не змішування жанрів, а своєрідний бестселер, коли майстри пера використовують, скажімо, детектив, любовні пригоди, мелодраму і таке інше, щоби зацікавити читача.

Борис Савченко ніби спеціально не хоче достукатися до сердець тих, хто читатиме його книжку, але це в нього вийшло саме по собі.

Не кожний зважиться розповісти іншим, що йому не вдалося зробити в цьому житті. А Борис Савченко іде на це, причому не стільки звинувачує тих, хто заважав йому втілювати в життя ідеї, скільки аналізує власні прорахунки. Зокрема, мова йде про нездійснені проекти кіноліцею та кінофестивалів у Севастополі, Одесі та Чернівцях.

Борис Савченко розпочинав як кіноактор. Вражає різноманіття образів, створених ним. Залишається за кадром мотивація, чому він став кінорежисером. Однак навіть за радянських часів Борис Савченко намагався створювати фільми, які я би назвав “людяними”. Проте тодішня Система – і в СРСР загалом, і в кінематографі зокрема – безбожно кромсала творіння Майстра.

Здавалось, за незалежної України ситуація мала би змінитись, але керували кіновиробництвом колишні комсомольці та партійці, з яких ще не вивітрилися комуністична ідеологія і радянський совок.

Не вдалося Борисові Савченку наблизити до цивілізованих норм Спілку кінематографістів України, якою він керував. Спритні ділки розікрали майно кіностудій, залишивши без копійки тих, хто створював фільми. Звертання до влади з проханням впорядкувати законодавство і навести лад у цій галузі ні до чого доброго не призвели. Борис Савченко згадує Віктора Ющенка і Нестора Шуфрича, які лише створювали видимість реорганізації кіногалузі, а насправді заганяли її в глухий кут.

Книжка Бориса Савченка “Підводячи риску…” потребує значно більшого накладу. Вона справді вартує того, щоби її прочитало якомога ширше коло не лише поціновувачів таланту Майстра, а й майбутнє України з числа молодих і ще не зіпсованих політикою і негараздами життя. Бо це книжка саме про майбутнє, хоча написано в ній про минуле.

Анатолій ВЛАСЮК

8 лютого 2019 року