Усі права захищені.
У разі повного або часткового
використання матеріалів
є обов'язковим!
"ПОЕЗІЄ, ТИ СИЛА ЧАРІВНА..." (Л.Українка)
ВИПУСК ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ НЕЗНАНОМУ ПОЕТУ СТЕПАНУ БОРАЧУКУ-ЛЮБЧЕНКО (ВОЛИНЬ)
Степан Борачук-Любченко народився у місті Рожище Волинського воєводства Речі Посполитої в 1922 році. Трагічно загинув вкінці серпня 1941 року у м. Луцьку на вокзалі при майже не з'ясованих обставинах. Батько - українець, мати - латишка (селяни). Мав старшого і молодшого брата, а також молодшу сестру. На початку 40-х років ХХ століття вчився в Луцькому учительському Інституті.
С.Борачук-Любченко
НАЙДОРОЖЧІЙ, ЛЮБІЙ КВІТЦІ ВІД С...
На спомин наших юних днів,
Які незнаний шлях пройдуть,
Які не знаєм, що дадуть...
Це буде спомин чорних брів,
Палких очей, гарячих слів...
На спомин любих нам хвилин,
Як серце билося в грудях,
Як душу шарпав наче страх...
Ці хвилі будуть мов з перлин
І нам сіятимуть в буднях...
Тобі, красо, збудую храм.
Чудовий храм з кришталів мрій,
З думок, пісень, з моїх надій -
І все, що в ньому, я віддам
За погляд твій з під шовку вій...
Луцьк, 26 січня 1941 року,
неділя, вечір
________________________________________________
Цей твір був написаний експромтом, ніби жартома.
Причому, особа, якій він присвячувався, стояла поруч і жартома
навмання називала першу букву рядка. Молодий поет, не довго
думаючи, писав рядок за рядком чітким каліграфічним почерком.
Через півроку його не стало...
ЧОМУ ?
...Наче серце з зими,
Наче рветься кудись в далечінь
Наче прагне сховатись у тінь...
Чого - Холод в'ється коло серця мого?
І тріпоче, мов крилами птах?
Насідає на душу, мов жах...
Чому - В руки свого серця не візьму?
В залізні кліщі не вложу його.
Чомусь сил не вистачає, чому?
Чого - Ще давніше не стис серця свого,
Не спалив всі гарячі свої почуття,
Не пішов простим шляхом життя?
Чому - Я побачив лише мрію саму?
І відкрилася рана страшна,
Що немає ні спокою й сна...
Тому - Що забрав хтось хвилини ясні
Забрав усі слова, усі пісні
І лишилось ворошить зиму...
Чого - Як почую, що буриться кров,
Як осміяна плаче любов -
Пісні мовкнуть серця мого...
Тому - Що до шалу я дійсність люблю,
Кожний рух я жадібно люблю -
Серця в кліщі свого не візьму.
Того - Що надія у мене у серці цвіла,
Що на зустріч весна з квітами йшла -
Не пішов піском шляху того.
Тому - Пече мозок, крутить і болить
Не вгаває на хвилю й на мить,
Бо побачив я мрію саму...
1940 рік
___________________________________________________________
По суті, кожен абзац цього вірша може бути окремим віршем, де
автор перебуваючи у роздумах про свою долю, силкується дати
відповідь на питання, які він ставить перед собою, але які нам не відомі.
С.Борачук-Любченко
*
* *
*
Усі заснули, тільки я
Сиджу, заснуть не можу.
Шукає думка щось моя -
Шукаю й я; і не знаходжу.
І де ж це ділось те ім'я?...
Сиджу схилившись, сірий світ
Через вікно щось каже...
А я не той, як кілька літ...
За хвилю в серце ляже.
На чоло сів холодний піт.
Біліє день - втікає ніч;
Знімає чорнії попони.
О, думко, серце не каліч,
Каліч сердець колони!
Бо з ним не йти мені попліч...
Зчинився рух, досвітній гам,
Мотор враз зарохкоче...
А думка серце, мов ножем
Холодним, залоскоче...
Літає сон і я поник:
І згадується те ім'я...
Вінок крізь сон - вона і я.
Усе до чого я вже звик..
І мов у відповідь - ворони крик...
І неба синя далина.
Лягло так щільно, як сталь.
Скувало серце мов сталь.
..................................
....................................
Усі заснули, тільки я
Один сну не знаходжу.
Пестить серце на "ен" ім'я...
І каже думка - не твоя...
Згодитись я ніяк не можу!
1940 рік
_________________________________________________________
Цей твір без заголовку, але умовно я би його назвав "Тривожна ніч" .
Мною він дещо відредагований, оскільки мені відомі обставини його
виникнення. Зауважу, що сам стиль викладу свідчить, що ці рядки
написані справді глибокої майже безсонної ночі...
*
* *
*
Думки у світ тікають з хати...
І день пройшов, і в ночі я не сплю...
Хочеться вийти та всім кричати -
Люблю, люблю, люблю!
Стою. На тебе задивився,
Бо ти краса, незмірна казка.
В твій усміх май улився,
В твоїх очах сіяє ласка.
Тобою я живу, прекрасна.
Не знаю просто як сказати...
Чому стоїш, як ангел ясна?
А ще чому тебе я мушу покохати?
Жду тебе, як метелик літа,
Хочу твоєю красою упитись.
І за тобою не бачу більше світа,
Хочу на тебе вічно дивитись.
І бачив дивний храм ...
Була у ньому постать твоя.
Схилився низько небесам
Та став тобі молитись я.
1940 рік
_______________________________________________________
Це яскравий приклад юнацької лірики, написаний частково
з використанням волинського діалекту.
Щирість і відвертість юнака перед собою вражають.
*
* *
*
Ти забула, як співали
Нам пташки свої пісні.
Ти забула, як шептали
Свої думи нам вишні.
Ти забула все, дівчино...
Та навіщо ж це було?
Ти не давно ще просила...
Цить серденько!...Все пройшло!...
Не люби, не кохай,
Бо тяженько, знай,
Буде забувати...
Не проси, не питай-
Серцю горе...
Жаль тебе покидати.
Не цілуй, не милуй,
Щоб не було дива.
Та любов - палка кров.
Та любов - зрадлива...
16 серпня 1940 року
__________________________________________________
Як і попередній вірш, цей теж наскрізь пронизаний
суперечливими почуттями юнацької душі.
С Н І Ж И Н К А
З'явилась ти сьогодні уві сні
Сніжинкою з ясних кришталів.
Не знаю я, чому у снах мені
Ти граєш барвами опалів...
Чому щодень стаєш все краща?
Чому люблю все більше я тебе?
Чого душа немов пропаща,
Уся тобою тільки і живе?
Казав я серцю замовчати,
А воно б'ється все скоріш …
Хотів забути тебе та й не знати...
Але чому люблю все гарячіш!
Не раз я брав у тверді руки
Серце розбурхане шалене…
А щоб здушить сьогодні звуки
Немає просто сил у мене.
Вся кров моя огнем палає,
Моя душа в твоїх оковах...
1940 - 1941 роки
___________________________________________________________
*
* *
*
Ти остаєшся, а я піду...
Сказать куди? Я сам не знаю.
І що зустріну, що знайду?
Чи щастя стріну, чи біду.
Ти остаєшся, а я піду...
Коли почуєш тихий плач...
Шептатиме вночі на вухо.
То знай, що вже палач
Сміється наді мною сухо.
Коли почуєш вночі спів,
Тоді згадай мене, дівчинно
Тоді не жди і знай без слів:
До тебе знов прилину.
Холодний вітер гасить май,
На серці все тривога.
Ідуть слова і все: "Прощай, прощай",
І мерехтить уже дорога...
Куди веде, не знаю.
Стоїть засмучена весна -
Шіснадцята...
Мені здається, що це я.
21 липня 1941 року
с. Шепель (Волинь)
________________________________________________________________
Мабудь, це передостанній вірш поета. Рівно через місяць його не стане...
У ньому не добрі передчуття, відчутні в кожному рядку...
*
* *
*
Промінь будить ізо сна.
Блакиттю вкриті оченята.
І пахне боз і рожі, м'ята.
Встає шістнадцята весна
В квітках, в барвах веснянкових.
Чому, чому тебе люблю?!!
Чого, як дивлюсь, то мовчу?
Чому твій голос я люблю
І з ним в піснях лечу... лечу...
Люби буялко!Люби, кохай...
Ніжні складу тобі пісні!
Тебе внесу в небесний гай,
Де будеш ти царівною мені!
Ніжно-криштальною, як казка -
Такою бачив тебе у сні...
Немов чудна русалка...
Тебе, сніжинку, цілували
Пахучії рожеві квіти
І ніжним цвітом обсипали,
Ті різноокі весняні діти...
Це ж тільки сон такий чудовий!
Сніжинка й квіти... Обнялися.
Сніжинка й квіти... Вразилися.
Сніжинка й квіти... Цвіт рожевий!...
Це тільки сон. Я бачив уві сні
Цей образ, що вертає знову.
Бо скажуть нам тільки одні пісні
Про сніжинок з квітами любов...
15 серпня 1941 року
с.Шепель (Волинь)
_______________________________________________________
З усьго видно, що це останній вірш поета. Приблизно через шість
днів він буде вбитий на Луцькому вокзалі.Сама поезія не містить
нічого лихого, але носить характер Заповіту.
ПІСЛЯМОВА
Опублікована тут поезія поки що вся, що збереглася у моїй приватній бібліотеці. Можливо, ще щось збереглося в архівах тогочасної періодики міста Луцька. Відомо, що автор публікувався в 1939 - 1941 р.р. Зрозуміло, що без поглиблених досліджень архівів Луцького учительського інституту (теперішній Волинський національний університет) та інших архівів, а також віднайдення слідів рідних (родини) Степана Борачука-Любченка щось більше додати з доробку молодого і втраченого поета не є можливим.
Факсиміле вірша з власноручним підписом автора
Незважаючи на тяжкий воєнний час, що випав на долю тогочасної молоді, ми зайвий раз бачимо, що вона залишилася вірною собі: не переставала закохуватись, любити, переживати, відчувати прекрасне... Іншими словами - сутність природи людини виявляється вищою і сильнішою за обставини часу. Це твердження тотожне і до поведінки сучасних молодих людей. Мабуть в тому і є сила Життя, сила Молодості, яка перемагає абсолютно все.
Фото героїні лірики С.Борачука-Любченка
НЕОНЕЛІЇ (1948 рік)Також треба віддати належне обдарованості поета, маючи на увазі, що він спеціальних шкіл не закінчував, але очевидно, що давали тоді знання грунтовні... Принагідно сказати, що в ті часи жага до знань, освіти, культури серед молодих людей була дуже сильна і щира. Не заради одержання документа про ту чи іншу освіту - без дійсних знань його було не можливо одержати взагалі. Бути всесторонньо освіченим і грамотним було престижно! Якщо хочете - це був єдиний шлях стати шанованим, заможним, успішним членом суспільства. Тодішня мотивація молодих людей докорінно відрізнялась від теперішньої. Непогано це знати... Вони були іншими і в чомусь, здається, кращими за нас.
Давно вже немає серед нас ані автора віршів, ані героїні його творів... Світла та вічна їм пам'ять! Доки є пам'ять про них серед нині живучих, доти і вони житимуть! Саме з цією метою була зроблена ця публікація в Інтернеті, де, як відомо, нічого не губиться і ніщо не забувається...
Упорядник і редактор ВІТАЛІЙ... (VITULIJ VAJA)
закінчено 01 квітня 2012
оновлено для UaModna 08 травня 2015
