ПОЕТИЧНІ ПРОГРЕСІЇ КОХАННЯ
(вибране з майбутньої книги)

***

Білих хмар скуйовджені простині.

Бутонів розквітлих просинь.

Все що є,  – від на даху бузька,

і весняних бруньок на тілі близькому,

до зимового щастястояння,

народилося від кохання.

Всесвіти романами Богонаписаними,

відвертими виставами Ними поставленими,

з оголеними декораціями,

планетами розлітаються.

А ми по медових сотах перетікаємо,

де душа переходить у форму тіл,

у раях парних перебуваємо,

встаючи з еросів сил світів.

Впадають сонця в моря,

народять нові атмосфери,

щоб дихала мрія,

з любовної гри.

Різнотрав'ями,

різносмаків'ями, -

перетинаємось,

творимось.

А Земля на гостині кохань

виглядає тортом покраяним.

І на дорозі відкраяній

ми людо-світи

як орбіти далеких привітів,

що розійшлися життями

та смертями,

у пошуках безлічі раїв,

іще повернемось із долі надбаннями,

та приєднаємось до всемережі чуттів  –

небес щастів,

лібідо,

і лебедів...

***

Я чекав на листи

в яких весна розцвітала...

Але так і не завітала

листоноша.

Лиш замість неї золотоноша

принесла вітрами жовті листки...

— Курли,

— курли,

попід хмарами ключі журавлині.

Пора і мені 

нині

відлітати в теплі життєполюси.

Бо у світі кохання краси —

засніжились поля поєднання.

Замерзли ріки радості.

І замість спекотного бажання,

там холод байдужості.

В світі нашого кохання зараз зима.

І нас нема.

Тому розмріюю душу стокрилою...

Щоб не замерзла двокрилою любові птахою

лютою зимою.

А летіла в інші виміри,

в зоряні вирії,

нових, невідомих світів кохання,

в принади їх країв, планет, галактик,

у розради Всесвітньої гармонії роз'єднання

із поєднанням…

***
Ця далека зірка, колись
була близьким сонцем
з якого промені кохання лились,
знаю, це
віддаль і час зробили її цяткою нічною,
моєю порою зоряною,
може колись з нею зустрінусь
як не на Земній осі,
то десь в інших вимірах —
душі, чудес,
в невідомих
ще не визначених небес…

Зірка ця
не зазнає кінця
лиш як співпадуть бажання
добра кохання,
а якщо ні, то вона розсіється як неістинність, не суттєвість,
але на краще
щоб вона перетворилась у таки щось значуще,
і знайшла ті всесвітні душевні оберти
де усе буде добре...

* * *
Бачу в твоїх очах

невідомі світи,
незнайомі планети

в просторах космічних,
непрочитані мною слова почуттів,
і мовчання в них райського співу птахів,
заглядаю у їх глибину загадкову
і втрачаю в юрбі цю красу, випадково,
як в оманливім леті

зозулі
вже не відшукати тебе на Землі,
випадає все з колій, і кане у лету,
лиш не впадуть вірші перехожим під ноги,
не опалі листки не накриють сніги,
бо в поета перо чарівне, всеможливе,
бо мені не дано все прийняти як є,
бо поет у душі переписує світ,
де вірші це зірки, дум матерій проекти,
і будує незнані з любові планети
розмріявши Всесвіт до щастя всецвіття,
сотворити зі слова свій космос душі,
дарувати галактики віршів 
всім людям Землі,
це поетів орбіти, і долі.

***
Сняться мені незнайомі сайти,
де заходжу слухати ще не написані
пісні,
сняться потяги котрими їду
в ще не заплановані поїздки...
Лиш не снишся мені ти,
що наяву виходиш на зупинці
в паралельні світи
які не перетинаються.
Лиш десь в душі залишається
відчуття твого значення в
майбутньому...
Це все інтуіція –  компас душі
не простий інструмент виміру,
для заплутаних доріг,
загублених світів,
і ще не прокладених орбіт,
де зможуть перетнутися навіть
паралелі,
у сферах що нині за межею
досяжного...
Певно це воно,те шосте чуття,
як маловідома здатність душі
(на відміну від обчислювальної
машини)
вираховувати природу дива...

* * *
Не помічати привабливості жінок
це все-одно що не бачити чудових пейзажів природи,
відмовитись від споглядання безлічі зорів,
не милуватись розмаїттям життєвих форм і змістів,
це наче виколоти собі очі,
обрізати вуха, носа, та язика,
каструвати себе,
позбутись рук і ніг, і взагалі всіх відчуттів,
перетворитись на аскетичного пустельника,
і лиш молитовно посилати прохання
до того хто обіцяв знову воскресити тебе людиною.
Знайте, не все як треба з нашою мораллю,
і з нашими ідеалами майбутнього...
Я як бунтар на майдані безлюдному
кричатиму Вам
замурованим в культури
та вірування,
які замість розвитку заковують людину в обмеження,
- Знайте, не все йде як треба !
Направду,  нам потрібні еволюції і революції душ і тіл,
щоби шукати ідеали,
щоби знайти для себе Всесвіт щастя...
І хоч ми живемо втілені наче на своїх малих зручних островах
проте вони лише частина Землі,
а наша планета є сходинкою Всесвіту,
і нам треба буде йти далі...
Тому природа забирає тіло
і каже душі — іди...

***

Ти наближаєшся до неї як до принадливої планети,

на якій хочеш опинитися,

і захопленим мандрівником відкриваєш красу її континентів...

Входиш в неї завойовником,

а виявляєшся закоханим полоненим...

Стаєш більше ніж другом, — тим найпосвяченішим

перед яким відчиняються всі двері відчуттів

в найглибші в найприхованіші задоволення тіл...

І граєшся з нею фестивальною феєрією

перетворивши помешкання на місто кохання...

Відбуваєшся визнаним майстром скульптур 

які безліччю поз прикрашають алеї вашого райського саду.

В якому ви зриваєте як квіти — поцілунки.

Де дано —

Смакувати як плоди земні насолоди плотські...

Розпалювати вогнища пристрасті, освітлюючи ними ніч...

Вибухати захоплюючими дух феєрверками...

І прокидатися сонячними тілами оголених ранків...

Розходитися стрілками годинника.

Та на відстані кілометрів 

шепотіти в телефонну трубку — люблю,

як пароль, мов молитву, яка відкриває рай для двох...

***

Післялюбовна близькість
розтікається
калюжами по шкірі,
бо землі кохання травневими зливами розпашілі.
І коню міцному,
що орав у полі любовному,
до десятого поту,
потрібен відпочинок
як затінок
від спекотної плоті приємного клопоту.
І квітці яка з квітника пелюстки розкрила,
для відчувань окрилених,
назад натягати білизну нижню,
як підіймати прапори білі, належно.
А зима закохань зомлілих сліди замела,
але це пусте, бо пустеля її замала
щоби не порою затягнутися,
тому швидко у часі повернутися
в сотні і в тисячі сексуальних
весен,
котрі вкотре наливаються
насолод змістами оголеними,
розкриваються
сенси їх  - задоволеннями,
у наших бажаннях потайних,
на кохання поєднань планетах,
із душевними красотами втілених
у любовні ігри й утіхи,
знову роздягнувши закутану прозу звичності
еротичною поетичністю!

***

Еволюція любові
в розмаїттях тілесно-земних
взаємовідносин
людських течій і океанів волі.
У душевних злетах кохань
до інших життів
і в них розквітів
та різнопланетних втілень почуттів еволюціонувань.
Матеріалізацією в космосі душі
проявляються всеможливі плани
галактик бажань багатоваріантних коханих,
і переходять далі як вірші у всесвіти: інших
форм і змістів
безмежнозначних любовних світів
із вже запланованих але не реалізованих ще
ідеалощасть
боголюдей
і людобогів,
з допомогою поетичних прогресій кохання
всесвіттям процвітання...

***

Особистостям потрібне всевідчуття цілого,
зі своїх точок зору,
і дотику,
для душевнотілесного щастя повноцінного,
у власних абсолютних
унікально-неповторних
кодах доступу
для поєднання зі Всесвітом,
з входами
і стінами,
та взаємовідносинами світовими
із усіма добровсеможливими всесвітами,
і з найпотужнішим з приєднань:
до мережі Творців усього,
задля всевідчувань
і співжиття доброгармонійного,
зі світлим,
та просвітленим,
всеблага чину,
і з тим що очищене добровчинками
зі злочорного,
і фон нічний
має бути безпечний
для зоряного
і планетного
уселюбого
всещасливого...