Ну от, упав ще один борець за волю, ще один патріот.. Свист куль через призму слуху пронизує і не страшно ні краплі, страшно лише за Батьківщину і за її майбутнє. Сльози котяться на синьо-жовтий стяг і нагнітають обстановку. А бійці все більше лягають у чорні тюльпани. От каска впала, і видніє кров через русяве волосся, а очі наповнюються слізьми, в цих очах найбільше волі скільки її тільки можна побачити, патріотизм безмежний і безкраїй, руки стискаються в кулаки і хочуть ринути до бою, та сили вистачає лише на останню фразу "Тільки не здавайтеся", ось і сині очі завмерли в німому болі і приопустили повіки, все душа відійшла до Небесних Захисників Вітчизни, які завжди будуть на варті.
Ні, він не помер, хіба хтось бачив, як вмирає воля? як вмирає патріотичний блиск в очах? як вмирає любов до Батьківщини, справжня така, по-дитячому щира? Не буде такого! Хоча б за ту Небесну Сотню мусимо боротись до кінця, до переможного кінця! За кожного українця, який стояв на полі бою, за кожен вистріл,удар, знущання, за той стяг, який майорить і показує, що ми сильна нація і живі, і будемо жити, гордо, за той гімн, який проймає до кісток він закарбувався десь глибоко в серці, де його не стреш, це вічне, це буде з тобою до останього подиху, до останього удару серця!
Я ніколи не встану на коліна перед "Беркутом", як кожен майданівець, я помру краще стоячи, співаючи гімн, гордо з рукою на серці, не вмре наша нація, поки не вмерли козаки, з широкою українською душею.
Ця земля-свята земля, окроплена кров'ю, болем і стоючи на ній я буду певна вона найкраща в світі, і люди тут найкращі віддані своїй Батьківщині.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
