Подолати самотність і страх смерті. Жорж Сіменон "І все-таки ліщина зеленіє"

12 березня 2018
Анатолій Власюк

Жорж Сіменон. І все-таки ліщина зеленіє.

Це двохсотий за ліком роман великого майстра детективів із чотириста двадцяти п'яти написаних ним. Комісара Мегре ви тут не знайдете, бо той з'являється лише в сімдесяти п'яти книгах. Жорж Сіменон для душі писав і "важкі романи", як сам їх назвав.

Головний герой, банкір, у сімдесят років вийшов на пенсію і вирішив стати … егоїстом. Не хоче ні з ким спілкуватись, їсть на самоті. Життя повільно згасає.

Через чотири роки самотності приходить лист від його першої дружини, яка живе у США. Вона важко хвора. Їхній сорокадворічний син повісився. Замолоду вона втекла з немовлям за океан і аж тепер зголосилася. Просить колишнього чоловіка допомогти внукам, які залишилися від їхнього сина.

Він рідко коли згадував про них за ці сорок років розлуки. В тому, що трапилося, не відчуває жодної вини, але розуміє, що має нести відповідальність. Банкір доручає своїй довіреній особі влаштувати справи колишньої дружини і внуків, проте сам не наважується летіти у США.

У нього є сини від другої дружини, яким він допомагає, та й з нею продовжує дружити, хоча розлучилися. Він розуміє, що після смерті його гроші відійдуть родичам, а ті не зуміють ними добре розпорядитися.

Після листа від першої дружини життя банкіра різко змінюється. Здається, люди згадали про його існування. Не минає й дня, щоби він з кимось не зустрівся. Та й сам хоче допомогти їм.

Банкір дає гроші одному із синів, щоби той придбав картинну галерею, про яку давно мріяв. Він спокійно ставиться до того, що в свої майже сорок років той одружується з вісімнадцятирічною дівчиною.

Зі своїми проблемами до банкіра навідується шістнадцятирічна внучка, з якою він рідко бачився. Вона вагітна, не хоче відмовлятися від майбутньої дитини, хоча не каже, хто батько малюка. Наш герой влаштовує все найкращим чином. Не обійдеться наприкінці й без детективних викрутасів, у результаті чого банкір стає батьком ще одного сина.

Аж наприкінці життя головний герой роману розуміє, що оминав прості істини, які складають сенс існування. Тепер він усвідомлює, як треба долати самотність і страх смерті. Якщо раніше банкір жив роботою і картинами, які купував, то тепер спілкування з людьми, допомога їм стають головними для нього.

Дехто з критиків вважав, що роман має щасливе закінчення. Проте Жорж Сіменон написав, що все відносно. Якщо й знайдено щасливу розв'язку, то лише для людей старшого покоління. Молодь ще не відшукала себе в цьому житті.

Ще про одного сина банкіра лише згадують у романі. Він такий же успішний, яким був його батько в молодості. Все робить самостійно і відмовляється від фінансової допомоги. Таке враження, що він повторить долю батька. Але чи зможе, як і той, наприкінці життя зрозуміти сенс власного існування?

Анатолій ВЛАСЮК
1 січня 2018 року

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пам'яті Степана Пушика
Прикарпатський університет імені В. Стефаника. Перший курс. Розгублена студентка з великими мріями. Навколо метушилося безліч людей. Почалися пари. Одним з викладачів став Степан Пушик. Суперечливий, злилася на його насмішкуваті закиди, що не знаю повстанських пісень. Але завжди розуміла велич людини, яка переді мною. Час — надмінний, смерть — крадійка. Легенди — вічні, як і пам'ять.
Читати більше