ПОЧУТИ

15 лютого 2014
Юлія Василів

Сповідь Жителя міста, де ніхто нікого не чує. Натомість приходить забуття усього почутого…

Ми раптом забули, що хтось може сказати тобі грубість, що всі зусилля можуть бути марними лише від одного різкого оціночного судження чи бажання образити. Ми забули, що помилки зазвичай засуджують голосно та довго, що пошук, бажання зрозуміти та провокативні питання  не дуже розуміють.

Ми забули, отак раптом, не спеціально, що можна бути невідвертим, що чесність часто сприймається за слабкодухість, а правда, на жаль, стає розмінною монетою. Життя стало ІНШИМ, а прояв емоцій – глибшим. Тепер було нормально просто підійти і обійняти, усміхнутися – часом навіть поглядом. Усмішка як гарантія всього найпрекраснішого.

Ми забули, що хтось може сказати «Ти робиш не те. Це не актуально». Бо що тепер було актуально? Кожен раптом почав визначати це сам – і з’явилася інша якісь, інші дії, інші ЛЮДИ. Точніше, швидше за все ці люди і були – але ховалися у словам і коментарях як самозахисті, поясненні, трактуванні чи намаганні піднятися над  кимось, чимось. А тут раптом можна просто робити й знати – вони і так мовчать. І самому зрештою вимушено прикусити язика…

Ми забули про все недобре, що було сказано, натомість хотіли сказати набагато більше… Нам довелося шукати інші шляхи, щоб розуміти, цінувати, любити – не словами, не вухами… Ні, доводилося глибше відчувати, кожною клітиною, вірити всією душею, не маючи змоги відчути фальші в голосі.

Ми почали писати листи – електронні, паперові, глибокі. І був важливий сам факт початку!

Ми не чули  - достатньо довго, щоб забути зрештою, як воно, що це таке… Спочатку з’явилося навіть якесь відчуття неповноцінності  - але лише на трохи, бо воно дало зовсім іншу гаму сприйняття. 

Ми забули, щоб пригадати…

Що Потім?

Точка перелому пройдена. Швидше за все завтра ми знову БУДЕМО ЧУТИ. Швидше за все завтра все начебто стане на свої місця. Але «як завжди» вже не буде. Бо ми навчилися чути по-іншому. І за цей один факт можна бути вдячним короткочасній глухоті….

Типово - хіба ні? Адже ми теж  часто страждаємо на глухоту, чуючи при цьому. Ми часто такі неповносправні у своїй повносправності. Скажете, що все можна спотворити, що не варто так «глибоко копати»? Але може саме зараз та мить, коли важливо ПОЧУТИ – щось, що живе в середині нас, щось, що на яву навколо, щось німе та невидиме, що хоче сказати Близький, Далекий чи Невідомий.

Час зануритися у свою глухоту, щоб почути. 
 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Життєвий сценарій в дії, або Що потрібно говорити сину, щоб він став Чоловіком
Що таке "життєвий сценарій" та який його основний механізм формування? Чи не применшуємо ми, батьки, нашу роль у майбутній батьківській позиції наших дітей, особливо, коли йдеться про виховання сина? І що потрібно "посилати" сину, щоб він виріс добрим чоловіком та гарним батьком?
Читати більше