Із самих витоків та початку нас привчали до дуальності речей, подій та явищ. Є і темний бік, є, відповідно, й світлий: є можлива ймовірність переходу та мутації світлого в темне, як і темного, в свою чергу, в світле. Ще є варіації темного та світлого – сірого. Є дорога добра, є й дорога зла, не виключено, все ж таки, їхнє перехресне зіткнення та взаємопроникнення. В цьому є прихований, втаємничений, так би мовити, сенс. Відсторонення від прямолінійності є атомним процесом: кружляння атомів за своїми звичними траєкторіями є доволі сумнівним до певного часу Х.
Отже, що ж спонукає людину шукати Істину. Читати поміж рядків, сягати неосяжного та втаємниченого?? Це жага духовної влади. Як варіант. Можливо, й неприязнь до цієї, так би мовити, жаги чи "духовної спраги". Це і відхилення від нормативності, і сама логічність завершення норми. Увірування в магію протилежностей і є головним вітаміном метафізиків. І, найголовніше, мотивування. Лжемотив, як щось лінійне та буденне, не є винятком – знову ж таки результат магії індивідуального вибору тих же атомів.
Протилежність породжує сама в собі мільйони протилежностей, вони в свою чергу вступають у конфлікт чи в романтичну унію в залежності від магії "центрального мотивування". Тут можна зробити з десяток посилань на різних філософів та їх думки, теореми та вчення. Ще не народився філософ, який би просто створив власну філософію без ознайомлення з попередніми досягненнями світових вчених. Наприклад – робот-філософ. Десь в Америці є практика електронного календаря із електронним Богом, який співає, сам говорить та сам молитву промовляє замість свого власника. Що ж таке велика філософія – самосповідь. Самосповідування є персоніфікацією вищезгаданого третього шляху, атомного.
Людина Х максимально розвивається, коли відповідно розвивається її антагоніст, Y. Розвиток тут буває двох варіацій: конфліктний чи компромісний, обидва сильні, обидва перспективні; є ще третій – відчайдушний, ментально енергетично забарвлений. Взяти до прикладу компроміси Платона і Арістотеля, чи Платона та Епікура – Епікур написав 300 книжок через ненависть до Платона… В кожному випадку є знову ж таки жага духовної влади.
Отже, завжди є третій бік. Є наука, є релігія, є й окультизм. Окультизм зараз приваблює, бо він ретроспективно неосяжний та в чомусь нерозгаданий, можливо й взагалі космічний, як вчення Блаватської. Там чітко відчувається діалог Автора із Космічним агентом. Мільйон варіацій самого таємного знання викликає неабияку цікавість у багатьох дослідників – десяток практик та наук доволі нерозгаданого спрямування. Сама людина під час ознайомлення із лженаукою автоматично стає медіумом, пропускає атоми "невідомого духу". Результат у більшості випадків – смерть, хвороба, тощо. Як врятуватись від таємного потягу до "СОКРОВЕННОГО ЗНАННЯ" в епоху тотальної демонізації світу. Відповідь проста – тягнутись до Світла, прагнути світла…
Демонізація суспільства проявляється в його хворобливості, неодноразово ми чуємо з вуст блаженніших мудреців та вчителів, що суспільство невиліковно хворіє, що самі темні сили вербують все більше "простих душевних субстанцій". Примноження містиків, йогів, ізотериків, паранормальних практик, екстрасенсориків, спірітуаліків, чаклунів, магів тощо. Феноменологія духа в цьому випадку викликає шалений потяг до дослідження.
Мутагенне перевтілення добра в зло, як і зла в добро є доволі спірним питанням. Чи може зло стати добром – ні (згадаймо "Божевільний апельсин" Кубрика). Зло не може перетворитись у добро, бо зло є незворотнім та глухим.
Завжди треба йти дорогою Добра. Завжди потрібно тягнутись до Світла.
З повагою Р. Бончук
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
