Дитяча творчість - шлях до пізнання світу

Творчість – це людська діяльність, плодом якої завжди є щось нове, наприклад, якісно нові духовні та матеріальні цінності.

1. Спочатку людина ставить перед собою якесь завдання та впродовж деякого часу намагається вирішити його.

2. Після цього починається більш-менш тривалий період, впродовж якого людина наче забуває про так і не вирішене поки що завдання. На думку математика, в цей час відбувається несвідома творча робота.

3. Настає момент, коли раптово, у випадковій ситуації, яка не має ніякого стосунку до поставленого завдання, людина знаходить ключ до його вирішення.

4. Коли ключова ідея вже є, вирішення завдання добігає кінця, відбувається його перевірка.

Були й інші дослідники, що намагалися описати природу творчості людини - У.Кеннон, П.К.Енгельмейер, Г.Уоллес та ін.

Але всі ці дослідження відображають лише процеси, що відбуваються в дорослих людей.

На відміну від дорослих, діти (особливо це стосується дуже маленьких діточок) займаються творчістю, скоріше за все, несвідомо. І, що найцікавіше, вони мають дуже сильний потяг до занять творчістю, і в них практично завжди є натхнення!

На мій погляд, здатність до творчості закладена в усіх нас на рівні підсвідомості й проявляється вже в перші місяці нашого життя. А може, здатність (і бажання!) творити передається у спадок? Або, як то кажуть, із молоком матері? На жаль, ця тема поки що мало досліджена. Але, я впевнена, сучасні вчені скоро усвідомлять її важливість.

Всі ми, спостерігаючи за дітьми, помічаємо, що вони часто бачать щось таке, чого не бачимо ми. Наприклад, у звивистому китайському ієрогліфі — кота, у відрізаній шкірці апельсина — хвіст собаки, в емблемі супермаркета — хмарку.. А ще вони розмовляють із предметами та весь час щось вигадують.

Одним словом, усі ми з дитинства наділені якимись талантами. Але, на жаль, дитсадок, школа (а до того, як дитина починає відвідувати ці заклади — в багатьох випадках її батьки) вбивають усі її творчі починання. Якщо батько чи мати не бачать того, що бачить дитина - вона "меле дурниці", адже насправді там зображено зовсім інше, якщо щось вигадує - вона "бреше". Якщо малюк спробував на смак олівці чи пластилін - батьки на нього гримають, адже їх усе життя вчили, що так робити не можна.

Сподіваюся, шановні читачі, що у вашому дитинстві все було зовсім інакше, та й ви своїх дітей теж виховуєте не так. Але побоююся, що в багатьох дітей, особливо в тих, кого виховували за радянськими стереотипами, все відбувалося саме таким чином. Дитина намагалася пізнати світ, а їй казали, що вона бешкетує. Вона в захваті розповідала вигадані нею історії батькам, бабусям, дідусям, а її зацитькували. 

Зараз, на щастя, є дитячі (і дорослі!) психологи, які відкривають батькам очі на правду. Але, на превеликий жаль, деякі батьки й по сьогодні живуть по-старому.

Описане мною ставлення до дитячої творчості нагадує зірване кимось зелене яблуко. Йому не дали достигнути, а відкусивши шмат, не стали їсти й викинули, адже воно занадто кисле. Та все, що нам потрібно, щоби посмакувати стигле яблуко - дати йому дозріти! Тобто мати більше терпіння, докладати зусиль, щоби побачити те, що бачить дитина, почути те, що вона каже (і зрозуміти, чому вона це каже), пробачати їй якісь дрібниці типу чогось розсипаного й розкиданого по підлозі, обмальованих стін тощо.

Кожен дитячий малюнок — унікальний, навіть якщо він зроблений на шпалерах. Якщо ціна за ідеально чисту підлогу та стіни - втрачений талант наших потенційних Да Вінчі й Пікассо, не женімося за ідеальною чистотою!
 

Шановні батьки, звичайно, змінити своє ставлення до виховання дитини не так легко, це відбувається не за один день. Але, щоб вам було легше це зробити, уявіть собі, що навіть покусаний пластилін та погризені олівці - це частина пізнання світу. А отже, й творчість. Оскільки, на мій погляд, не існує творчості без пізнання, а пізнання - без творчості. Це як яйце та курка: невідомо навіть, яка з цих двох речей була першою. Але вони обидві дуже важливі.

Також, на мою думку, малюк, якого батьки заохочували до творчості, знаходитиме творчий підхід до будь-яких явищ і ситуацій і в дорослому житті. А дитина, батьки якої ставилися до її творінь із неповагою, виросте хіба що гвинтиком системи..

Тож обирайте, любі батьки, яке майбутнє ви хочете для своїх дітей. Дослухайтеся до своїх синів та дочок, намагайтеся зрозуміти їхні потреби, творіть разом із ними. Це вдвічі корисно для вас самих, адже творчість разом із дітьми - це не просто розваги, а й сприяння розвиткові творчого потенціалу, як дитячого, так і вашого власного!

Та найпростіша (і водночас найважливіша) порада, яку я можу дати батькам — любіть свою дитину та завжди вірте в неї. І на вас неодмінно чекає успіх!