Про тебе писали, за тебе вмирали, для тебе співали пісні,
Ти зачарувала, ти всім дарувала повітря своє навесні.
І влітку палала задушлива спека, і взимку мороз шаленів,
У тебе осінню, забувши безпеку, поринути кожен хотів.
У кожнім кварталі густішає простір від давніх твоїх таємниць,
Ніколи красі не чинитиму опір, проникне вона до зіниць.
Каміння і скло, старовинні платани, це місто - казковий мій край,
Загоїти можеш лиш ти мої рани, Одесо, південний мій рай.
Ти - сцена життєва, така досконала, мольберт для моїх сподівань,
Так довго ми разом і нібито мало, настав уже час для зізнань.
Ти гордо приймай моє вічне кохання - слова, ніжний дотик до стін,
Бо ти - гармонійне таке поєднання яскравих несхожих сторін.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
