Михайло Коцюбинський. На крилах пісні.
Письменник був незадоволений цим твором. У листі до Бориса Грінченка 14 травня 1895 року він писав:
"По слабості писалося нашвидку, то вже мало лишалось вільного часу – отож наслідки такої гарячкової праці й помітні…".
Підзаголовок "На крилах пісні" – "Картка із щоденника". І справді це може слугувати розгорнутим записом у щоденнику, коли літературний герой слухає чумацькі пісні на чужині, малює в уяві картини почутого, сумує за батьківщиною.
"Чи знайоме вам те гостре, до фізичного болю гостре почуття нудьги за рідною країною, яким обкипає серце від довгого пробування на чужині? Чи відомий вам такий психічний стан, коли за один рідний згук, один образ рідний ладен буваєш заплатити роками життя".
Заробітчани співають пісні. Але коли до них приєднався незнайомий, пісня замовкла.
"Спочатку було якось варівко: чужа людина, очевидячки, псувала трохи настрій. Дехто кинув увагу про дощ, дехто обізвався жартом. Тихим сміхом… Але мелодія, опанувавши душею, загніздившись там, не хутко німіє… Вона виповняє груди, рветься наверх і, прибравшись у поетичні шати слова, вільна, як пташка, шукає простору…
Тим-то й мої співаки не надовго замовкли. Хтось стиха завів пісню, до нього пристав ще один голос, а за хвилину підхопила й решта… Співано чумацьку пісню….
Не знаю, чи то з усіма таке діється, чи то лише зі мною, спраглим усього рідного, тепер далекого від мене, але згуки пісні, що торкалися мого вуха, лягали перед очима фарбами, малювали мені з дивною яскравістю цілі образи. Я перелітав на крилах пісні в давно минуле, я жив у минулому, я бачив, чув, з тріпотанням сердечним відчував смуток, радість та всі перипетії тих почувань…".
Ось степ. Чумацька валка. Прокинулись ватажани. Тихо проказують молитву. Снідають. Рушають в дорогу. Веде їх отаман, який багато побачив на своєму життєвому шляху.
А ось хворий чумак. Не доїде він до рідної домівки. Просить він "
… висипати високу могилу, щоб з тої могили видко було його рідну Вкраїну… А на могилі хай посадять червону калину, хай вона пригадує йому його милую та далекую сторононьку…".
Співають заробітчани. Виринають в уяві нові картини.
Ось на чумаків напали грізні розбійники. Було їх багато. Під умілим керівництвом отамана перемогли ватажани.
"А серед табору, оточений ватажанами, стоїть отаман та напівжартом наказує чумакам зібрати побитих розбійників та скласти на вози:
На нові вози кладіте,
Та й повезем у город Полтаву.
Та зробимо собі славу:
Що їх сорок, сорок і чотири
Нас десятьох не побили…".
Пісня замовкла.
"Але я був ще в степу, бачив червоне проміння пожежі, бачив чумацький табор з чорними мажами, з кривавим бойовищем, з чумаками, гордими перемогою своєю, і до вуха мого ніби долітав рик волів, сполоханих нічною колотнечею…".
Мабуть, "На крилах пісні" – дещо незвичний твір, тому й викликав незадоволення у самого письменника. Але незвичність не означає, що він поганий. Ніби щоденниковий запис дозволяє глянути на творчість Михайла Коцюбинського з іншого боку. А йому вдалося відкрити ще одну особливість української народної пісні, яка здатна пробуджувати історію нашого славного народу.
Анатолій ВЛАСЮК
28 березня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
