Піонери українського кіно

13 жовтня 2016
RuslanRaiter
Нещодавно Одеська кіностудія виклала на YouTube всі фільми, які були вироблені нею, починаючи з 1918 року. Майже одразу мережею прокотилася хвиля обурення, мовляв ″пишатись нічим, в основному — це радянська класика″. Ми ретельно вивчили історію студії і підготували добірку українських кіномитців, які свого часу працювали в Одесі, а результати їхньої праці стали кінокласикою.

Одеська кіностудія – одна з найстаріших в Україні. Вона починається від кіноательє "Мірограф", яке заснували в 1907 році. Пізніше воно переросло в кінофабрику, а вже на базі кінофабрики створили кіностудію. У 1922 році її реорганізували в Одеську кінофабрику, під такою назвою вона увійшла до складу ВУФКУ (Всеукраїнського фото та кіноуправління).

ЛЕСЬ КУРБАС


Того ж року на екрани вийшов ″Шведський сірник″ (1922) режисерського тандему Леся Курбаса і Миколи Салтикова. Загалом, на рахунку класика українського театру 4 стрічки зняті в Одесі. Окрім вищезгаданого фільму ще ″Вендета″ (1924), ″Макдональд″ (1924), ″Арсенальці″ (1925).

Кіно для Курбаса завжди було на другорядних ролях після театру, але не зважаючи на це, йому вдалося їх поєднувати. Зокрема, Курбас використовував принципи кіномонтажу у постановці вистав. Тут і особлива ″гра світла″ і музика, яка ″зв'язувала″ фрагментами вистави.

ПЕТРО ЧАРДИНІН


Російська національність не стала на заваді Чардиніну у намаганні знімати українське кіно. І не лише українське. Ще до революції, Чардинін зняв близько 100 стрічок, поки не отримав запрошення попрацювати за кордоном. Два роки він знімав в Італії, Франції, Німеччині, Латвії. Згодом було запрошення до Одеси.

З 15 фільмів знятих в Одесі, найяскравішими режисерськими роботами Чардиніна вважаються фільми: ″Укразія″ (1925), ″Тарас Шевченко″ (1926), ″Тарас Трясило″ (1926), ″Життя Тараса″ (1926).

ГЕОРГІЙ СТАБОВИЙ


Наш наступний герой працював над сценарієм вищезгаданої ″Укразії″ - першого українського пригодницького фільму. Стрічка мала успіх не лише в Україні. У 1925 році її представили на Міжнародній виставці у Парижі.

Георгій Стабовий в якості режисера зняв 9 стрічок на Одеській кіностудії (тоді ще Одеській кінофабриці ВУФКУ). Серед яких варто відзначити: ″Свіжий вітер″ (1926), ″Лісова людина″ (1927), ″Шлях до перемоги″ (1930), ″Два дні″ (1927), яку сам Стабовий вважав улюбленою роботою.

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО


Класик українського кіно з великої літери ″К″. На базі ВУФКУ Довженко зняв свою дебютну режисерську роботу — фільм ″Вася-реформатор″ (1926). Далі були - ″Ягідка кохання″ (1926), ″Звенигора″ (1927), ″Сумка дипкур'єра″ (1927), ″Арсенал″ (1929).

″Звенигора″ свого часу наробила добрячого галасу у радянській та міжнародній кіноспільноті. Фільм показали у Москві, два покази відбулось у Парижі, також ″прокат″ відбувся екранами Нідерландів, Аргентини, США, Британії та інших країн. Однак насолодитися успіхом Довженку не судилося — за цю стрічку його нещадно критикували, звинувачуючи в буржуазному націоналізмі.

Через цю обставину знавці тогочасного періоду кіно виправдовують вихід на екрани фільму ″Арсенал″. В стрічці засуджується визвольна боротьба українського народу, після розпаду Російської імперії. Інакше як ″прогином″ Довженка перед радянською владою ″Арсенал″ не називали.
 
Як би там не було, невдовзі після виходу ″Арсеналу″ Довженко знімає стрічку ″Земля″, яку критики навперебій називають найгеніальнішим твором режисера. Зйомки стрічки відбулись на нещодавно відкритій кіностудії у Києві, яка згодом буде названа на честь Довженка.
 
Фільм мав шалений успіх у Європі. Лише після берлінської прем'єри у пресі з'явилось близько 50 різноманітних публікацій. А в СРСР ситуація була іншою. Після прем'єрного показу, стрічка ″прожила″ у прокаті тиждень і була заборонена. ″Реабілітують″ ″Землю″ у 1958 році, після міжнародного референдуму у Брюсселі, за результатами якого ″Земля″ увійде до 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно.

ІВАН КАВАЛЕРІДЗЕ


Іван Кавалерідзе в першу чергу відомий як скульптор. Його відомі пам’ятники: княгині Ользі в Києві, Тарасу Шевченку в Полтаві та Ромнах, Богдану Хмельницькому в Чернігові, Артему у Святогорську.
 
Однак, Іван Кавалерідзе зробив свій внесок і у розвиток українського кіно. На його рахунку близько 20 стрічок, у створенні яких він приймав безпосередню участь. Як режисер, на базі Одеської кінофабрики зняв три фільми: ″Злива″ (1929) ″Перекоп″ (1930), ″Штурмові ночі″ (1931).

Окремої уваги заслуговує стрічка ″Злива″. У фільмі за мотивами поеми Тараса Шевченка ″Гайдамаки″ Кавалерідзе розробив унікальну систему зображення — синтез скульптури та кінематографії, формотворчим елементом якої було світло. На жаль, подивитись роботу Кавалерідзе не має можливості — фільм ″загубився″ у спецархіві СРСР.

КІРА МУРАТОВА


Кіра Георгіївна дебютувала в режисурі фільмом ″Короткі зустрічі″ (1967). Зйомки відбулись на Одеській кіностудії. Муратова написала сценарій і зіграла головну роль разом з Володимиром Висоцьким.
 
Наступну стрічку Муратової довелось чекати чотири роки. У 1971 році на екранах з'явились ″Довгі проводи″, які, однак, майже одразу отримали ″бан″ від ЦК Компартії України на більше ніж півтора десятиліття.

″Пресинг″ проти Муратової продовжився і надалі. Наступний фільм режисерки ″Серед сірого каміння″ також потрапив під каток цензури. Кіра навіть вилучила власне ім'я з фінальних титрів фільму (на знак протесту), а режисером значиться неіснуючий Іван Сидоров.
 
Незважаючи на обставини, Муратова не зламалась і продовжила творчу діяльність. На її рахунку близько 20 стрічок, 7 з яких зняті на Одеській кіностудії.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Кіноплакати Йосипа Герасимовича
Пірати й полководці, фатальні жінки та рішучі революціонерки, сміливі шукачі пригод і вишукані аристократи палко дивилися на глядачів з яскравих кіноафіш, запрошуючи до годинної подорожі у нереальний світ кіно. На початку ХХ ст. кінематограф, без сумніву, став "найважливішим із мистецтв"!
Читати більше