"Піднята цілина". Код шолохова

Проблема Поета і Государя стара як світ. В усі часи у всіх народів кожен поет мав робити для себе цей важливий моральний вибір: писати за покликом свого серця, за велінням власного сумління, чи догоджати смакам та примхам всемогутнього Володаря. Чим талановитішим був Поет і жорстокішим Володар, тим гострішою була проблема вибору, тим трагічнішими були її наслідки.

За часів Сталіна це була проблема "Пера і Топора". Безжальна сталінська сокира знищувала кожного, хто мав власну думку, а тим паче насмілювався її висловлювати. Мало кому вдавалося зберегти професійну честь та людську гідність і не опуститись до рівня придворного писаки, холуя чи лизоблюда. М. Шолохову це вдалося. У своєму хрестоматійному романі "Піднята цілина", Михайло Олександрович не лише майстерно виконав партійне замовлення вождя народів, але й сміливо та відверто висловив своє відношення до політики колективізації. І зробив це настільки філігранно, що цього не помітили ні сам Сталін, ні його численні поплічники. Щоби побачити позицію автора варто лиш змістити фокус власної уваги, зокрема, вдуматись в імена основних героїв знаменитого твору.

Безграмотний фанатичний комуніст, двадцятип’ятитисячник-колективізатор Семен Давидов (від слова давить, душить, гнобить, знищувати), явочним порядком стає першим головою колгоспу Гремячого Лога. Саме цим словом автор влучно й безпощадно охарактеризував ту, майже геноцидну політику партії, яку проводили на селі вірні більшовики-ленінці. Яким знущально-показовим виглядає епізод повчання слюсарем Путилівського заводу споконвічних сільських хліборобів, як їм потрібно працювати на землі. Влаштувавши селянам сеанс стаханівської оранки, він наступного дня аж до обіду приходив до тями від втоми та безсилля, в той час, як пересічні хлібороби спокійно і впевнено робили свою звичну буденну справу.

Партсекретар Макар Нагульнов (від українських слів "нагулуватий", тобто придуркуватий, і нагуляний, байстрюк - презирливе на той час слово, що характеризувало його матір, як безпутну гулящу дівку), контужений, припадкуватий та обкурений бойовими отруйними газами чоловік. Саме в його травмовану війною голову автор вкладає більшовицьку ідею-фікс про "світову революцію". За цю примарну ідею нагулуватий партсекретар захолусного російського колгоспу готовий пустити в "распил" тисячі дітей, стариків і баб. А, щоби наблизити свою маячню до реальності, він тупо зубрить англійську мову.

Голова сільради Андрій Размьотнов (розметати, розкидати, розправитись). Одним словом – компартійний самодур і бєспрєдєльщик.

І навіть прізвище щирого сільського трударя, середняка Кіндрата Майданникова несе в собі глибокий символічний зміст. Майдан – це голе пусте місце біля церви, де проводились сільські сходи та зібрання. Здавши в колгосп все нажите непосильною працею добро, сотні тисяч невтомно-працьовитих сільських кіндратів залишалися на пустому, порожньому життєвому майдані, ніби на паперті біля церкви, нарівні зі злиденними жебраками, каліками та юродивими з полатаною торбою через плече.

Не маючи змоги відкрито виразити своє ставлення до "Великого перелому", великий митець висловив свою громадянську позицію доступними йому  художніми засобами і доніс її до думаючої частини сучасників та нащадків. Вбивство Давидова з Нагульновим стало символічною, віртуальною помстою автора нагулуватим колективізатором від імені мільйонів скривджених ними селян. А поставивши на чолі колгоспу Грємячого Лога замість пітерського зайди споконвічного хлібороба К.Майданникова, М. Шолохов, ще раз підкреслив справедливість старої як світ народної мудрості про те, хто має пекти пироги, шити чоботи та вирощувати хліб.

Я навів лиш найбільш очевидні та переконливі маркери позиції автора. Певен, що читачі, а, тим паче, фахівці – літератори, філологи, лінгвісти, знайдуть їх значно більше.