Петро ТАЛАНЧУК
16 листопада 2016 року Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти організував парламентські слухання на тему «Про стан та проблеми фінансування освіти і науки в Україні».
На ці слухання був запрошений і я, та ще й із пропозицією виступити. Але виступити не вдалося, можливо, це й на краще, адже тепер маю змогу оцінити значення заходу, після того, як він відбувся. Попри дрібні організаційні проколи (відсутність прізвищ деяких запрошених учасників слухань у реєстраційних списках; неявка на слухання учасників, які були запрошені до виступів; явний перебір із кількістю виступаючих нині чинних народних депутатів та ін.), слід визнати, як на мене, що розмови, яка могла б мати доленосні наслідки, не вийшло. Освітяни справедливо критикували владу за свої злидні, правдиво і яскраво ілюстрували це конкретними прикладами, було море сліз, скарг, розпачливих волань – дайте грошей!.. А представники влади, натомість, тиснули на те, що вони даром свій хліб не їдять, а роблять усе можливе, аби змінити найближчим часом стан на краще, і уже щось покращили, і ще щось покращать… Три чи чотири виступи прозвучали конструктивно, але в цілому відповіді на питання, а як же нам, врешті-решт, вирулювати з цієї кризової ситуації, не вийшло. Тому я спробую заповнити цю прогалину.
Без перебільшення можна стверджувати, що той стан, у якому знаходиться нині українська держава, її економіка, соціальний рівень життя населення, мораль, культура та інші важливі показники рівня людського розвитку, значною мірою, якщо не вирішальною, обумовлений низькою якістю системи нашої освіти і такою ж нікчемною системою виховання. Це наші освіта та наука підготували як фахівців, а система виховання сформувала як громадян, таких президентів, прем’єрів, голів Верховної Ради, міністрів, депутатів усіх рівнів, іншу величезну чиновницьку рать, які всі разом і дружно привели до того, що ми маємо сьогодні.
Справедливості ради слід сказати, що продуктом тих же систем є і значна частина українського суспільства, якщо не більшість, які обирали і підтримували всю цю владу, не зважаючи на те, що вони плювали на наші з вами інтереси. Це теж правда!
Недавнє електронне декларування найвищих державних чиновників показало нечуваний цинізм правлячої касти. Увесь цивілізований світ здивований тим, що він побачив: на тлі масового зубожіння населення України купка перевертнів, що править Україною, жирує, втративши при цьому всі ознаки нормальної порядної людини. Це явище викликало у суспільстві моральний шок і отримало назву «Духовний Чорнобиль».
Головною причиною такого стану України є нерозуміння, а звідси ‒ фатальна недооцінка головного рушія прогресу у розвитку людства взагалі, і українців зокрема, – створення освітньо-виховно-наукової бази як основи виховання й розвитку нації на засадах духовності та інтелектуальної діяльності. Ця основа забезпечує високий комплексний рівень розвитку суспільства та держави. Не випадково феномен всебічного розквіту виник саме у Древній Греції, де процвітали освіта та наука, а на їх основі розкинулася надзвичайно висока загальна культура громадян.
Переконливим доказом нерозуміння ролі освіти та науки є пресловутий залишковий принцип не тільки фінансування, а й тотально залишкового ставлення взагалі до цього вирішального чинника людського розвитку. Яскравим прикладом цього є те, що навіть на цих слуханнях не було жодної першої особи із тріади лідерів держави, не зауважуючи вже на тому, що не було на них і міністра фінансів. Всесильний і багатий братик – влада ‒ не любить бідну і немічну сестричку – освіту!
Зазначене вище дає підстави зробити висновок про те, що ми маємо справу з кризою нашої цивілізації. Підтвердженням сказаному є також війна, розбалансованість національної многоликості українського суспільства, його матеріальних і духовних ресурсів. Більше того, сьогодні в Україні явочним порядком змінено суверена – замість народу ним став олігархат. Ясно, що така заміна не може бути основою консолідації суспільства на шляху його прогресивного розвитку.
Як на мене, радикальним стає завдання перегляду основ нашого світогляду. Нічого не зміниться ні в нашій державі, ні в суспільстві, якщо не змінимо наше ставлення до них. Тому в Україні повинен бути організований Загальнонародний Всеобуч, особливо для активно працюючої частини населення і молоді зокрема. У нас повинен правити «культ знань», знань, які виховують творців, а не кваліфікованих споживачів. Результатом проведеного Всеобучу повинна матеріалізуватися ідея – «Ми господарі на своїй землі і ми дамо їй лад».
Основою нового нашого світогляду повинна стати філософія Ноосферного суспільства розуму та праці згідно з ідеєю першого президента Української академії наук, українця за походженням В.І. Вернадського.
Сьогодні цей ноосферний рух почав активно поширюватися всією нашою планетою, уже створено проекти Ноосферної Конституції Землі, стрімких обертів набирає інформатизація населення планети. Потужність глобальних телекомунікаційних систем і комп’ютерних баз даних та знань розкриває небачені можливості розумового розвитку людства. На жаль, також небачених можливостей досягла військова техніка, засоби масового знищення людей, що за умови різкого посилення терористичних загроз, становить явну небезпеку самознищення всього людства.
За таких умов продовження існування людства за принципами тваринної боротьби за виживання, як основи капіталістичної ідеології, є прямою загрозою подальшому існуванню людської цивілізації, де стрімко загострюються територіальні, національні, релігійні та інші глобальні конфлікти через безглузду боротьбу за ринки збуту з метою необмеженого самозбагачення і самозадоволення. При цьому світовий ринок все більше перетворюється на ринок лише грошей, які з еквіваленту товарів перетворилися на основний товар планети Земля, що призвело до втрати поняття справжньої вартості товарів, а разом із тим і реального сенсу їх виробництва і вдосконалення. Так втрачається інтерес людини до творчої праці, розвитку науки і, взагалі, до розумового вдосконалення як природної гарантії подальшого прогресивного розвитку людства.
Практичне виконання поставленого завдання – Всеобучу ‒ слід розпочати з розроблення на основі Ноосферного світогляду моделі майбутньої України та образу українця, здатного втілити цю модель у життя.
Фундаментальний документ – «Модель процвітаючої України» стане основою для реформування Конституції України, написання програм Президента, Уряду, народних депутатів та ін.
Найважливіше завдання цього бачення полягає в тому, щоб створити мотивацію і мобільність ентузіазму значної більшості людей української спільноти. Це значно допоможе при здійсненні державних реформ у майбутньому. Ми здійснимо уявну подорож від відомого до невідомого, випишемо майбутнє завдяки монтажу фактів, мрій, труднощів і можливостей.
І тоді в подальшому всяка змагальність у прагненні обійняти ту чи іншу посаду буде зводитися до змагань, як краще втілити цю мрію в життя. Сьогодні ж часто-густо намагання щось покращити зводиться до пропозицій замінити одне прізвище на інше. Печальні результати цього ми бачимо щодня.
Принагідно відмітимо, що це завдання ставиться в той час, коли Тимчасова спеціальна комісія ВР України з питань майбутнього припинила свою роботу.
Отже, зміни в державі почнуться зі змін у наших головах. У низці цих змін є дуже важливі. Зокрема, хочу звернути увагу на необхідність рішучої інтенсифікації зусиль української дипломатії щодо просвітництва і формування у світової спільноти правдивого образу України. Перемог Лижичко, Джамали і Кличків недостатньо, щоб зняти з неї (України) клеймо TERRA INCOGNITA. Згадайте, скільки коштів тратить путінська Росія, аби спаплюжити Україну і українців. («О Трипілля, шість тисяч років тому! Ти так само давнє, як і Єгипет чи Шумер. Відтоді, значить і мій родовід? Це відомо вже з наукових археологічних звітів, та хочеться, щоб це усвідомила і кожна українська людина». Гуменна Докія «Благослови, Мати» (Нью-Йорк, 1966).
Приступаючи до розбудови майбутньої України, слід пам’ятати слова ідеолога «Молодої Італії» Мацінні, сказані ним у ХІХ ст., але які є актуальними і сьогодні: «Не захоплюйтеся ідеєю поліпшення ваших матеріальних умов, поки спершу не вирішите національного питання». Отже, завершення формування або корекції української нації є дуже важливим, якщо не першочерговим завданням.
Нам потрібен план дій щодо мобілізації патріотично налаштованих українців, який допоможе зосередитися на глибоких національних процесах, що дозволить їм не тільки прорватися у парламент, а й закріпитися у владі на довгі роки, затвердивши віру і надію серед значної частини тих, хто небайдужий до майбутнього країни. Такий план може створити тільки потужний колектив однодумців...
Найбільшою перепоною, яку необхідно подолати, і найважчим завданням, яке дуже складно вирішити, аби здійснити задумане, є кадри. Кадри всіх рівнів і найширшого спектру спеціальностей, свідомих щодо сакральних властивостей Української національної ідеї. Про її вирішальну роль у справі відродження України як правонаступниці Русі переконливо написав І. Белебеха. Зокрема, він вважав, що «первородною, а тому найголовнішою, невідкладною потребою виведення України на «орбіту» всебічного розвитку є осмислення сутності Української національної ідеї. Це – ідеологічний фундамент розвитку нації, держави, країни в гуманітарній сфері, в економіці, у політиці, у законотворчості, в науці, в дипломатії, у світогляді, у філософії, в культурі, у вихованні, у людських стосунках тощо.
Об’єднати Україну можна тільки на українській національній основі. Роз’єднання України відбувалося нехтуванням, руйнацією українського національного єства, духовного коріння аборигенної людності. Цю печальну руїну треба подолати за будь-яку ціну, бо вирішується питання життя і смерті України, нашого життєвого простору.
І ще дуже важливим завданням у зміні нашого світогляду є розуміння того, що Україна повинна рішуче відкинути доктрину неоліберального ринку, використання якої консервує і навіть посилює роль України як сировинного придатку до розвинутих країн та постачальника за кордон дешевої робочої сили, і жорстко гальмує інноваційний розвиток країни. Треба покласти край дерибану народного майна і розпочинати процеси повернення викраденого за 25 років незалежності України. А на заміну розкрадання або «прихватизації» розробити і почати реалізовувати стратегію інноваційної поведінки держави. Досвід розвинених країн світу підтверджує, що ключова роль у забезпеченні умов інноваційного розвитку, формуванні національної інноваційної системи належить державі, яка встановлює стратегічні цілі, забезпечує ресурсну підтримку, зокрема бюджетне фінансування, податкове стимулювання, кредитування тощо.
Для організації означеного Всеобучу важливим є розроблення системи, де повинні бути визначені всі складові цього процесу та взаємодія між ними.
Однією із таких складових є матеріально-технічна база, на основі якої можна було б організувати цей процес, та відповідні педагогічні кадри. Здоровий глузд підказує, що цей процес можна організувати на основі уже розбудованої мережі освіти та науки, починаючи від позашкільних структур і дитячих садочків, шкіл, училищ, технікумів, інститутів та університетів, і завершуючи приміщеннями науково-дослідних установ, культурних центрів тощо. Так само наявний науково-викладацький склад спроможний забезпечити навчальний процес. Викладачів необхідно тільки попередньо відібрати, дещо перевчити, підняти рівень їхньої підготовки уже у відповідності до поставлених завдань.
Найскладнішими у здійсненні цієї стратегії є визначення напрямів, форм та змісту загальнонаціонального навчання.
Якщо виходити із необхідності виконання настанови світової спільноти, проголошеної вустами ЮНЕСКО, і яка перегукується з нашим розумінням необхідності організації загальнонаціонального Всеобучу українських громадян, – вчитися протягом всього життя – то слід усвідомлювати, що кількість напрямів і змістів цього навчання складають такуж множину, якою є множина проявів складових людського життя. Іншими словами, вона є практично нескінченною. Про деякі з них ми вже говорили. Визначимо ще декілька, найбільше важливих із них.
Насамперед, формування моделі або обліку нового українця, який здатен працювати над впровадженням у життя моделі омріяної України.
Це стратегічне завдання необхідно розпочинати виконувати вже сьогодні. Для цього необхідно визначити, які науки (навчальні дисципліни) і виховні заходи забезпечать формування українця майбутнього задуманої якості. А потім виховання і навчання розкласти у просторі і в часі. Іншими словами, на базі чинної мережі освіти організувати наскрізне виховання і навчання від дитячого садочка і до магістратури. І це буде основний напрям діяльності у виконанні стратегії навчання протягом усього життя, бо він забезпечує якість усього населення на довгу перспективу.
Що стосується форм організації Всеобучу українців, то їх також може бути дуже багато: від класичних форм навчання, які практикуються в освітній мережі, до дистанційних технологій; організація спецкурсів, різнопрофільних шкіл; проведення громадських слухань, конференцій, семінарів, тренінгів, майстер-класів, симпозіумів, а також духовні проповіді, фестивалі тощо. А методично забезпечуватися ці форми повинні розробленими відповідними освітніми матеріалами у вигляді текстової, аудіо та відео продукції.
Свого часу Отто фон Бісмарк зазначив, що для побудови держави найважливішими є не сила зброї і військо, а шкільний учитель. Залізний канцлер мав на увазі об’єднання імперії німецьких вільних міст і князівств із Пруським королівством на основі спільного сприймання минулого.
Дуже важливим, як на мене, для національного об’єднання українців нині є спільне (читай національне, етнічне) сприймання нашої історії від найдавніших часів і до сьогодення і реконструкція на цій основі національної самосвідомості. Але, на превеликий жаль, у наших керманичів інше бачення шляху розв’язання цієї проблеми: ми почали з реформування силових структур, створили поліцію і віднайшли для них зарплату 7000 грн кожному, забувши при цьому, що середня з/плата вчителів складає по Україні менше 2000 грн, до того ж перевели фінансування професійних училищ на місцеві бюджети, які практично є пустими. Мабуть, саме через це, насамперед, німці є найсильнішими у Європі, а українці через несприйняття спільного минулого – одними з найгірших, правда, уже у світі.
Одним словом, суспільство повинно примусити державників навчитися формувати платіжноспроможний попит на необхідну продукцію освіти і науки для успішного розвитку держави, а освіті і науці необхідно навчитися бути здатними виробляти таку продукцію на конкурентоспроможному рівні. Тоді все буде добре. Але для цього необхідно, насамперед, різко підняти статус учителів. Зробити це можна, наприклад, надавши їм статус державних службовців.
Слід усвідомити, що ніяких «власних» проблем в освіти та науки немає і не може бути, а можуть бути лише проблеми з виконанням вимог та задоволенням потреб суспільства, зі створенням науково-освітньої бази для більш успішного вирішення його, суспільства, проблем.
Отже, достатні фінансові ресурси для забезпечення успішного функціонування освітньо-наукової сфери лежать в області розуміння владою їх як вирішальних чинників суспільного прогресу. Сьогодні Україна потребує багатьох реформ. Але починати треба з освіти та науки, а не з поліції. На залишковому принципі ставлення і на залишковому фінансуванні освітньо-наукової сфери ми прийдемо до страшної катастрофи.
Щоб зробити людину щасливою: наповни його руки роботою, його серце – любов’ю, його розум – метою, його пам'ять – корисними знаннями, його майбутнє – надією.
А хто думає про майбутнє, той творить освіту і науку.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
