Петро Єфименко

22 листопада 2017
Ганна Черкаська
Єфименко Петро народився 21 листопада 1835 року у Токмаку. Заможні батьки дали синові пристойну гімназичну та музичну освіту. 18-літнім Єфименко поступив на юридичний факультет Харківського університету. Там він став одним із засновників таємного товариства. Рятуючись від арешту, перевівся після третього курсу до Москви, де став активним учасником гуртка "вертепників". Хоч Єфименко за фахом історик та юрист, його приворожила тема демонології. У 1859 році він видрукував своє перше дослідження "Про вовків і вовчого бога Полісуна", більше десятка праць присвятив цій проблемі. Про упирів, забобони, про Ярила можемо знайти цікаві спостереження. За діяльність різночинця, захопленого українськими справами, його вислали на 10 років до Пермської, потім Архангельської губернії.
  "Немає можливості боротися проти зросійщення України, буду українізовувати Росію", – вирішив наш земляк. Він дослідив матеріал про перебування на Соловках останнього кошового отамана Запорізької Січі. Фахівець-правник уклав "Збірник народних юридичних звичаїв Архангельської області", ряд праць про звичаєве право. У той час школи Росії вчилися за підручниками автора-засланця.

Там Єфименко написав свої книги "Демонологія жителів Архангельської губернії", "Засланці-малоросіяни в Архангельській губернії", підписуючи їх псевдо Царедавенко.
  Там, на Півночі, рідні південні пісні, співані Петром, зачарували Сашеньку Ставровецьку. Олександра народилася 30 квітня 1848 року у с. Варзуга, Мурманської обл. в родині колишніх переселенців з України. Юною гімназисткою закохалася у Петра Єфименка. Висланий на білі ведмеді учений був на 13 років старший за неї. Одружилися, народили п'ятеро дітей.

У 1870 році Єфименки переїхали в Україну. Голова сім'ї працював у Харківському поземельному банку. Разом із Дмитром Баглієм заснували архів історії Лівобережної та Слобідської України. Тоді він опублікував працю "Школа для навчання півчих" – найбільш ґрунтовну дореволюційну працю про Глухівську співацьку школу, а також "Останній писар війська Запорозького – Глоба", "Рудні на Сіверщині". Десятки творів з історії права, етнографії, фольклору, професійної музики було надруковано в Харкові та Петербурзі.
  Така напружена діяльність позначилася на здоров'ї: загострилася епілепсія. Напади стали частими, були вони непередбачуваними. Траплялося, він падав на вулиці, чужі люди приводили додому несвідомого чоловіка.

Аби не втрачати платні Єфименка в банку, пані Олександра домовилася з директором, що буде брати додому нероблене чоловіком. Вночі вона надолужувала роботу. Та сталося нове горе: Ася і Тарас, які тішили батьків розумовими здібностями, виявили ознаки спадкової хвороби. 16-річна Ася виявляла жаль до всіх, вона віддавала їжу з дому убогим, жила серед жебраків. Дівчина відмовилася брати до рота якісь продукти і померла від виснаження. Непокоїла доля молодших дітей.
  За таких умов Олександра Яківна захопилася студіями української історії, брала активну участь у роботі історико-філологічного товариства при Харківському університеті. Написала "Історію України", "Історію українського народу" і книгу "Южная Русь". За ці праці Харківський університет надав Олександрі Єфименко, яка не мала вищої освіти, титул професора і ступінь доктора історії. Це перша в царській Росії жінка-професор.

1907 року Олександру Яківну запросили Бестужівські Вищі курси на посаду завідувача кафедри української та російської історії. Було їй тоді 59 років. Сім'я переїхала до Петербурга, матеріальна скрута відступила, діти почали навчання. Тарас – у вищій спеціальній школі, найменша Тетянка – виявила унікальні поетичні здібності: друга Леся! Та наступного року (20.05.1908 р) Петро Єфименко помер. Поховали Царедавенка в царській столиці.



Та життя продовжувалося. Тетянка видала свою першу збірочку "Жадібне серце".

Коли настали державотворчі часи в Україні, родина повернулася до Харкова, де були їхні друзі Багалій, Сумцов. Влітку знайома поміщиця красуня Гелена запросила жінок до себе на хутір Любочка, тепер це м. Вовчанськ.

17 липня 1918 року п'яна банда увірвалася до маєтку; професора Олександру Єфименко разом із дочкою Тетяною жахливо порубано шаблями.
  Славу родини проніс син Петро археолог, учень Хведора Вовка. У 1945-1955 рр. він був директором Інституту Археології АН УРСР, почесним членом Королівського Антропологічного Товариства в Лондоні. Петро Петрович – дослідник палеоліту України, автор нової методики розкопок палеолітичних стоянок та хронології палеоліту.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

СКОВОРОДИНО-ШЕВЧЕНКОВЕ ПРОЧИТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Якщо вам до душі компаративістика (або порівняльне літературознавство, що не одне і те ж), то ця книга Леоніда Ушкалова саме вас. А ще в ній популярно розповідається про українську літературу в контексті світової. Ба більше! Популярно про світову літературу в контексті української.
Читати більше
ЯК ПОДІЛИЛАСЯ РУСЬ ПІСЛЯ "БАТИЄВОГО ПОГРОМУ"
Жодний відлам українства не спромігся звільнитися від татаро-монгольського ярма власними силами, з утворенням власної династії та держави. Цей факт, незалежно від його причин, означав довготривале зникнення Русі та русичів з політичної карти світу.
Читати більше