Чим більше я подорожую Європою, тим більше переконуюсь, що хочу жити лише в Україні. Звісно, нечесно буде сказати, що в нас краще, зовсім ні, але в нас є дещо більше. Ми зараз отримали величезний шанс, яким повинні скористатись.
Так, проблем багато – починаючи від необроблених полів, закінчуючи системою судочинства, але це і створює цю унікальну можливість, мати щось своє, рідне та особливе, нічим не гірше, ніж закордонне. Коли Європа вже, здається, має все, про що мріє пересічний українець, у нас є лише величезна кількість можливостей. Ми маємо куди рости і до чого прагнути, а хіба рух не є основним джерелом прогресу? І я переконана, що ми ними скористаємось. Що коли Європа перебуватиме у стані занепаду, бо завжди розквіт змінює занепад, молодь моєї нації творитиме нову Україну.
Звісно, не одразу, але ми довели, що уміємо чекати і вірити. Стоячи в листопаді на майдані, усі сміялись з цього відчайдушного десятка студентів, які чомусь вирішили, що можуть щось змінити. А ми таки домоглись свого. Так, наслідки отримали найгірші з можливих, але, мабуть, іншого шляху у нас не було. Це не порожні балачки, а реальна можливість і я впевнена, що ми вже готові. Бо наша молодь є саме такою: розумною, відважною та сильною, яка потрібна для розвитку вільної держави.
Прийшов час, коли ми усі зрозуміли цінність того, що живемо в Україні і я щиро вірю, що через кілька років, не ми будемо мріяти виїхати закордон, а європейці їхатимуть до нас. Вірю у вас.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
