Перший глянець рідною мовою: Весняний. Українською. З ярликом.

Гортаєте іноді журнали?

Не онлайн, а так, щоб всістися у затишному кафе, замовити філіжанку кави, і доторкнутися пальчиками до кожної сторінки нового випуску журналу або свіжої газети? А вловлюєте носом механічний запах паперу свіжонадрукованого номеру?

Я - так. Я взагалі обожнюю паперові видання. Вдома я збираю свою власну, хоч і невелику бібліотеку, відсотків 70 якої наповнюю книжками, які написані українською мовою, або перекладені на українську. Але про це розкажу іншим разом :).

Ще зі шкільних років мене тягло до глянцевих журналів. Cool Girl (або навіть Cool Boy), Oops, Yes.. Давайте по чесному - у багатьох із нас на шафах чи над комп'ютерними столами висіли плакати із Шакірою чи Агілерою (пам'ятаєте її жовті штани із дірками між ніг? я не те, що пам'ятаю, я себе в них уявляла). Ці всі рецепти краси, мода, гороскопи, макіяж.. За черговим номером я бігла в кіоск "Преса" у дощ і сніг.

Починаючи з університету (уявімо рік 2006-й), я перейшла на видання більш "серйозні" - Л'Офісель, Cosmopolitan, Elle, Glamour, Vogue, Marie Claire.. Коли у моїй кімнаті не лишалося вільного простору для складання та зберігання журналів, я відносила їх в бібліотеку (уявіть собі, щомісяця бігти за новим випуском перерахованих вище журналів, - скільки макулатури у мене накопичилося за всі ті роки..). Я зрозуміла, яка б тактильна любов до паперу чи но глянця у мене не була, доведеться переходити на електронні версії журналів. Саме тоді ми з глянцем і розійшлися - електронні версії накопичувалися, читати їх бажання не було, і "гортати" електронні сторінки було зовсім не цікаво. Окрім цього, із появою Pinterest, модних онлайн ресурсів і т. д., взагалі зникла необхідність звертатися до глянцевих видань.

Аж раптом, декілька років назад, у книжковому відділенні Ашану на Почайній один зі згаданих журналів так звабливо дивився на мене очима не пам'ятаю якої мега-зірки, що я обійняла його, як рідного, і понесла на касу. На касі з'ясувалося, що мега-зірці була присвячена невелика стаття і пара фоточок в платтячку. Про інших "зірок" я навіть і не чула раніше. Також номер містив багато посилань на російських експертів краси тощо (бляха, у нас своїх нема?). Журнал був, звісно, російською мовою. І, так, на обкладинці біля номеру журналу гордо було зазначено російською "Украина". І я відчула обурення. Чому я, українська жінка, український споживач, не отримую продукт українською мовою? Як так? Закордоном завжди у відділі з пресою журнали випускаються тією мовою, яка є державною в країні. Пишуть за кордоном також у першу чергу про своїх селебрітіс, а вже потім про закордонних. І посилаються на своїх експертів, а не російських, скажімо. Тоді, стоячи на касі, всі ці емоції пронеслися в моїй голові як смерч і я віднесла журнал назад. І вирішила для себе більше не купувати "українські" глянцеві видання про моду. Якщо вже сильно кортіло погортати журнал, я купувала його за кордоном. І тут.. раптом.. на минулих вихідних в Novus на мої очі натрапив випуск Marie Claire Ukraine із надписом "ВЕСНЯНИЙ. УКРАЇНСЬКОЮ". І що я? Схопила останній екземпляр номеру і з величезним задоволенням понесла його на касу. "Нарешті українською! Нарешті!!!" - крутилося в голові. Причому око порадувало ще й те, що на обкладинці надрукована не якась напівоголена баба з перекачаними губами, а мила і симпатична жінка. Елегантна і охайна (і такий образ - це точно про українок!).

Тиждень журнал "відлежувався" на столі. Я шукала правильний момент, по своєму урочистий, насолодитися читанням першого у моєму житті глянцю про моду українською. Я планувала запалити свічки, застрибнути в ароматну ванну, увімкнути релаксуючу музику і зануритися в український номер  Marie Claire Ukraine. 

Сьогодні зранку руки потяглися почитати послання від головної редакторки, розміщене на чотирнадцятій сторінці випуску. Пані Надія Шаповал написала багато приємних речей про українське жіноцтво, розповіла про концепцію весняного випуску журналу (наприклад, що до зйомки були запрошені дівчата з вулиці за результом стріт кастингу, і це просто вау!!) тощо. Але... Але! Одна фраза головної редакторки, починаючи зі слів "але чомусь", мене дуже обурила. На початку свого листа пані Надія пише, що "Наша мова - мелодійна й красива, ми всі це знаємо, але чомусь у написанні відчувається її академічна атмосфера, і це зупиняє багатьох писати і видавати українською". Серйозно? Хочеться сказати пані Наталії, що якщо спілкуватися українською мовою у повсякденному житті, а не відноситися до неї як до іноземної, то "академічність" зникне з мозку автоматично.

Чому я так бурхливо реагую на слово "академічна", наприклад? Серед значень слова "академічний" на різних ресурсах зустрічаються такі:

• суто теоретичний, той, що не має практичного значення;
• відвернутий, мало доступний, непопулярний.

Звісно, є і такі варіанти:

• що стосуються академії.
• що відноситься до академії як наукової установи (наприклад, академічне видання ) або як вищому учбовому закладу (наприклад, академічний рік );
• що відноситься до Академії витівок і предметів мистецтва;
•  почесне найменування, яке привласнюється театрам в СРСР;
• той, що стосується академії;
• навчальний; академічний рік — частина року, протягом якої відбуваються заняття у вищій школі; академічна година — час, призначений для уроку в школі чи для лекції у вузі;
• той, хто додержується існуючих традицій, канонів.

Так що саме з переліченого малося на увазі при характеристиці української мови як "академічної"?

Наша мова окрім мелодійності та краси є унікальною, і ця її унікальність і ідентифікує нас українцями. Як за кордоном, наприклад, так і на сторінках глянцевих журналів. "І це зупиняє багатьох писати і видавати українською" - багатьох..кого? Якщо людина спілкується українською мовою, і у неє є хист до написання книжок (чи статтей, тощо), то жодних проблем не виникне творити рідною мовою. Таким чином багато людей пишуть українською. Багато книжок видається українською. Але дехто просто блокує українську мову в своїй голові, чіпляє ось такі, безглузді ярлики на неї, як "відчувається її академічна атмосфера", тим самим відштовхуючи українських читачів від журналу. Все дуже просто - "академічність" зникне з голови тоді, коли людина перейде повністю на українську мову (а у нас, у українців, попри нав'язування російської мови, все рівно є прошивка українською, і варто тільки дати волю рідній мові, як вона активує всі куточки душі та розуму прагнути до свого, рідного, і вмить зникнуть усі стереотипи та ярлики).

Тепер у мене суперечливі відчуття щодо номеру 1 (132) Весна 2021 Marie Claire Ukraine. З одного боку, як зазначила Надія Шаповал, "серед усіх глянцевих видань, Marie Claire Ukraine вперше вийде рідною". З іншого боку, такі фрази з “але”, як  "Наша мова - мелодійна й красива, ми всі це знаємо, але чомусь у написанні відчувається її академічна атмосфера, і це зупиняє багатьох писати і видавати українською" відштовхують людей, які обожнюють українську мову, пишуть українською мовою та видають книжки українською мовою.

Зміст номеру 1 (132) багатообіцяючий. Можна почитати і есей про українське слово від Софії Андрухович, і матеріал про найвиразніші кадри в українському кіно та про історію українського інституту краси, а також багато іншого. Весь номер наповнений українським контентом, і концепція цього випуску загалом цікава. Чи жалкую я, що придбала глянець? Ні, не жалкую. І якщо наступний номер так само вийде українською мовою, я буду першою в кіоску "Преса" щоб його придбати.

Але хочеться благати, кричати, вимагати від редакції журналу Marie Claire Ukraine не чіпляти ярлики на українську мову. Натомість, продовжувати творити українською і розвивати таким чином українське суспільство, оскільки глянець із якісним контентом здатний збагатити у тому числі і естетично українського читача.

п. с. У даній статті викладена суто моя думка, яку я нікому не нав’язую, але яка нав’язливо крутиться в моїй голові. І суто моє бачення відносно видання українською мовою Marie Claire Ukraine.