Перевірка

12 січня 2020
Віктор

У Семикуллі сьогодні було сонячно. Хоча це й не дивно, адже коли при владі гріють руки чаклуни, то зовсім неважко підкорегувати погоду під свій настрій. Схоже, що сьогодні настрій у командувача був хороший.

Основою Семикулля, тим, що тримало його на ногах, були кулі. Сім величних куль світу або світових куль. У кожному регіоні вони називались по-різному. Але абсолютно ніхто не звертав уваги на те, що то були не кулі, а куби.

Ці кулі були у вічному потоці повітря і стримували енергію, що була під ногами простих людей. Якби вона вирвалась, то навіть командувач не зміг би її зупинити. Але кулям теж потрібні були увага і догляд, без сторонньої підтримки вони не працювали.

Для цієї роботи наймали чаклунів, які з дитинства дружили з магією. Та існувала одна проблема. ЦЕ БУЛА ДУЖЕ НУДНА РОБОТА. Все, що слід виконувати, це просто розкручувати кулю, якщо та зупиниться. Звичайно, знайшлося мало бажаючих це робити. Тоді влада вирішила зсилати до них тих чародіїв, які чимось провинилися перед законом. Таким чином одночасно вирішилося дві проблеми: в'язниця для чаклунів і нескінченний потік робочої сили для куль. Адже спокуса від магії була завжди. Саме вона і змусила людину освоїти її.

У храмі однієї з куль сиділо двоє. Старий дідусь, у якого усе волосся перемістилося з голови до брів, і юнак, для якого усе це було ще попереду. Сиділи вони на зімпровізованій лавці, що являла з себе колоду.

—Тож, чия наразі черга запускати кулю, Піт? — запитав дідусь.

—Скільки я повинен повторювати, що твоя,  Трукасур, — сказав юнак. — Невже так важко запам'ятати? Три місяці — я, три місяці — ти.

—Не гарячкуй, я ж так, розмову підняти. Сидиш якийсь сумний ти просто.

—Та все добре. Просто трішки набридло чекати, — сказав Піт.

—Що значить «трішки набридло»? Тобі або набридло, або не набридло. Набриднути трішки неможливо. Це якось неприродньо.

—І чути не хочу, Трукасур. Терпіти не можу, коли ти починаєш тут сидіти і мудрувати.

—А перед ким мені ще це робити? З кулею?

—Я не знаю. Якщо ти так це любиш, то не слід було покидати школу, де ти так добре викладав природничу магію.

Піт не дочекався відповіді та встав, відправившись до столу з їжею.

Харчі у храмі світової кулі з'являлися самі з повітря. Тут взагалі усе було з повітря, щоб мінімалізувати  причини виходу за стіни храму. Таким чином у цьому місці створився власний світ, власна екосистема, що забезпечувала в'язнів усім необхідним, місцями нехтуючи звичні людям закони всесвіту.

Піт повернувся до Трукасура з повною тарілкою сиру.

— Ось, по очам бачу, що хочеш,—сказав він, прожовуючи смажену ковбаску.

У Трукасура вже було мало міцних зубів і тому він перейшов на м'які сирні вироби. Чаклун з жадобою взяв тарілку і почав наминати піднесене.

—Ти вибач мене, — сказав старий, — я й справді сумую за минулими часами у школі.

—Я тебе розумію, — ввічливо посміхнувся Піт. — Здається, тільки вчора ще сам підсовував ящірку директорові у крісло, а зараз вже охоронець кулі.

—Я схиляюся більше до наглядача, — перебив Трукасур. — Від чого нам її захищати? Ніхто в здоровому глузді сюди не піде. Окрім нас, звичайно.

—Мабуть ти і правий. До речі, сьогодні повинна бути перевірка. Тому розправ свої брови, бо ні в тин, ні в ворота. Не хочу, щоб ревізор погано відмітив нашу роботу.

—Він що, приїздить дивитися на чахлого діда? Йому куля важлива, а не якийсь там я. Окрім того, мені не до нього. Це ти його чекаєш, а я б волів бачити газету. Чому ця пошта йде так довго?

Пошта у Семикуллі дійсно не славилася своєю швидкістю. Та й не повинна, адже у ній працюють одні равлики. Буквально. Усі знають, що равликова хатка — надійне сховище. Тому усі предмети для доставки зберігалися  там. Може, вони й не найшвидші у світі, проте якість збереження товару в равликів найкраща.

Їхня розмова могла б продовжувати далі, але її перервала гучна блискавка, що пролунала зі сторони входу до храму. Весь у пилюці, зі скуйовдженим волоссям до них вийшов чолов'яга, повністю у червоному. Навіть зачіска віддавала багрянцем. Якщо на неї довго дивитися, то складалося враження, ніби дивишся у вогонь.

—Усім привіт! — радо привітався гість. — Ну що, як ви тут? Я Фуграс.

—Трукасур, викладач природничої магії.

—Дуже приємно, — Фуграс потис йому руку. —Дозволите сісти?

Трукасур віддвинувся, звільнивши місце для гостя. Фуграс зручно всівся на колоді, прямо навпроти Піта.

—А ти ким будеш? — з палаючою посмішкою запитав він.

—Піт Баслінгер. Магістр інституту магії імені верховного командувача.

—Овва! То я потрапив в оточення освічених людей. Аж незручно стало. І що ж вас занесло сюди? За які грішки?

—Спершу сам поясни, хто ти такий, — недовірливо сказав Піт.

—Якщо ти так просиш. Я Фуграс, чаклун вогню дев'ятої категорії.

— Це ж треба, — здивувався Трукасур. — А тут що робиш?

—Та розумієте, — зам'явся у відповіді Фуграс, — вогонь, він сам по собі не простий. Я б навіть сказав, особливий. Особливий настільки, що я покохав його з першого погляду і відтоді почав вивчати. А для того, щоб пізнати його повністю, однієї теорії замало.

—Потрібна практика, — заявив Трукасур.

—Саме так. Тому я її собі власноруч і організував. Кілька підпалів там, пару спалених сіл сям. Одразу ближче з вогнем стаєш. Щоправда, уряд командувача не оцінив мій підхід до вивчення стихії, тому й заслав мене сюди.

—Ти хочеш сказати, що ти спалював міста й села? — з тривогою запитав Піт Беслінгер.

—Ото ти перебрав. Гучно сказано, але насправді все не в таких масштабах. Кажу ж, трішки там, трішки сям, — посміхнувся Фуграс. — Та не бійся, тут ти у безпеці. Я чув, що куля захищає своїх охоронців і не дає нікому померти у її присутності.

—Наглядачів, — сказав Трусакур.

—Нехай так. То це правда?

—Яке тобі діло? — запитав Піт.

—Звичайна людська цікавість. Хоча здається мені, що якби це було не так, ти б вже давно пішов подалі від мене.

—Не твоя справа, — відрізав Піт.

Трукасур мовчки спостерігав за ними, пожовуючи шматочки сиру. Він помітив, як руки Фуграса почали щось вимальовувати в повітрі. У свою чергу Фуграс помітив, що він помітив. Фуграс підморгнув йому, на що Трукасур ледь помітно кивнув головою.

—Пуф! — крикнув Фуграс і різко викинув руки вперед. Багряна куля з булькотінням влучила в Піта і з'їла його на місці, залишивши тільки гірку попелу.

—Ч-хі! — видав звук Трукасур.

—Будь здоровий, — сказав Фуграс. — Захворів?

—Та ні, в мене просто алергія на пилюку.

—Але ж це попіл, а не пилюка?

—Так, але схоже на пилюку. Ч-хі!

—Тобі видніше. Може, тепер розповіси про себе детальніше, поки той малюк не повернувся?

—Чому б і не розповісти? Можна. Тебе що саме цікавить?

—Як ти потрапив сюди. На подальше знайомство в нас буде ще вдосталь часу.

—О, це можна. Але сама історія не така запальна, як в тебе. На пенсії я, ось і все тут. Сказали, що занадто старий для викладання, ліву руку з правою плутаю. Тому вирішив на останок днів своїх корисне щось зробити. Пішов сюди.

—А дружина, діти, онуки? Ти їх покинув?

—Так і не було їх у мене. Сам я по життю. А, ледь не забув. Арчі в мене є.

—І хто він тобі?

—Горобець.

—Тобто?

—Ну, ручний горобець. Я назвав його Арчі. Віддав його до живого куточку в школі. А більше нікого в мене.

—Сумно, — з гіркотою на язиці промовив Фуграс. — І довго тобі ще залишилося?

—Лікарі сказали рік, пророчий горіх — два. А сам сиджу тут вже п'ять.

—От і маєш. А ти не задумувався, що може діагноз хибний?

—Міркував я над цим. А що з того? Вже ж не дінуся нікуди. Так і підписав у договорі. «Наглядатиму до закінчення віку».

—Кепсько ти влип. Хоча, я б на твоєму місці....

Трукасур так і не дізнався, що б Фуграс зробив на його місці, адже він в цей час вилетів зі свого. Піт вже зібрав себе до купи і дав міцного стусана Фуграсу під зад.

—Будеш знати! — прогарчав Піт.

—О, ти вже знову з нами, — весело піднявся Фуграс, потираючи місце удару. — Сідай, ось нагрів для тебе спеціально. Я а поки... постою.

—Ти навіщо це зробив? — не зупинявся Піт.—Ти ж і так знав, що тут не вмреш.

—Знав. Але це все теорія. Ти мав здогадатися, що я полюбляю практику.

—А ти мав здогадатися, що після відновлення з попелу два дні не можна їсти м'ясного. Дякую тобі велике.

—Ч-хі!

—Будь здоровий, — хором сказали Фуграс та Піт.

—Якщо тебе вже сюди запроторили, то ти повинен вивчити ряд правил,— після хвилинної тиші сказав Піт. — Правило номер один...

—Агов, я ще матиму час на цю маячню. У мене його тепер вдосталь. Тому не поспішай, — почав був Фуграс, але Піт його перебив.

—Правило номер шістнадцять: Не називати правила маячнею.

—Ого, навіть таке є? — здивувався Фуграс.

—Він знає всі сімдесят сім правил, — сказав Трукасур.

—І навіщо ж злочинцю знати їх усі? — поцікавився Фуграс.

—З чого ти взяв, що я злочинець? — скривився Піт.

—Ну, сюди за хороші оченята путівки не дають. Хоча, твої оченята могли б бути і краще.

—Говори за себе. Я тут з власної ініціативи. Кар'єрний зріст, якщо ти розумієш, про що я, — гордо сказав Піт.

—Якщо чесно, то ні.

—Не думав, що такі речі доведеться комусь пояснювати.

Піт не міг похвалитися міцною статурою тіла, тому обрав шлях вивчення наук, у тому числі чаклунських. Після закінчення інституту він мав би піти працювати у помічники до якогось старого чародія. Але він схитрив і пишався цим, тому з радістю розповів про свій план Фуграсу.

—Я маю план. І він дуже простий. Якщо я відпрацюю охоронцем... вибач Трукасур, наглядачем кулі вісімнадцять років без жодних проблем, то мене одразу приймуть до ради порадників верховного командувача. А сьогодні саме повинна бути чергова перевірка і я не дозволю, щоб ти все зіпсував. Саме тому ти мусиш вивчити правила, — Піт витяг з мантії товсту книгу і кинув її під ноги Фуграсу.

—Щось вона завелика, як для сімдесяти семи правил.

—Бо їх тут п'ятсот тридцять дев'ять. Ну, для кожної кулі окремо, — пояснив Піт.

—І ти прямо-таки усі їх знаєш? — поцікавився Фуграс.

—Цей хвацько усе на світі знає,— відповів Трукасур.

—Так. І я не винен, що в тебе настільки погана пам'ять, що ти забуваєш свою чергу крутити кулю, — висловився Піт.

—О, а можна мені спробувати? Не те, щоб я про це мріяв, але й і не відмовився б, — почав надіятися Фуграс.

—Правило сорок чотири: Не давати новачкові запускати кулю, — тільки й сказав Піт.

—Не переймайся, у тебе ще буде можливість. На он, з'їш сиру, — підбадьорив його Трукасур.

—Ні, дякую. А коли ви будете її крутити?

—Куля запускається кожні три місяці, — пояснив Піт. — Саме з кожним новим запуском відбувається перевірка. Тобі пощастило, бо це сьогодні. Але ще не зараз. Слід зачекати.

—Ну гаразд, ви тут головні.

—Добре, що ти це розумієш, — посміхнувся Піт.

Наступні години кожен займався своїми справами: Трукасур їв сир, Фуграс вирішив подрімати, а Піт все виглядав карету ревізора. Хоча й чаклуни могли себе телепортувати одразу, ревізор любив класику, тому завжди приїздив на старій добрій кареті. Та про магію він також не забув, адже вона їхала сама, без допомоги коней.

Так вони й чекали, поки раптом щось голосно не стукнуло.

—Куля,—сказав Піт і усі пішли до зали. Це не була якась велична зала, а скоріше звичайна кімната, посеред якої літав кам'яний куб з безліччю зелених ліній. Щоправда, зараз він не літав.

—Оце і є світова куля? — здивувався Фуграс. — А вас не дивує, що це куб, а не куля?

—Правило номер один: Ніколи не називати кулю кубом, — відповів Піт.

—Але ж...

—Ніколи!

—Ну гаразд, що я можу знати? Я ж якийсь там чаклун вогню дев'ятої категорії.

—От і правильно. Стій, Трукасур, ти куди?

—Як куди? Ти ж казав, що моя черга запускати.

—Так, але слід зачекати на ревізора. Без нього не можна. Він мусить все засвідчити, занотувати.

—Може він десь затримався? — сказав Фуграс.

—Не знаю де він, але я не думаю, що він зрадіє, якщо побачить, що куля не ввімкнена, — сказав Трукасур. — Хочеш, щоб твій рейтинг впав, Піт?

—Ні! — одразу випалив він, а потім заспокоївшись додав. — Ти правий, дорога довга, непередбачувана, а робота — є робота. Запускай. Фуграс, відійди в сторону, щоб не зачепило.

—А може?

—Ну звичайно!

Піт з Фуграсом стали позаду, щоб не заважати Трукасуру виконувати роботу. Вона була не важкою, а сам процес включав у себе дві дії. Спершу кулю слід було підняти. Хоч ця брила і виглядала непідйомною, та все-таки вона сповнена магії, а отже можливо все.  Трукасур з легкістю підняв кам'яний куб і підкинув його декілька разів у руках, щоб розважити своїх глядачів. Фуграс зааплодував, а Піт суворо подивився на нього.

—Правило номер тринадцять: Куля — не іграшка, — сказав він.

Половину роботи Трукасур виконав. Наступним, і заключним, кроком було поставити куб на один з країв і крутнути його, ніби дзиґу. Що він і успішно провернув. Куля закружляла довкола своєї осі і знову освітилася зеленими лініями. Зала, тобто кімната, наповнилася гудінням, ніби десь поряд був бджолиний рій.

—І це все? — запитав Фуграс?

—А ти чого чекав? Урочистих промов і червоних доріжок? — засміявся Трукасур.

—Я навіть не знаю. Світова куля, а на ділі просто кубик, який штовхаєш раз в три місяці.

—Така наша, а тепер і твоя робота, — сказав Піт. — Залишилося тільки дочекатися ревізора. Пропоную чогось поїсти. Але тільки щоб без м'яса, — Піт осудливо подивився на Фуграса.

—О, хороша ідея. Дайте мені продукти і я зроблю вам своє фірмове м'ясне рагу без м'яса. Потім руки мені цілуватимете.

—Добре, Фуграс, здивуй нас. Тільки додай туди ще сиру, якщо твоя ласка.

—Гаразд.

На улюбленому, і єдиному, місці відпочинку, вікових колодах, усі троє ласували новою стравою, яку відкрив для них Фуграс.

—Мушу визнати, що готувати ти вмієш, —сказав Піт.

—Що є, того в нас не відняти. Але це ще не все, на що я здатен — сказав Фуграс. — А що ти скажеш, Трукасур?

Трукасур тільки закивав головою, бо рот був забитий смачнючим м'ясним рагу без м'яса.

—Дуже добре, — сказав Фуграс.

Чарівники сиділи і наповнювали себе їжею, допоки Трукасур не закричав.

—Ну нарешті! Я думав, що її вже сьогодні не буде.

—Перевірки? — з надією запитав Піт.

—Газети, — Трукасур вказав пальцем на равлика-листоношу, який біг до них з усієї сили, що аж лице вкрилося потом.

—Добрий день. Вас вітає служба доставки Равлоса. У нас ваше збережеться як наше, — дружно пропищав равлик. Равлики взагалі не пищать, але цей пищав. Усі ми не без гріха.

—Добрий. Де газета? Вже вмираю від нетерпіння дізнатися, що сталося у світі.

—Все як завжди: трава висока, а птахи намагаються тебе з'їсти, — сказав равлик. — З вас три шматочки сиру.

—Цілих три? — здивувався Трукасур. — Раніше був один.

—То було раніше. Зараз пересуватися стало небезпечніше.

—Ну гаразд, а якщо я дам тобі два?

—Пане, до чого ця торгівля? Я бачу позаду цілу тарілку з сиром.

—Саме так. І я не хочу ним ділитися.

—Дуже шкода. Мушу віднести газету назад.

—Так, стійте. А якщо я дам два шматочки і десять золотих монет?

—Пане, нащо равлику монети?

—Та чого ти з ним панькаєшся? — сказав Фуграс, а потім схопив равлика і всмоктав його прямісінько до свого рота. Потім потряс пусту хатинку і звідти випала газета.

—Ось, будь-ласка. І ти нічого мені не винен.

—Ти що зробив? Ти навіщо? — запанікував Піт.

—Тихо-тихо. Заспокойся. Я одразу побачив по ньому, що він хотів нас обдурити. Вже навіть равлику не можна вірити.

—Але ж ти його...

—Ч-хі!

—Та годі тобі. Поки про це дізнаються, то наш час тут скінчиться і ми будемо вже далеко звідси. Хоча від доказів слід позбавитись.

—Агов, — втрутився у розмову Трукасур з переляканим виразом обличчя. Він вже встиг прочитати першу сторінку. —Вам варто це почути.

—А що там такого? — запитав Піт.

—Та мабуть знову командувач зробив якесь відкриття, яка різниця? — сказав Фуграс.

—У день, що сьогодні, — почав читати Трукасур, — сталася трагедія. Була знайдена жменя попелу... Ч-хі! Перепрошую. Так от, експерти виявили в ній залишки дерева та шляхом відновлення з'ясувалося, що це була карета ревізора. Також про це свідчить металева табличка з написом «Карета ревізора», яка чудом вціліла.

Трукасур закінчив читати і мовчки подивився на Піта і Фуграса.

—Пуф, — тільки й зміг розвести руками Фуграс.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

КУПАЛЬСЬКЕ СВЯТО: витоки, звичаї, сценарій заходу. Особливість цьогорічного свята
Цією розповіддю прагну сприяти розкриттю української суті народного купальського обряду, показати красу і неповторність найпоетичнішого свята природи, а організаторам купальських дійств – подарувати сценарій ориґінального заходу.
Читати більше