Панічний розлад. Частина 2. Лікування

Як змінюється життя в залежності від тяжкості захворювання, чому таких пацієнтів цураються в суспільстві, і чи реально перемогти панічні напади?

Буває так, що людина, яка страждає панічним розладом, змінює весь свій спосіб життя. Ризик виникнення атак доводиться постійно тримати в голові, а це вимагає уваги і сил. Всі справи та плани потрібно підлаштовувати під "а раптом воно почнеться". Хвороба стає вирішальним фактором не тільки для самих хворих, а й для найближчого оточення.

Почнемо з того, що люди різною мірою можуть реагувати на присутність панічних атак. По тому, наскільки змінюється їх щоденна рутина, виділяють три рівні тяжкості.
 

Перший рівень. Повсякденне життя хворого тут змінюється дуже мало. Природно, людина засмучена тим, що у неї періодично виникають напади, проте їй нічого не заважає вести повноцінний спосіб життя. Вона намагається уникати місць і ситуацій, де у неї може виникнути атака, але робить це без особливого емоційного напруження. Якщо, приміром, людина боїться їздити в ліфті, то вона просто піде пішки або почекає супроводу на верхні поверхи.
 

Другий рівень. Якщо у людини середній ступінь тяжкості розладу, її повсякденне життя змінюється більше. Коли вона передбачає чергову ситуацію, аналогічну тій, котра викликала колись приступ, то вже за кілька днів відчуває страх і тривогу. Так, якщо людина знає, що у неї може розвинутися паніка в літаку, вже за тижні, а то й за місяці до поїздки вона починає зі жахом думати про переліт. Або про те, як у неї трапиться напад, а на борту - жодного лікаря.
 

Але ось політ закінчено, мандрівник виходить з літака, як з камери тортур. І насолоджується життям аж до нового перельоту.
 

Третій рівень. При важкому ступені розладу життя стає повністю підпорядкованим панічним атакам. Хворий думає про приступи постійно, уявляє події та ситуації, які можуть викликати напад. Його побоювання розростаються тотально, ризик нападу починає асоціюватися з найпростішими подіями. А раптом я вийду з під'їзду і чогось злякаюсь? А раптом я буду їсти цукерку і вдавлюся? І його не змусиш вийти з під'їзду або з'їсти цукерку, якщо поруч немає того, хто зможе врятувати від смерті.
 

Такі хворі перестають задовольнятися поясненнями лікарів, що їхній стан пов'язаний з розладом психіки. Вони впевнені, що у них якесь серйозне захворювання, яке недбайливі медики просто не можуть діагностувати. Трапляється, що людина з важкою формою панічного розладу повністю прив'язана до свого будинку і сидить в чотирьох стінах роками.
 

При середньому і важкому ступенях часто зустрічаються так звані флешбеки. Це насильницький і несподіваний наплив переживань з образами і навіть звуками, пов'язаними з нападом. Люди переживають емоційно те, що було з ними під час атаки. Ці стани підтримують страх повторення нападу.

Незважаючи на те, що більшість людей, далеких від медицини та психології, знають про існування даного розладу, в цілому суспільство не особливо доброзичливо і співчутливо ставиться до таких хворих. Лікарі їх не долюблюють за постійні скарги на соматичні хвороби, яких немає. Оточуючі не розуміють, як же людина не може просто взяти себе в руки і перестати панікувати. Адже скільки разів її обстежували - і нічого не знайшли! А вона все не може перестати вести себе як божевільна! З цієї причини на людей з панічними атаками дивляться, як на розбещених слабаків або тих, хто домагається уваги за допомогою дешевих хитрощів.
 

На жаль, при розвитку панічної атаки неможливо взяти себе в руки і просто силою волі зупинити схвильований організм, взяти і перекрити помахом руки потоки адреналіну. Якби це було так просто, то ніхто б ніякими панічними атаками не страждав би. Але тим, хто цього не відчував, часто буває важко зрозуміти, а деякі просто не бажають вдаватися в подробиці. Для оцінки їм достатньо інформації, що "лікар нічого не знайшов", а отже, хвороби немає - одні лише вигадки і капризи.
 

Хворі починають соромитися, переживати через те, що не можуть впоратися з собою. Тривога збільшується, оскільки вони побоюються розвитку паніки на людях. Адже, можливо, оточуючі будуть засуджувати і навіть сміятися. Через ці страхи стан хворих лише погіршується.

При цьому варто пам'ятати, що панічний розлад є одним з психічних розладів, що найлегше піддаються терапії.
 

Заходи допомоги при цьому захворюванні можна розділити на дві великі групи.
 

Під час нападу. Дуже часто буває, що напад застає в найнесподіваніший момент, під час справ, що потребують уваги і точності, та іноді є потенційно небезпечними. Наприклад, людина може вести машину або працювати на верстаті. У цьому випадку бажано негайно припинити те, що ви робите.
 

Переключіться на якусь просту і ритмічну дію. Швидко пройдіться, рахуючи кроки, зосередьтеся на диханні. Дуже часто фіксація на симптомах паніки подовжує і підсилює її. Тому постарайтеся зайняти свою голову чимось іншим.
 

Часто транквілізатори (феназепам, реланіум) можуть перервати напад, що почався. Однак вживати їх варто за рекомендацією лікаря, і вже точно не призначати їх собі самостійно. У препаратів цієї групи є ряд протипоказань і побічних ефектів, які можуть підсилити панічні симптоми.
 

Міжприступне лікування. Незважаючи на те, що в цей період симптомів немає, даний час варто витратити з користю, піклуючись про свій майбутній стан.
 

Захворювання лікується за допомогою медикаментів і психотерапії. На жаль, ці два методи погано працюють поодинці, але разом значно підвищують ймовірність одужання. З ліків в основному призначають інгібітори зворотного захоплення серотоніну (флуоксетин, сертралін) і бензодіазепіни (феназепам, реланіум, мезепам). Самолікування цими препаратами протипоказане. Лікар повинен підібрати правильне поєднання медикаментів і дози для того, щоб досягти зникнення симптомів і уникнути розвитку резистентності до ліків.
 

Потрібно зайнятися і своїм фізичним здоров'ям. Збалансувати харчування, зайнятися спортом. Це допоможе гармонізувати роботу нервової системи, зробити її більш стійкою до зовнішніх подразників. Медитація підтримає контроль за своїми емоційними реакціями. Це в значній мірі зміцнить здатність впоратися з почуттям паніки і страхом її виникнення.
 

Повторюся: панічний розлад цілком виліковний. Тільки потрібно прикласти деякі зусилля і, звичайно ж, не засмучуватись.

(via)