Панас Саксаганський

27 травня 1859 р. народився Панас Саксаганський, український актор і режисер, театральний діяч, засновник Народного театру в Києві. Його батько, дрібний херсонський землевласник Карпо Тобілевич, мав шістьох дітей. Четверо з них стали театральними діячами:
Марія (Садовська-Барілотті),
Іван (сценічне псевдо Карпенко-Карий),
Микола (Садовський),
Панас (Саксаганський), наймолодший із Тобілевичів.

Однокласники Панаса — знаменитий пізніше меценат Євген Чикаленко та Олександр Тарковський, батько поета Арсенія Тарковського й дід Андрія Тарковського, кінорежисера.

Змалку Панас знав Марка Кропивницького, засновника нового українського театру. Згодом, коли брати Тобілевичі із трупою Кропивницького виступали в Петербурзі, преса зауважила, що це "люди из интеллигентного слоя" що не було типовим для тодішніх акторів. На спектаклі "Назар Стодоля" й "Наталка Полтавка" ходив цар Олександр ІІІ і навіть дав аудієнцію артистам. Через те кореспонденти британських газет повідомляли, що цар запобігає перед українцями. Це не так, але успіх таки був грандіозний.
 
rodovid.org
 
З газет: "Хохлы и хохлушки решительно и по праву завоевали внимание Петербурга". Про Саксаганського писали: "Счастливая внешность, выразительное лицо, прекрасный голос и бесспорный талант". Саксаганський зіграв майже сто ролей, серед яких, кажуть сучасники, не було найкращої, бо всі — найкращі.

Його дружина згадувала, як познайомилася із братами Тобілевичами перед виставою: Іван та Микола їй дуже сподобались, а майбутній чоловік — перелякав, бо збирався йти на сцену в ролі п’яниці й мав потворний вигляд. Його здатність до перевтілень — легендарна. У першому акті "Суєти" Карпенка-Карого грав романтичного молодого Івана, а у другому — старого п’янюгу-кухаря Тарабанова. І ніхто його не впізнавав. Умів грати все — від високої трагедії до фарсу. Він продумував роль до дрібниць.

У комедії "За двома зайцями" Саксаганський став співавтором ролі Голохвастова. То він придумав монолог "Єжелі человєк подимется своїм умом вище лаврської колокольні…". У "Сватанні на Гончарівці" втілив дурнуватого Стецька. Коли співав "На курочці пір’ячко рябеє, чи ти вийдеш, серденько, за мене", публіка шаленіла — так красиво це звучало й так шкода було Стецька. Якось його у ролі старого маразматика Пеньонжки в "Мартині Борулі" Саксаганського побачив професор-психолог і сказав, що за цією роллю можна писати дисертацію із психопатології.

— Пора мінятися, ви йдіть в оперу, а я — у драму! — казав Саксаганському Шаляпін. Вони були знайомі, адже Шаляпін починав кар’єру в українській драматичній трупі.

В Одесі Саксаганського шанував навіть грубіян-градоначальник Зелений. Казав:
— Моя жена, дура, шастает к вам в театр каждый вечер!

Часом через пані Зелену випрошували дозвіл грати спектакль, бо тоді український театр не дуже пускали до українських міст. Після тріумфу трупи Кропивницького в Києві 1883-го їх не пускали сюди десять літ, тому мандрували Росією, Волгою. Там інша халепа: українців приймали, а євреїв — ні. А весь оркестр трупи Саксаганського — євреї, тому він наймав місцевих росіян-пияків. Коли симбірський поліцмейстер спитав, чому оркестр так погано грає, Саксаганський пояснив.

— Наступного разу привозьте хоч вагон євреїв, я дозволяю! — сказав поліцмейстер.

Брат Саксаганського, Микола Садовський, був ревнивим і нерідко сварився з Панасом. Коли театральні колективи Садовського й Саксаганського ненароком опинялися в одному місті, публіка розривалася, бо любила обох. Щоб не робити конкуренції одне одному, вони домовлялися, хто де гратиме. Приміром, Микола телеграфував братові: "Грай, не бійся, не приїду!"

Починали брати разом — і красиво. В Одесі, бувало, Саксаганський після спектаклю ніс на руках до готелю Заньковецьку, а її коханець, Микола Садовський, ішов ззаду й добродушно бурчав. А городові брали під козирок, уздрівши офіцера з дамою на руках.

Усі троє братів об’єдналися в одну театральну трупу 1900 року й грали разом, хоч і недовго. Остаточно Панас і Микола помирилися аж у 1920-х. Але більшовики не давали їм відкрити свій театр — боялися, що покладуть на лопатки всі "правильні" нові радянські театри, тому брати виступали по клубах.

Утім, Саксаганському 1925 року дали звання народного артиста УРСР, а до 80-річчя — народного артиста СРСР. Та він уже не мав сил ходити по сцені. Ще 1931-го грав іноді в "Наталці Полтавці" Возного — одну зі своїх коронних ролей. Але за кулісами про всяк випадок сидів загримований і одягнений актор-дублер. Востаннє Саксаганський вийшов на сцену в ролі Возного, коли святкували 50-річчя його театральної діяльності.

Він мріяв про Отелло. Однак тоді український театр не мав дозволу грати перекладні п’єси, а потім стало пізно. Виставу він таки поставив — сам, але Отелло там грав уже інший актор.

17 вересня 1940 р. помер 81-річний Панас Саксаганський, український актор, режисер, драматург та педагог.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Українська кухня минулого
Українська кухня має характерний стиль приготування: вона щира, як українська душа. Вона має давню історію і високо оцінена людством. Але мова піде про страви, які були популярні у наших пращурів в ті часи, коли картопля була заморським дивом.
Читати більше
Пристрасть, депресія і мрії: яскраві художниці сюрреалізму, імена котрих відомі не кожному
Сюрреалізм - це мистецтво, в якому переплелися найшаленіші фантазії та звичайні речі, страх, бажання, прагнення влади й дитячі сни. Сміливі, невгамовні мисткині сюрреалізму створили свої особливі світи, розповідали історії про жіночу чуттєвість, тілесність та підсвідомість.
Читати більше