ПАН НІХТО
 
(поема зі збірки “А ви були божественно прекрасні”)

ПАН НІХТО
 
(поема зі збірки “А ви були божественно прекрасні”)
 
1
 
Запам’ятається лиш риска
Між датою народження і смерті.
Ми на великий йдемо ризик,
Якщо вже й з Богом не відверті.
Собі ми можемо брехати.
Та й інших вводимо в оману.
Та все одно ж бо нам здихати
Й не їсти вже небесну манну.
 
Як було все задумано класично!
Людина в центрі Всесвіту живого.
Космічно. Весело. Велично.
Навколо вже нема нікого.
Людина виявилася прахом.
Дрібненьким черв’ячком планети.
Вселенським потойбічним хамом,
Складає пошлі що куплети.
 
Від Бога задуму лишилось
Якесь дрібне й мілке створіння.
За виживання людство билось,
Звело зі світу покоління.
Мільярди душ – а чи більйони
Вже переплавились у плазму.
Киплять у чанах не бульйони.
Чорти там не зварили казку.
 
Це щось задумане Всевишнім –
Нове і нами незбагненне.
Це лиш в раю зацвіли вишні,
А в пеклі має буть вогненне.
І вже немає віри в Бога.
Вже пан Ніхто іде у наступ.
У нього виростають роги.
Замість коси він має заступ.
 
2
 
Ой, скакали на городі
Зайчики цибаті.
Вже погризли всю капусту.
Голод буде в хаті.
 
Моркву смикнули за чуба,
Щоб гострити зубки.
Бідні діточки голодні.
Їм не зварять зупки.
 
Пес ліниво гавкав тихо.
Не почув господар.
Ой, тепер всім буде лихо.
Має зиск вже гробар.
 
Він все труни собі теше.
Шкіриться тихенько.
Поховав не тільки тещу,
Але й рідну неньку.
 
Ще дружинонька зосталась
І маленькі діти.
А найменшенька злякалась,
Поховалась в квіти.
 
Не знайдуть її цибаті
Зайчики нечемні.
Світло світиться у хаті
Ворота зачинені.
 
Місяць вийшов погуляти
По небу, лякливий.
Йому б Сонце покохати,
Та він нещасливий.
 
Ой, скакали на городі
Зайчики цибаті.
Вже погризли всю капусту.
Голод буде в хаті.
 
3
 
Вже пан Ніхто крокує по планеті.
Нема минулого у нього й майбуття.
Сховаються нехай всілякі йєті.
Їх сніг давно поглинув в забуття.
Він ніби ще людина. Має ноги.
І серце ще, мабуть, у нього є.
Та вже йому позаздрять йоги,
Бо він їм фору по життю дає.
 
Не має пан Ніхто вже статі.
Він жінка й ніби чоловік.
Думки у нього не крилаті,
Немовби жити хоче вік.
Та всередині – порожнеча.
Неначе вийнята душа.
Народжується ворожнеча.
Планета ця йому чужа.
 
Цей пан Ніхто – не одиниця.
Мільйони вже таких, як він.
Йому б подумать, зупиниться,
Спинити свій смертельний гін.
Мораль в душі не ночувала.
Людське життя – ніщо, і все.
Вже щось подібне на шакала:
Лиш падаль все собі жере.
 
Сам здохне скоро, мов потвора.
В могилу інших теж веде.
Стріляє в мозку ще “Аврора”,
Свободу в світу що краде.
Більшовики не вимирають.
Вони в майбутнє знов грядуть.
Мільйони з ними ще сконають.
У цьому їх смертельна суть.
 
4
 
А пан Ніхто назовні тихий.
Його так важко розпізнать.
Він більш мовчить, тому що скритний.
Нема де істину дівать.
Вона йому і не потрібна.
Він сам для себе цар і Бог.
Не завжди істина чарівна,
Допоки пан Ніхто не здох.
 
Він ще не хоче помирати.
У нього планів – ого-го!
Не втомлюється крокувати.
Давно помер для нього Бог.
І в цій нахабній круговерті
Наш пан Ніхто керує всім.
Сіренькі, знайте, дуже вперті.
На голові в них світить німб.
 
Не бачите святого мужа?
Бо грішні ви самі, їй-бо!
Слизькіший пан Ніхто за вужа.
І мириться чомусь з цим Бог.
А може, нам випробування
Всевишній з неба вже дає?
І найнікчемніше бажання
Глобальним й мертвим теж стає?
 
Це пан Ніхто усім керує.
До хрипу, скону, забуття.
Ти не побачиш, не почуєш,
Не зрозумієш за життя,
Чого від нас насправді хочуть.
Свій хрест смиренно несемо.
Не смієш ти сказати в очі,
Що пан Ніхто – таки лайно.
 
Нам сни чужі приснитись можуть.
І наші бачить хтось чужий.
Клонують внутрішнє все, множать.
Хочеш – мовчи, а хочеш – вий.
Цей пан Ніхто – великий майстер.
Не сатана, бо Божа твар.
Десь він монах, а десь і пастор.
Згодиться всім його товар.
 
Він підло в кожну душу влізе.
І неможливого нема.
Життя людське для нього мізер.
Настане ядерна зима –
Тоді аж пан Ніхто завиє,
Якщо залишиться в живих.
А поки що всім ями риє,
Бо без роботи вже не звик.
 
5
 
Трам-тарарам!
Трамп!
Трамплін у майбутнє?
Фейсбушники-ефесбушники.
Як багато втрат.
Після Англії вже й Америка.
Молдова, Болгарія.
Хто ще там?
А ви кажете – Трамп!
 
Російський орел хижо
Клює в очі прозорі.
А з усмішкою – як мило.
Рівняння – на ясні зорі.
 
Звичайний мільярдерчик,
Білий, з жовтим волоссям.
Обамі чорному підніжку –
І Хілларі в зуби ФБР.
Це вам, браття, не СРСР.
Тут чорно-біла Америка –
З кольоровими викрутасами.
Зігне кожного –
Якими б вони не були асами.
 
А все починалося з Кемерона.
Що, випадкові соцопитування?
Де ж європейська оборона?
І навіщо тепер дурні запúтання?
Тепер пан Ніхто на коні –
По вуха в лайні.
Істина не в вині.
А у віскі.
 
Трам-тарарам!
Трамп!
Трамплін у майбутнє?
Фейсбушники-ефесбушники.
Як багато втрат.
Після Англії вже й Америка.
Молдова, Болгарія.
Хто ще там?
А ви кажете – Трамп!
 
6
 
Мораль? Чи віра? Прагматизм віків!
Нема в душі нічого вже святого.
Тебе вперед весь час хтось вів,
Аж поки не постав ти перед Богом.
І порожнечу у твоїх очах
Побачив Бог на тихому світанні.
Це людства виродження жах.
І не повернеш час при глупому бажанні.
 
Цей пан Ніхто став більшістю уже.
У кожного вже зародок цей зріє.
Він від негод звивається вужем.
Від ядерних незгод чманіє.
Якби до його мозку підійти,
Побачили б одну лиш звивину, напевне.
Як сім мільярдів зберегти?
Це надзавдання буде кревне.
 
На панові Ніхто ніхто не ставить хрест.
Він хлопець перспективний і чудовий.
Він пройде будь-який життєвий тест –
Й збудує світ прекрасний й новий.
Та ось біда – не буде там життя.
Кохання теж, мабуть, не буде.
Підуть усі у забуття.
Й не скаже хтось, що жили люди.
 
Запрограмованість на смерть
Він просто виконав сумлінно.
Бо переповнена вже вщерть
Планети аура нетлінна.
Нема вже навіть де чихнуть.
Цей пан Ніхто – немовби Мальтус.
І люди, наче мухи, мруть,
В агонії крутнувши сальто.
 
7
 
Ніхто – це він. Ніхто – вона.
Ніхто – воно на білім світі.
Вже істина ясніє без вина
І в очі, мов прожектор, світить.
Ці істини вже звідусіль
До центру всесвіту прямують.
У них одна поважна ціль.
Та їх навряд чи вже почують.
 
Колись були мораль і Бог.
Тепер Ніхто в мозок залазить.
Ніхто тепер – вселенський лох.
Для людства він найбільше важить.
Йому – молитви. І життя
Дають у борг людиська дивні.
Нема часу для каяття.
Ні в чому ми уже не винні.
 
Перевернулось все в душі.
Вже й там, мабуть, цей пан панує.
На сонці гріються вужі.
Вода у чані вже нуртує.
Кидає пан Ніхто в окріп
Ще не воскреслі мертві душі.
У всемогутності осліп
В повітрі, у воді й на суші.
 
І переплавиться душа
В щось незбагненне й загадкове.
Вам, пан Ніхто, дам одкоша.
Для долі сам кую підкови.
Я Божу душу не скверню.
Не сотворю собі кумира.
Вступаю в грізну я борню.
В руках моїх тепер сокира.
 
Зітну я голову твою.
Ти пан – ніхто на цій планеті.
Людина я – і я творю
Не віртуально, в Інтернеті.
До витоків я повернусь.
Там пан Ніхто ще не родився.
В молитві з предками зійдусь.
З майбутнім я навіки злився.
 
29 жовтня – 14 листопада 2016 року
 
Анатолій ВЛАСЮК