|
21 листопада 2020
Mihal Vlad |
ТОЙ СКАРБ КОХАННЯ
Останні співи соловейка
Пам’яті
Мого Вчителя та Великого Маестро!
Романа Григоровича
ВІКТЮКА
Злітали руки…
Чубчик жвавий
Усе на очі припадав.
Шопена нам не для забави
Він, ніби на роялі, грав.
І під батудою…
Crescendo!
Вже вкотре до сердець пливло.
Він, певно, так творив легенду,
Щоб далі довше тут гуло.
Усім роздав свій квіт кохання,
Що в нього було у той час.
Де «Дошки» – сцена!
«Роль» – визнання!
Театр – дім, де люблять вас!
Наука Театру – не складна.
Слова до ролі вивчив зразу.
Став… Гарно вийшов –
Там, де скажуть…
Коли вистава – без екстазу,
То режисерова вина!
Усе – не так! Не вистачало
Терпіння, часу, маячні…
Ще з рік тлумачив він мені,
Казав – «Ще крок!...
Зберись! І вийде!»
Зберіг я потай про ті дні.
Лише – той піт,
Той рух, той хист
Мене від смутку врятували.
Шанс дарував мені – Артист!
Якому й світу вже замало.
Романе!
Що Тобі казати?
Ти сам мені усе сказав.
Прийшов нам,
Друже…
Час прощатись.
Тебе до себе – Бог позвав!
20 – 21 січня 2020
Михал Влад
| 0 | 603 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
