Ой

Зненацька пригадалося... Колись у середині 90-х їхав я потягом Запоріжжя-Херсон. Звісно ж, з пункту А (Запоріжжя/універ) до пункту Б (Херсон/батьки), стиль "студент-плацкарт2. Потяг був такий же, як і той час: битий, брудний, проте сповнений цікавими, розумними, божевільними, безнадійними, страшними, п’яними, інтелігентними та взагалі будь-якими співрозмовниками.

Вже ніч. Пасажири поснули, провідники поснули, мабуть, і машиніст спав у кабіні, тому що потяг йшов без зупинок і гойдався, мов п’яний. Він підстрибував, наче деякі вагони вже залишили рейки, але все ще чіплялися за інші, чи то хотіли повернутися на колію, чи то намагалися стягти з неї весь потяг.

Навпроти мене - а я не заснув - сидів огрядний сивий чоловічок. "Комуніст" - перше, що він вимовив, коли наші погляди зустрілися. А це вже щось, принаймні, є про що вести розмову, пан, видно, непересічний. Про різне ми з ним тієї ночі, таки про різне теревенили - та пригадав наразі ось що з його промов:

"На середину 80-х ситуація була така, що СРСР вже не міг встояти - нас дотисли. Вихід був один, і ми ним скористалися, не кажіть мені, молодий чоловіче, про оцю вашу незалежність-суверенітет-самостійність, це все дурниці. Вихід був такий: перед обличчям ворога - а це був нам тоді увесь світ - ми мали вдати власну загибель. І СРСР майстерно це зробив у 1991: ми (ніби) розвалилися. Все, Захід заспокоїли. Тепер треба було перегрупуватися, зібрати сили, пройти очищення, а тоді, років за 20-25, ми би повстали у новій могутності, завдали удар у відповідь, від якого Захід би вже ніколи не оговтався, відновили б СРСР і запровадили радянський лад у більшій частині світу або й взагалі - скрізь. І ми це зробимо, от побачите. Альтернатив не існує."

Тоді це здавалося маячнею, але я навіть заперечити йому не встиг. Чоловічок раптом змінив тему та заходився торочити про свого сина-лікаря. Той влаштувався у Женеві, це в самій Швейцарії чи то Швеції, гребе там шалені гроші, нам з вами таких довіку не бачити, а нині запрошує батька у гості, а що, залізної завіси більш нема, дякувати Богові, чому ж ні?.. – В чоловічка на цій розповіді змінилися голос, вираз обличчя та поза, він розслабився та вмостився на лискучій полиці зручніше. Навіть мова його стала іншою: з неї зникло все партійно-номенклатурне, неживе, натомість з’явилися сільська м’якість, гумор та приказки, однак якісь штучні, контрафактні. Здавалося, ніби газету перегорнули з офіціозної передовиці на останню сторінку, там натрапили на байки та народні жарти; це вже ближче до життя, але як не крути, це все одно газета, і всі ті гуморески написав якійсь сумний газетяр, і виправив якийсь байдужий редактор, отак, контрафакт…

- Хееееерсооооон, - стогнала провідниця вранці, позіхаючи, потягуючись та вдивляючись крізь брудне скло у сіру приземкувату будівлю вокзалу. Комуніста вже не було у вагоні - мабуть, зійшов раніше, а може, його й взагалі не існувало ніколи, наснилося мені все це, намарилося, наверзлося під впливом університетських студій, палких диспутів і гіпнотичного плацкартного гойдання? Пусте! - я вже забув про чоловічка, підхопив свою торбинку та побіг собі безтурботно. В Херсоні мене чекали батькові обійми та мамине частування, дружні пиятики, ще багато чого приємного, геть з цього смердючого вагону!

...А оце нині я його згадав. Чи справді він казав таке в тому нічному потязі? Чи він там взагалі був?.. Мабуть, таки був. Певно, він блукав потягами, сходами, пароплавами, шляхами, літаками, автобусами, стежинами, мітингами, лікарнями, цвинтарями, женевами, вбиральнями, києвами, собезами, парламентами, шахтами, борделями, колгоспами, кримами, степами, приймальнями, церквами, москвами, крематоріями, радбезами, чергами, газетами, заводами, казармами, весіллями, пітерами, світами, часами, чужими сновидіннями, мареннями та мріями. І скрізь він торочив про своє, і скрізь, як отой Діоген, шукав людину, що почує, повірить та візьметься з божевільним завзяттям втілювати в життя ту маячню, що він колись розповів сонному студентові непрестижного вишу, в брудному вагоні, в невідомій точці нічного простору між пунктом А (Запоріжжя/універ) і пунктом Б (Херсон,/батьки), стиль "студент-плацкарт", десь у середині 90-х, приблизно за 20 років до початку нашого теперішнього моторошного часу...

*Фото: залізничний вокзал Херсону, орієнтовно 1976 рік (листівка). Фото походить з архівів надзвичайного сайту, присвяченого місту Херсон (http://mycity.kherson.ua/). Цей дивовижний ресурс створений та підтримується руками Костянтина Сухенка. Низький уклін такому ентузіазму та любові до рідного міста!