Вона – весна, вона – краса! Так можна сказати про
українську писанку. З писанки розпочинається весна, з нею приходить
Великдень, світле Христове Воскресіння. Писанка – це радість. Українська старовинна традиція писанкарства передається з покоління в покоління. Вона увібрала у себе силу віків, мудрість наших предків та квітучість нашого народу. Мабуть, не знайдеться жодної людини, яка б, бодай, слова не чула про писанку. А особливо зараз, коли українці стали згуртовані, значення писанки зросло ще більше.
Я живу в Нью-Йорку вже скоро вісім років і ось за останні два роки я помітила, як зросла популярність української писанки та й
українських традицій загалом. Все українське стало знову модним!
Якось американські друзі запросили мене в український ресторан "Корчма Тарас Бульба". А ще кілька років назад, я запрошувала своїх друзів до українських місць, щоби познайомити їх з нашою неповторною культурою.
Минулого року захоплення писанкою особливо надихало. Український Музей у Нью-Йорку щороку представляє надзвичайно багату виставку писанок із різних регіонів України, а також гості музею мають можливість спробувати самі створити свою власну писанку. Минулого року любителі
мистецтва мали нагоду поспостерігати за роботою справжніх майстрів, коли писанки просто розцвітали у них в руках.
У школі Українознавства ОУА "Самопоміч" Нью-Йорка на уроках культури школярі, затамувавши подих, малювали свої творіння. Дитячі писанки передають простоту, невимушеність та любов до України.
Також великою популярністю користується гурток по виготовленню писанок в Українському Інституті Америки. Щороку інститут назбирує різноманітну аудиторію бажаючих поринути у казку писанкарства. Радує те, що приходять туди не лише українці, а й всі зацікавлені дізнатися про Україну, її культуру та традиції.
Чим же писанка така особлива, що вже століттями залишається актуальною? Неспроста кажуть, що вона має чарівну силу. В Україні, як і в інших культурах світу,
яйце вважалося символом життя. Після того, коли яйце покривали таємничими різноманітними знаками, воно набувало магічної сили і ставало оберегом, який захищав від всього злого і забезпечував добробут. Ще до запровадження Християнства у Київській Русі в 988 році, наші предки вірили у природні сили та відзначали різні свята, і одне з них було "Свято Весни", коли природа пробуджувалася від зимового сну і давала початок новому життю. Прихід весни вітали радісними піснями і танцями, а саме писанка займала у цьому ритуалі одне із найважливіших місць. Із запровадженням християнства, свято весни перейшло у святкування Воскресіння Христового, а стародавні традиції стали частиною Великодня, з гаївками, галунками та випіканням пасок.
До нас дійшло багато знаків, які були виявленні на Трипільській кераміці. Також археологи розкопали пофарбовані глиняні галунки на Київщині та Полтавщині. Перші візерунки були прості, вони відображали кола, зірки, безкінечні лінії. Загалом, всі символи можна поділити на такі чотири великі групи: рослинні, тваринні, геометричні та
солярні (сонячні). З приходом християнства були додані такі елементи як хрест, церква та риба. Ми продовжуємо використовувати всі старовинні символи, поєднуючи їх із новими дизайнами та мотивами.
Писанка ввібрала в себе силу віків та традицій. На білому яйці ми відображаємо свій талант, свій внутрішній світ, свої мрії та любов. На писанці можна прочитати загадки та поетичні твори. Ось, про що говорять деякі знаки.
Коні, баранці, птахи – небесні посланці, є символом єднання земного і небесного, а також символізують прихід весни;
Дерево – добро та Божа мудрість;
Риба – старовинний символ Христа;
Кривульки (хвиляста лінія, безкінечник) – гармонія, рух, безсмертя, а також є символом води та вічного життя;
Вважається, що кольори також мають особливу силу:
Жовтий – мудрість;
Червоний – щастя і любов;
Синій – здоров’я;
Білий – чистота;
Помаранчевий – сила;
Брунатно-жовтий – щедрість;
Свого часу писанкарі використовували природні фарби. Щоб отримати жовтий колір, варили кору дикої яблуні, зелену – з луски молодого соняшника, темну – з дубової кори, фіалкову – з кори чорної вільхи. Зараз ми більше використовуємо штучні барвники.
Отже, поки будуть писанки на світі писати – доти люд наш буде жити, а край процвітати. Тож не даймо цій старовинній українській традиції зникнути, продовжуймо зустрічати весну та святкувати Великдень із барвистими кошиками, повними писанок.
Джерела:
Маргарита Бойко, Богдан Губаль і Надія Бабій. Подаруй ми писаночку. Івано-Франківськ, 2001.
Архіви Українського Музею в Нью-Йорку.
Власні спогади автора
UaPost
Ліля Колісник
