"Я селянин-робітник із с. Трипілля на Київщині, – зазначав Зелений. – Називаю себе так, бо крім землі, біля якої працював мій батько, знаю ще столярство і працював до 1907 року в залізничному депо у Київі... З початку революції я постійно працював по українізації війська, був постійним членом нашого полкового комітету, був делегатом на всіх трьох Всеукраїнських Військових З’їздах.
Я і мої козаки б’ємося і будем битися за визволення України від всіх її ворогів. Ми свідомо йдемо під орудою уряду, який скупчує біля себе найбільші народні сили.
Я приїхав до Кам’янця, щоб особисто звернутися до Головного Командування по справі отримання грошей та одежі для війська. Мій приїзд не має на меті ніяких справ політичного характеру. Моя майже єдина мета – визволити Україну з-під ярма ворогів. Це переконання моє і моїх козаків. Ми не складемо зброї, поки сам нарід вільно не зможе утворити ту владу, яку сам схоче.
Настрій козаків і всього населення, бо повстанці – це саме населення, зараз надзвичайно гарний, і від проводирів самих буде залежати направляти та організовувати ті народні сили. Наприклад, зараз при відступі від Київа по моєму наказу було оголошено селянам припинити подвіз хліба до Київа. І не дивлячися на те, що біднійше населення дуже страждає від того, добровільна блокада Київа тримається і зараз.
Отаман [Зелений] заявив, що він розбив війська Денікіна в 7 боях і що далі буде битись з ним, щоби показати зненависть народу до цієї влади.
Не дивлячись на те, що війська Директорії утримуються від сутичок з Денікінцями, ми, повстанці, цілком свідомо б’ємось з ними", – так завершив отаман Зелений своє інтерв’ю.
Отак, без демагогії і самолюбування, просто і щиро сказав отаман, що головною метою його життя є визволення України. І це казав воїн, слово якого з ділом не розминалось.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
