Останній бойовик ОУН Глинянщини

Іван Філь – "Лесь" був одним із тих залишенців – учасників ОУН, котрі після розгрому радянськими спецслужбами організованого Збройного Підпілля, не бажаючи здаватися, продовжували жити у нелегальному становищі, поневіряючись лісами та криївками Західної України.

Він народився у 1927 році в селі Розворяни, тоді Глинянського, а тепер Золочівського району Львівської області. Село це дало національно-визвольному руху чільну плеяду борців за Незалежність. Власне, у першій половині XX століття, коли І. Філя ще й не було на світі в Розворянах уже діяло підпілля УВО (Українська військова організація), де найбільш активним функціонером був Михайло Сеник – колишній поручник УГА, котрий на початку двадцятих років виконував обов'язки бойового референта Бережанської окружної команди УВО. В'язень польських та радянських тюрем – загинув у 1941 році в Золочівській в'язниці.

Після 1944 року – у збройній боротьбі проти радянської влади в Розворянах продовжувала діяти підпільна станиця Організації українських націоналістів. Одним із перших загиблих був другий після М. Сеника функціонер та організатор ОУН – дяк Микола Кондрат, уродженець Бережанщини. Мартиролог села Розворяни складає кілька десятків осіб, а кількість учасників, що так чи інакше були дотичними до підпілля – більше півсотні. Власне Іван Філь – "Лесь" своєю трагічною смертю завершує й підсумовує кілька десятирічний шлях УВО, ОУН та УПА, що його пройшли мешканці села.

У тридцятих роках він закінчив сім класів в Глинянах, що на той час було чималою освітою – в основному навчання велося до чотирьох років. За розповідями сестри "Леся" Марії Коваль учитель школи в Глинянах наполягав на навчанні її брата, оскільки бачив його дуже здібним учнем. У тринадцятирічному віці пішов з дому й виконував різні доручення ОУН. "Мамо, я не ваш, я присягнув Україні і за неї загину!", - так він говорив матері про свою посвяту боротьбі за Незалежність.

Спочатку був зв'язковим, розносячи оунівську пошту, котру загортав у стручки фасолі. Виконуючи підпільні обов'язки, йому доводилось простоювати по шию у річці Полтва під носом у НКВД. Також відомо, що їздив із завданнями до Львова, причому у певному місці зістрибував на ходу з потяга й дальшу дорогу долав пішки. Після 1944 року був ад'ютантом референта пропаганди Глинянського районного проводу ОУН Василя Коваля – "Вира", котрий був теж з Розворян й загинув у криївці в лютому 1945 року.

Під час т.зв. "Зимової блокади" 1946 року майже повністю був знищений провід ОУН Глинянщини й на деякий час були перервані організаційні зв'язки. А внаслідок проголошеної чергової амністії зголосились останні п'ять бойовиків ОУН з Розворян на чолі з кущовим провідником. Одначе не всі, був ще шостий, котрий не "голосився", і ним був Іван Філь – "Лесь", котрий таки дочекався відновлення організаційного зв'язку й продовжував боротьбу.

Із середини 1946 року по середину 1949 року він вже є бойовиком новопризначеного рай.організаційного Глинянщини "Грабового". Рейдуючи тереном Золочівської округи ОУН, "Лесь" стає уже знаним підпільником далеко поза межами свого села. А в деякий радянських документах він навіть проходить як "главарь банд-боевков".

Улітку 1949 року у засідці МГБ загинув "Грабовий" і, таким чином, провід Глинянщини був знову без керівника. Тому на деякий час керівництво підпіллям Глинянського району здійснював провід ОУН сусіднього Краснянського району. Власне, на той час ряди підпілля були уже не надто густими. А в 1953 році після загибелі останнього провідника Золочівської округи Збройне Підпілля втрачає свій організаційний характер.

Серед доступних оунівських документів є один доволі цікавий - "Повідомлення" стосовно І. Філя–"Леся". Згаданий документ цікавий тим, що з нього можна почерпнути доволі важливу інформацію, як біографічного характеру І. Філя, так і про його діяльність в підпіллі до кінця 1949 року.

Вочевидь, після розгрому підпілля "Лесь" повертається до Розворян, де у принагідних місцях переховується. Судячи з різних зібраних інформацій, деякий час він переховувався у помешканні місцевого селянина. Крім цього, теж судячи з цих же інформацій, мав неподалік села криївку. Очевидно, про те, аби "зголоситись" навіть і не думав. На спецпоселенні у Сибіру померли сестри, а з мамою, за різним розповідями, не наважувався зустрітись, лише зрідка із далеку спостерігав за нею (померла у 2000 році). Про переховування "Леся" в селі було відомо. У статті "Терновий вінець для колишнього штурмовика" в газеті "Український шлях" (числа не пригадую) колишній, вочевидь, стрибок хвалився, що не виказав "Леся".

За довідкою сільради від 1953 року, місце знаходження Івана Філя їм невідоме, хоча, звісно, а що вони ще могли написати, оскільки, думаю, мусили знати про нього чимало. Тим паче, що з окремими її представниками він підтримував певні зв'язки. Натомість, згідно з довідкою Глинянського райапарата КГБ від 1955 року, І. Філь начебто був страчений самим підпіллям.

Насправді Іван Філь – "Лесь" переховувався в селі та його околицях до кінця 50-тих років. Зокрема є свідчення одного чоловіка (1950 р.н.), котрий пригадує собі, як будучи семи-восьмилітнім (отже 1957 – 1958 р.р.) вертав разом із батьком додому й по дорозі з Курович, не доходячи до Розворян, у полі зустрів "Леся". Батько цього хлопця, вийнявши із наплечника дві буханки хліба, дав "Лесеві" й, відійшови на певну відстань, вони про щось розмовляли. Потому "Лесь" сказав вертати їм, не оглядуючись, вертати додому, що могло б свідчити, що саме десь у цих околицях він і мав свою криївку. Запам'ятався він цьому хлопцеві, а тепер уже більш як шістдесятилітьому чоловікові, високим, красивим, убраним у цивільне, без довгої зброї.

Невідомо, у котрому році, але, гадаю, була то вже друга половина п'ятдесятих або ж і конкретно 1959 рік, дорогою до Великого Полюхова "Лесь" зустрівся з енкаведистами або "стрибками" на чолі з сексотом Пашкутським. У перестрілці "Лесь" убив останнього, а сам, будучи пораненим в ногу, відступив до Розворян. Тут, знову ж, деякий час перебував у помешканні місцевого селянина. Далі, за різним інформаціями, нога загангренила, він застрелився й був таємно похований у чужій "свіжій" могилі (щоправда, я зустрів свідка, котрий розповів, що похорон "Леся" відбувся уночі, рік не пригадує, але десь восени, і ховали його начебто селом, тобто, в усякому разі, напівтаємно).

Втім, за іншими даними рана була не важкою і "Лесь" після перестрілки відійшов "у бік Бродів". Щодо чужої могили, то в селі про це відомо. Дата поховання – 1959 рік. Рівно ж наступною від цієї могили, де імовірно похований й Іван Філь – "Лесь", знаходиться могила (1944-1959) – неповнолітньої дочки Ольги Коваль, котра справді мені підтвердила, що тіло "Леся" було поховане між обома могилами. Дуже цікаві також інформації від тих, хто на той час уже повернувся після десятирічної відсидки, а це не раніше 1954 року. В двохтисячних роках я зустрічався одним із таких і він стверджував, що "Лесь" загинув "недавно", тобто "в наш час", умовно поділяючи періоди на до і після свого ув'язнення.

Здвалося б, неймовірно, що людина настільки була віддана ідеї, що принципово не йшла каятися до окупаційної радянської влади (тут варто ще раз пригадати його слова, сказані матері: "я присягнув Україні й за неї загину, я присяги не зломлю!") і ще довгі роки після припинення підпільної діяльності ОУН продовжувала переховуватись. Втім, варто також додати, що "Лесь" не був тут самотнім, такі "залишенці" траплялись й по інших місцевостях.

Так закінчилось життя цього відважного підпільника – останнього бойовика ОУН на терені Глинянського, а, можливо, й не лише, району.

Більш детально про підпілля й, зокрема про Івана Філя – "Леся" можна ознайомитись у моїй книзі "Село Розворяни: УВО, ОУН, УПА". Історико-публіцистична оповідь. Львів: СПОЛОМ, 2017. – 72 с.: іл.(ел. варіант: toloka.to/t84885)
 
Петро Гнида,
м. Львів
03.11.2017