Стівен Кінг. Здібний учень
Звичайно, все, що пише Кінг, - вигадка, плід його бурхливої фантазії. Але виглядає правдоподібно. Читач розуміє, що таке справді могло трапитися. Ба, більше! Він стає співавтором Кінга, ніби ці події трапилися саме з ним, а не з кимось іншим.
Назва роману – двозначна. Тод – справді здібний учень, якого вважають одним із найкращих у їхньому навчальному закладі. А ще цей тринадцятирічний хлопець виявився здібним учнем нациста. Він хоче бути детективом і висліджує військового злочинця, який після війни втік із Німеччини і поселився у США. Але найбільше його цікавить концтабір, в якому той був наглядачем, а також подробиці вишуканих за своєю жорстокістю експериментів над людьми, що призводило до їхньої смерті.
Маленький американець ненавидить євреїв і бомжів. Останніх він убиває. Прикметно, що й майже вісімдесятилітній нацист робить те саме. Вони дуже схожі між собою, і дії їхні синхронні.
Окремі сцени Стівен Кінг доводить до абсурду, коли дізнаємося, що мама у нациста була єврейкою, а у Тода нічого не виходить у сексі з дівчиною, яку він вважає єврейкою.
Тод спочатку верховодить нацистом, який змушений розповідати всі подробиці нелюдських експериментів, які проводив у концтаборі, аби не бути викритим юним детективом. Але в кінцевому результаті все-таки перемагає життєвий досвід, і здібний учень фактично опиняється у заручниках.
Вони взаємопов’язані між собою не лише життям, а й смертю. Як не крути, а все веде до трагічної розв’язки. І це закономірно, хоча випадковостей дуже багато. У подачі Кінга – це оптимізм порожнечі, коли нібито зло покаране, але насправді нацистські злочинці тихо доживали свій вік, знаючи, що мають ідейних спадкоємців, а, отже, нові фюрери таки прийдуть до влади.
І все ж, як на мене, найбільш трагічними постатями у романі виступають батьки Тода. Вони пишаються сином, не усвідомлюючи, якого монстра виховали. Мабуть, якби він не вбивав бомжів чи не розстрілював людей на трасі, то давно би покінчив насамперед з ними. І такі думки в нього неодноразово народжуються.
З психологічної точки зору, Кінг, можливо, й недопрацював. Він дав читачеві видовище, але не показав, звідки у Тода народилось ось це смакування концтаборами і вбивствами людей, яких він, як і нацист, вважав неповноцінними.
Кінг і не збирався приголомшити читача. Він буденно про все розповідає, навіть в авторській мові не дозволяє собі емоцій, ніби підводячи до думки, що ми вже живемо у цьому лайні. Те, що трапилося з Тодом, може статись і з кожним читачем Кінга. Приреченість жертв є фатальною, допоки живуть такі, як нацист і Тод.
Анатолій ВЛАСЮК
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
