ОПОВІДАННЯ “ДИВНА ПАЦІЄНТКА” ЗІ ЗБІРКИ “ЖОВТОГАРЯЧЕ СОНЦЕ В ЧОРНОМУ КВАДРАТІ”

ОПОВІДАННЯ “ДИВНА ПАЦІЄНТКА” ЗІ ЗБІРКИ “ЖОВТОГАРЯЧЕ СОНЦЕ В ЧОРНОМУ КВАДРАТІ”
 
Володимирові ЛАПЧУКУ
 
– Скільки вам було років, коли вас зґвалтували?
– Двадцять один.
– Як це трапилось?
– Я маю вам це розповісти?
– Послухайте… Якщо ви хочете, щоби я вас вилікував, ви маєте повністю мені довіряти  і розповісти все, про що я запитую.
– Добре, лікарю, я постараюсь, хоча боюся, що в мене це не завжди виходитиме..
– Отже, хто вас зґвалтував?
– Мій чоловік.
– Ваш чоловік?
– Так. Це сталося в першу шлюбну ніч.
– Ось воно що… Ви цього не хотіли?
– Ні. Я була змучена, а він добряче випив.
– Ви мали з ним інтимні стосунки до весілля?
– Ні, лікарю, що ви, я з порядної родини.
– Скажіть, будь ласка, це дійсно було зґвалтування? Чи, може, ваш чоловік просто виконував свій подружній обов’язок, адже ви вже стали його дружиною.
– Це я би мала виконувати свій подружній обов’язок.
– Ну так, звичайно, звичайно…
– Ні, це було зґвалтування. Він кинув мене на ліжко, порвав одяг, який був на мені, й брутально зробив свою справу.
– Ви кричали, кликали на допомогу?
– Ні, я закусила губу, щоб не кричати. Мені було соромно.
– Соромно? Вам було соромно?
– Мені було соромно, що в мене такий чоловік. Я не хотіла, щоби батьки – мої та його – дізналися про це.
– Вони не дізналися?
– Ні. Я їм нічого не сказала. Моя мама, мабуть, про щось здогадувалася, але я робила вигляд, що у нас з чоловіком усе добре.
– Коли чоловік був тверезим, ви розмовляли про те, що трапилося в першу шлюбну ніч?
– Він казав, що був п’яним і нічого не пам’ятає.
– Коли ви поступили до нас, то сказали, що у вашій душі поселився страх. Це трапилося відразу після першої шлюбної ночі?
– Так, я фізично відчула, як страх увійшов у мене, коли чоловік це зробив. Це була ніби жива істота, що поселилася в мені.
– Після першої шлюбної ночі у вас була інтимна близькість з чоловіком?
– Він робив це кожної ночі.
– Ви теж хотіли це робити?
– Ні. Я лежала, як колода. Це його вислів. Мені було байдуже.
– Чоловік вам витикав за це?
– Так, він сердився, казав, що у мене до нього нема жодних почуттів.
– Як ви думаєте, чоловік вас кохав?
– Мабуть, що так, адже терпів мене і змирився з тим, що до весілля у нас нічого не було.
– А після весілля його кохання до вас пішло на спад?
– Це ж очевидно. Адже він не отримав того, на що сподівався.
– А ви… Ви кохали його?
– Я не знаю, лікарю. Мені важко визначити, чи це було кохання, чи ще щось. Він мені подобався. Я вибрала його і сказала собі, що він буде моїм. 
– Ви розглядали його як свою власність?
– Мабуть, що так, хоча я про це не думала. Але ви, звичайно, праві, я розглядала його саме як свою власність.
– Тобто ви фактично керували ним і він слухав вас?
– Так виходило, але я тепер розумію, що й він розглядав мене як свою власність.
– Вас обурювало те, що він розглядав вас як свою власність?
– Я не замислювалась над цим. Мабуть, це все-таки не було обурення з мого боку. Я намагалася робити все, аби ця власність належала мені й тільки мені.
– До весілля ваш чоловік мав інтимні стосунки з іншими жінками? Чи знали ви про це?
– Так, мав, він сам мені про це розповідав.
– А коли познайомився з вами – теж скакав у гречку?
– Ні, що ви… Він міг розмовляти з колишніми своїми коханками, жартувати з ними, обійматись і навіть цілувати їх у щічку. Тобто поводився з ними як з подругами. Але потім, як слухняне телятко, все одно повертався до мене.
– Коли у вас виникла думка вбити свого чоловіка? Це сталося після того, як він вас зґвалтував?
– Ні, що ви, лікарю, значно пізніше.
– Це була помста з вашого боку?
– Ні.
– А що тоді?
– Я думала, що, вбивши чоловіка, зможу вигнати страх із себе.
– Але цього не сталося?
– Так, цього не сталося. Мені здається, що страх став навіть сильнішим.
– Після того як ви вбили свого чоловіка, вам не було шкода, що ви це зробили?
– Ні, лікарю, я ні за чим не шкодувала. Якби трапилась нагода вдруге  зробити це, я би зробила. Тут все трохи інше. Я завжди шкодувала свого чоловіка. Шкодую його і зараз, хоча його нема в живих.
– Ваш чоловік змінився після весілля? Чи мав він інтимні стосунки з іншими жінками? Чи знали ви про це?
– Ви вже запитували про це. Мабуть, у нього нікого не було. Це ж село. Там усі про всіх усе знають.
– Отже, ви задовольняли вашого чоловіка, якщо він не мав пригод на стороні?
– Не знаю. Мабуть, що не задовольняла. Але я не знаю, чому він залишався відданим мені. Мабуть, кохав.
– Ви ніколи не намагалися пробачити йому це зґвалтування у першу шлюбну ніч? Адже ви самі казали, що він був п’яним, нічого не пам’ятав.
– Тут справа не в тому, щоб пробачити чи не пробачити. В мене навіть злості на нього не було. Я ж вам казала, що  в мені поселився страх після того випадку. Я намагаюся позбутися його, але в мене нічого не виходить. Допоможіть мені, лікарю…
– Плакати не треба… Заспокойтеся… Я намагаюся вам допомогти, але і ви повинні зрозуміти, що я не Господь Бог. Ми повинні разом знайти вихід із цієї ситуації.
– Лікарю, я готова на все. Скажіть, що я маю робити, і я все зроблю.
– Скажіть мені ще таке. Ви не хотіли мати дітей?
– Знаєте, це дуже складне питання… Можна водички?
– Будь ласка…
– Дякую… Мій чоловік казав мені ще до весілля, що в нас буде багато дітей, не менше трьох.
– А ви?
– Я сміялася з цього. Казала йому, що спочатку треба пожити в своє задоволення, а вже потім думати про дітей.
– А після весілля ви не думали про це?
– Здається, одного разу така думка приходила до мене, але я зрозуміла, що потрібне ж кохання, аби народжувалися діти.
– А у вас цього кохання вже не було?
– Мабуть, що не було. Та і в чоловіка теж.
– Ви казали, що кожної ночі чоловік займався з вами інтимним життям.
– Так.
– А якби ви завагітніли, ви б народжували дитину?
– Лікарю, ви неуважний. Я ж вам сказала, що  в мене вселився страх. А якщо є страх, то жінка просто не може завагітніти. Ви ж маєте це краще знати.
– Ну, тут трішки інакше, ніж ви про це кажете. Фізіологія живе своїм життям, а психіка – своїм… Скажіть, а ось до весілля чи після нього у вас не було думки про іншого чоловіка? Ви не мріяли про якусь ідеальну людину?
– До весілля точно ні. А після весілля щось подібне мені навіть снилося.
– І що вам снилося?
– Ну, я вже точно не пам’ятаю… Цього не можна описати словами. Я собі намріяла, що ось я покохаю по-справжньому, мій обранець теж кохатиме мене, поважатиме як жінку і від цього взаємного кохання у нас народжуватимуться діти. Ось у вас є взаємне кохання?
– Що ви маєте на увазі?
– Значить, нема, бо ви добре зрозуміли моє запитання. Ви ж одружені, маєте перстеник на пальці, а взаємного кохання у вас з дружиною, мабуть, нема.
– Ну, це наші особисті справи, і я би не хотів, щоби ви в це втручалися.
– А я і не втручаюсь. Я просто кажу про щирість. Коли нема щирості, коли люди вдають, що не розуміють одне одного, – це найгірше… Скажіть, а ви би могли мене покохати? Що ви смієтесь? Я така страшна, що мене не можна покохати?
– Та ні, ви не так мене зрозуміли. Ви приваблива жінка, але, якщо чесно, я не думав про кохання до вас.
– А про кохання і не треба думати. Воно приходить несподівано. Воно, як вагітність, – або є, або його нема… А знаєте, чому ви не змогли би мене покохати?
– Ну, я цього не казав…
– Ось ви всі такі чоловіки. Як пофліртувати з жінкою, переспати з нею – то на це ви мастаки. А щоб мати до неї серйозне ставлення, бачити в ній жінку, кохати її – цього у вас нема.
– Так чому я би не зміг вас покохати?
– Ну, ви ж лікар, і лікар специфічний, а тому розумієте, що якщо жінка вбила свого чоловіка, то може це зробити й вдруге.
– Чому ви смієтесь?
– Я побачила ваш переляканий вигляд… Так може жінка знову вбити чоловіка?
– Ну, щось у цьому є, хоча це не завжди буває, і рецидивів набагато менше, ніж ви можете собі уявити… А щодо кохання – мого до вас чи вашого до мене, – то тут теж усе можливе. Бачите, чим частіше я з вами зустрічаюсь, тим більше про вас думаю.
– Ой, я вже й зашарілась!..
– Не жартуйте з цим, бо завжди знайдеться бумеранг, який повернеться і зробить вам боляче.
– Вибачте, я не хотіла вас образити.
– Ви не можете мене образити.
– Чому? Ви що, справді вже закохані в мене?
– Мене зараз більше турбує ваш страх, і я щиро хочу вас вилікувати.
– Та ну його до біса, цей страх! Я вже звиклася з ним! Мені здається, що не житиму без нього.
– Ось ці таблетки, що я прописав, які ви вживаєте, можуть лише підтримати вас.
– А хто вам сказав, що я їх вживаю?.. Та жартую я, жартую. Невже ви не бачите, що мені з вами добре? А ще доктор…
 – Ви повинні усвідомити й психологічно  на це налаштуватися, що ніякого страху нема в природі. Страх поселився у вашій голові. Ви в силі його звідти вигнати.
– Лікарю, після того, що ви мені сказали, а більше не сказали, хоча могли, я вже думаю про інше. Ще якийсь тиждень-другий я буду під вашим крильцем, а потім повернусь туди, звідки мене привезли. І бути мені там ще довгих шість років… Ви ж не будете мене стільки чекати?
– Мабуть, що не буду…
– Ось бачите… А ви кажете, що кохання може подолати страх. Фігня це все…
 
Анатолій ВЛАСЮК