ОПОВІДАННЯ ДЛЯ ДІТЕЙ І ДОРОСЛИХ
Михайло Коцюбинський. Ялинка.
Це оповідання ми пам’ятаємо ще зі шкільних років. Сюжет його простий. Тато змушений зрубати ялинку, яка росте на їхньому подвір’ї, і Василько везе її до пана. По дорозі хлопчик заблудився, заїхав до лісу. На коней напали вовки. Але все закінчується благополучно.
Упродовж своєї творчості письменник мав чимало проблем з цензорами. Але в даному випадку ті не помітили нічого незаконного. Їхній присуд був таким: в “Ялинці” “розповідається про хлопчика, якого послали на роботу в ліс, де його захопила метелиця; хлопчик зумів орієнтуватися та врятуватися від холоду і вовків”. І далі: в оповіданні нема “нічого протицензурного чи тенденційного з українофільського погляду”.
Смію зауважити, що цензор все-таки неуважно, мабуть, читав “Ялинку”, бо інакше не написав би, що Василька “послали на роботу в ліс”. Швидше за все, цербера свободи слова заколисав дитячий сюжет оповідання. Дивно, але поза його увагою залишився факт, що ялинку продали панові за три рублі, бо треба було “викупити від шевця мамині чоботи”. Зазвичай цензори кромсали подібні тексти, що засвідчували убогість підданих Російської імперії.
Василькові було шкода ялинки. Він каже татові: “… та ж то моя ялинка, ви її подарували мені ще тоді, як мене похвалив учитель”. В оповіданні цього нема, але можна собі уявити, як хлопчик опікувався деревцем. Тепер він змушений спостерігати за тим, як батько рубає ялинку. Коцюбинський майстерно описує картинку, ніби сам стаєш свідком того, як вбивають живу істоту – ялинку:
“В садку лежав глибокий сніг. Якимові ноги, узуті в здорові чоботи, глибоко поринали в сніг і лишали за собою цілу низку ямок. Василько то стрибав у ті ямки, то розгортав ногами білий пухкий сніг. Чорні, голі дерева стояли в снігу, настовбурчившись замерзлими гілочками, і, наче мертві, не ворушилися від вітру. Під деревами, на білому, як цукор, снігу, сіткою лягла тінь. Аж ось здалеку зеленою глицею заманячила ялинка. Василько з батьком підійшли до ялинки.
Їм обом жаль стало молодого деревця. Струнке, зелене, веселе, воно маяло гілочками, наче раділо гостям… Яким підійшов ближче, замахнувся сокирою і вдарив по стовбурові. Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг. Яким рубав, а ялинка тремтіла, як у пропасниці. Василькові здавалось, що вона от-от застогне. Аж ось деревце похилилося, хруснуло і, підтяте, впало на сніг… Василько мало не плакав з жалю. Він бачив, як батько взяв ялинку за стовбур, закинув на плечі і поніс. Вершечок з ялинки волікся за батьком і лишав по снігу довгу, мов стежечка, смужку. Василько глянув на свіжий пеньок, і дві сльозини скотились йому по щічках. Він не міг бачити того пенька, того місця, де за хвилинку перед цим стояла його ялинка, і почав нагортати снігу на пеньок. Незабаром з-під купи снігу не стало видно пенька”.
Василько виявився кмітливим хлопчиком. Хоча й заблукав у лісі, але зумів покерувати кіньми, щоби вони втекли від вовків.
Історія порятунку Василька затьмарює епізод зі зрубаною ялинкою. Людське життя все-таки дорожче за деревце. І коли хлопчик повертається додому, його батьки з радістю усвідомлюють це.
Хоча оповідання призначене для дітей шкільного віку, Михайло Коцюбинський насамперед звертається до дорослих. Його педагогічна дидактика очевидна. Своєю розповіддю письменник ніби застерігає батьків, що за будь-яких обставин слід насамперед шанувати життя своїх дітей. Гроші не вартують втраченого життя.
Анатолій ВЛАСЮК
3 березня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
