Оновлена армія. Як харчуються та в яких умовах живуть контрактники 72-ї бригади

Нещодавно в Білій Церкві з робочим візитом перебував Президент України Петро Порошенко, відвідав відремонтовану їдальню, «зняв пробу» солдатського харчу, оглянув будмайданчик, де йде будівництво казарм нового типу та перевірив хід робіт. Президент поїхав, а інтернетспільнота (а де ж іще обмінятися думками, анонімно і явно) розділилося на два традиційні українські табори – «зрада» VS «перемога». Не бажаючи впадати в крайнощі, вирішили пересвідчитися в справедливості оціночних суджень коментаторів. Тим паче, що в старих казармах бували і не раз, тож порівняти умови «до» і «після» буде досить легко. Тим паче, що 72 бригада, а точніше її прес-служба сама запросила відвідати пункт дислокації частини. Тож welcome до солдатської їдальні та казарми.

На КПП бригади доводиться трохи зачекати, поки прес-служба погодить дозвіл на вхід. На ці процедури пішло 10 хвилин, і ось ми прямуємо до їдальні. Проходимо повз казарми батальйонів. Автор статті провів свого часу півтора роки в подібних у Володимир-Волинському. Тут ті ж «кубрики», те ж трохи сперте повітря, характерне для великого скупчення чоловіків. Воно із легким характерним амбре ношеного верхнього одягу і білизни. Старі, ще царські казарми. З ними навряд чи щось можна зробити. Кімнати ще сяк-так, а от розвести каналізацію та інші комунікації… Та й чи варто?

Підходячи до їдальні, помітили нехарактерну для колишньої пострадянської армії деталь. Просто таки святотатство для певних персонажів з минулого – плац НЕЧИЩЕНИЙ від снігу. І нікого те не хвилює, бо весь особовий склад, який не у відпустках, займається більш нагальними і потрібними справами. Марширувати, карбувати крок, тягнути носок «талана» поки неактуально. Також незвично було бачити, як до їдальні підходили невеликими групами, по двоє і поодинці військовики й заходили пообідати. Не в колоні, без крику завжди сердитого і матюкливого старшини.

Перший поверх зустрів інформаційним табло з меню на сьогодні. Згадуючи армію 90-х, скрушно хитаю головою. Ми так не жили. Але помічена «зрада». Лише одна позиція по першим стравам. А як щодо порцій? Йдемо перевірити чи «мощно возрастаєт дєнь ото дня процент жиров у маслі» (с) Подерев’янський.

Зустріли нас на роздачі дещо насторожено, оскільки на появу журналістів тут не чекали. Проте порції дали по нормі. Норма така, що без важкої фізичної праці протягом кількох годин, миску юшки не висьорбаєш. М’ясопродукти в гороховому супі є, легенький аромат копченостей не перебиває солодкуватий смак страви. Грінки зроблені тут, в їдальні. Наїстися можна було лише самим супом.

А ще є друга страва. Картопляне пюре тримає форму і не розтікається по тарілці, тримається, як острів, серед підливи. Соус заявлено кисло-солодкий. Такий він і є. Європейський класичний, а не китайський, як можна було подумати. Проте споживаючи страву віриш, що і з китайською кухнею працівники їдальні впораються. І знаєте, варто звертати увагу на дрібниці. Коли салат приготовано з свіжої капусти, свіжих помідорів і синьої іспанської (ялтинської) цибулі – це говорить про кардинальну перебудову системи харчування. В основній страві автор надав перевагу свинині й не пожалкував. В міру соковите, без прожилок, тушковане м’ясо розпадалося на ароматні волокна, коли на нього натискаєш ложкою. О друга «зрада». Де виделки? Завершили обід томатним соком і йогуртом. Військовики уваги на фотоапарат не звертали, коли потрібно було – позували, а потім дехто казав вітальні слова, згадуючи, як ми зустрічали їх на білоцерківському пероні та робили фоторепортаж. І це дуже приємно.

Роботи в їдальні продовжуються. Зал готовий, а от цехи продовжують доводити до ладу. Встановлена і запускається новенька лінія миття посуду. Багато кухонної техніки (як то плити, поверхні для смаження, пароконвектори, печі) вже встановлено, але ще більше їх стоїть в упаковці. Вони розміщені в порядку технологічної лінії й готові до підключення.

Завідуюча їдальнею Оксана знайомить нас з особливостями нового харчування: «Одного бійця харчуємо за 86 гривень на день. Ціни проставлені на кожен продукт. Меню складаємо на тиждень. Продумати раціон харчування зараз взагалі не складає проблем, є купа посібників, збірників. Немає якихось особливих вимог, а є творчий підхід, навіть той же Інтернет. Продуктів багато, і внести якісь зміни в технологічні карти дуже просто. Буває й таке, що прислухаємося до побажань особового складу й впроваджуємо це в життя. Працювати стало цікаво. Колись було мало продуктів, а сьогодні 380 найменувань, включно із фруктами, десертами, йогуртами. Можна показати своє вміння».

Покидаємо їдальню і 5-й майданчик. Їдемо до будівельного майданчику, де останнім часом «виросло» чотири казарми нового типу. Власне, це не казарми, а гуртожитки. У 21 області планується звести 184 гуртожитки для 23 тисяч військовослужбовців, в основному солдатів і сержантів. Можливо, деякі будуть обладнанні під гуртожитки сімейного типу для офіцерів. І тут знову «зрада». Немає кота. Солдати є – кота немає. А він мав бути в комплекті.

Біля вхідних дверей обладнано місце чергового по гуртожитку. Блимають лампи пожежного пульту і ще якихось захисних пристроїв, бо коли ми увійшли без запрошення в гуртожиток, то коридором почало досить неприємний писк. Одразу з’явився комендант і його підлеглий. Комендант був суворим, але потім подобрішав, особливо, коли ми ретельно обтерли взуття від бруду. Побачити пральні? Будь ласка! Побувати на кухні? Ніяких проблем! Зайти в кімнату? Ось спробуйте на це ліжко присісти!

На одному з ліжок сидить військовий. Віктор змінами в армії задоволений: «Я служу вже третій рік. Можу сказати, що стало набагато краще. В першу чергу зазначу високий рівень бойових навчань. Тренування по американським стандартам. Раніше, в тій же «Десні», не було ніякого прогресу. А війна у нас гібридна, то ми й тренуємося згідно вимог часу. Харчування стало краще – дають соки і йогурти, по речовому забезпеченню теж не відчуваю проблем. Ми тут живемо відділенням, один одного знаємо, бо разом перебуваємо на ВОПі (взводному опорному пункті – прим. авт.). Чужі тут не ходять. Прийшов, помився в душі, приготував поїсти, відпочив. Все обладнання на місці».

Справді, кухня обладнана індукційними плитами і духовою шафою «Hansa», витяжками, гарно умебльована.

Немає претензій і до пральні. В ряд стоїть три машини «Elektrolux» загальним завантаженням 21 кілограм і дві сушарки «Candy».

Комендант гуртожитку каже, що вояки бережуть майно і поводяться з новою технікою дуже акуратно. Пропонує оглянути засоби попередження пожежі – сигналізацію, щити. Між іншим вказує днювальному на недоліки в чистоті. Недоліки усуваються за лічені секунди.

Згадалися слова Президента про поповнення бригади особовим складом. Відділи бригади і психологи посилено над цим працюють. Бачили столи, завалені документами, і чоловіків, які йшли з теками в руках на співбесіду. Тож кожен, кому дозволяє здоров’я і хто готовий стати на захист України, може стати Чорним Запорожцем. З питань проходження служби за контрактом телефонуйте: 093 371 60 43

Пора завершувати візит. Територія біля гуртожитку ще потребує благоустрою, як і введення в експлуатацію ще трьох будівель. Роботи тривають, як тривають і зміни. Хочеться, щоб вони були системними і стосувалися й інших нагальних проблем. Від цього виграє Україна.

Стаття написана в рамках проекту співпраці 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців із місцевими ЗМІ. Дякуємо командуванню бригади та ОК «Північ» за надану можливість ознайомитися з побутом військовослужбовців.

Автор Костянтин Климчук. Фото Тетяни Виговської
Світлину бійця з ананасом люб’язно надала прес-служба 72 бригади