Ольга Шарко: сумний матеріал до Дня вчителя

Усіх вітаю! Завчасно перепрошую, цей матеріал буде песимістичним. Можливо, найсумнішим матеріалом за всю історію блогу.

Як я вже раніше відповідала в іншій статті,  я - не вчителька й не викладачка.

Тож найнепотрібнішим мені предметом в універі була методика викладання. А за шість років їх було аж три (чи чотири, якщо рахувати, що одну дисципліну в дипломі поділили на двох викладачів). Ще на додачу дві педагогіки й якась психологія викладацької діяльності, даруйте, точно не пам’ятаю. Причому, для чого нам на шостому курсі поставили в план методику, якою від моменту затвердження програми й не пахло, - не знаємо ні ми, ні викладач. Мабуть, комусь над нами треба було чи підзаробити, чи, як то кажуть, звести дебет із кредитом.

Був у нас й інший казус: методику викладання української літератури в школі читала особа, яка в школі не пропрацювала жодного дня. З виховательки дитсадка – одразу в міністерство й на кафедру. Якість викладання й розуміння своєї роботи – відповідне. Тому цей предмет пролетів повз нас усіх.
А ось цей уривок із лекції методики викладання української мови взагалі на анекдот скидається. До всього - такий, що точно траплявся в вашому житті: "технічні засоби поділяються на ті, що наявні, ті, які працюють, ті, якими ми вміємо користуватися, та ті, які нам справді потрібні." 

Ліричний відступ про технічні засоби

(це важливо і стосується теми педагогіки, хоча не стосується філології)

У мене така ситуація була на уроці географії. До нас мала нагрянути перевірка з РДА, то наша вчителька дістала з якоїсь нички диск із електронними картами й мовила: «Так, рибачкі, якщо будуть питати, я вам ці карти на проекторі кожен урок вмикаю». Комусь це може здатися смішним. А мені хочеться вити від таких учителів. Уже згодом, аж за шість років нам одна з аспіранток із тої психології викладацької діяльності (чи як воно там правильно називається, виправте мене, будь ласка) розкрила велику таємницю: ніякі перевірки по школах не ходять уже років п’ятнадцять, якщо не двадцять. То все лякалки директорів для вчителів й учнів. 
І я прекрасно розумію, що свою роботу слід виконувати сумлінно. От тільки примусом і лякалки ми радше досягнемо протилежного результату. Водночас і бюрократичні формальності не є показниками якості освіти й рівня освіченості випускників шкіл і вишів. Зараз поясню чому.
У випускному класі в мене була медицина. Викладали нам її компактним курсом протягом тижня – три дні лекцій і три – типу практичних. По три-п’ять уроків щодня. Може й шість, уже достеменно не пам’ятаю. Оцінку ставили за підсумкову контрольну роботу та практичне заняття.

Аби ви розуміли, викладачів із медицини в школах нема апріорі, бо медицину викладають лише в 10-11 класах і то геть невеличким курсом, і то - аби дівчатам теж було що складати, поки хлопці поїхали стріляти з автоматів на допризовну підготовку. Зрідка можуть траплятися якісь запрошені лектори. У нас і тих не було. Вся відповідальність упала на плечі вчительок фізики та біології. Причому нашій викладачці фізиці, пані Алісі (на жаль, не пам’ятаю ні прізвища, ні по батькові) настільки було нестерпно викладати цей предмет, що, коли хтось із учениць почав розмовляти на уроці, вона чесно сказала: «Люди, я – викладачка фізики. Я не розбираюся в цій медицині. І не повинна її вам викладати. Більше того, ці уроки медицини для мене – як ото безоплатний додаток. Мені ніхто не оплачує час, який я витрачаю на предмет, який нікому не потрібен. Я роблю це лише тому, що мене змусила директорка». 
 

Пані Аліса прокоментувала й ситуацію з нашими практичними заняттями: «Значить, люди, за планом у нас 20 годин лекцій і 20 – практичний занять із надання першої медичної допомоги в медичних закладах – поліклініках та лікарнях. Ясна річ, що нас там ніхто не чекає й ніякі пов’язки накладати не дозволить. Навчити вас накладати пов’язки я не в змозі. Тому пропоную провести практичні так: ось є теми, які ми маємо опанувати, поділіться на пари чи трійки, візьміть по темі й зробіть презентації. Я вам зарахую як практичне заняття». 

Я прекрасно розумію, що так бути не повинно. Що в нас має бути нормальне викладання медицини в школах й в університетах, бо це чи не найнеобхідніший предмет у житті. Але за що я щиро вдячна пані Алісі – це за чесність. Людина бодай визнала: предмет – формальність, я компетентністю в цій дисципліні не володію, тому пропоную формально виконати ці завдання, заповнити відомості й розпрощатися. 
А що зробила моя вчителька географії? Замість того, щоб чесно сказати «Люди, вам ті карти не поможуть, тому не витрачаймо на це час» або формально показати ті карти, аби в разі гіпотетичної перевірки ми таки змогли підтвердити, що нам їх таки висвітлювали на проекторі, людина просто попросила нас збрехати. І майже весь рік нас тримала за дурнів. Бо, виявляється, вона мала нам щось та й показувати, а той диск жодного разу ніхто й не вмикав.

Я розумію, що це радше неслушність самої освітньої системи. Але й великі недопрацювання вчительки тут теж є:
- вона не ознайомила нас із програмою, що й як ми маємо вчити. Оскільки діти не знають, вона може вчити чому завгодно й як їй заманеться;
- вона не пояснила межі між формальністю дотримання програми й реальними діями, які можуть дати реальні знання й навички. Одна річ сказати: «діти, ну, вам треба показати карти, але ви й так можете це глянути вдома, а я той диск вмикатиму довше, ніж триває урок, тож я на це час не витрачатиму» інша «ну, скажіть перевірці, що я вмикала», при цьому що конкретно вона нам мала вмикати й показувати – не ясно;
- географія – її фаховий предмет. Це не медицина, де ти нічого не знаєш і тому не робиш зайвих дій. Це твій фах, у якому ти маєш орієнтуватися й пояснити, як вчитель, де дотримання календарно-тематичного плану й інших вимог ефективне, а де – геть невиправдане. Так на моїй пам’яті робили всі сумлінні вчителі. Їх завжди обурювала кількість зобов’язань та несумісність цих вимог із реальним начальним процесом. Тут нуль реакції. 

Ліричний відступ завершився.

Загалом опанувати ці методики, педагогіку й психологію було нескладно, але я заздалегідь розуміла, що не працюватиму у сфері освіти, тож винесла з цих курсів усього кілька літер.
Будь ласка, дайте знати, чи потрібні вам якісь матеріали з методики викладання. Все, що збереглося в мене – це суто теоретичні класифікації, визначення й описи. Я геть не впевнена, чи взагалі є сенс у публікації таких речей. 
Натомість зараз викладу кілька практичних крихт, які направду можуть комусь стати в пригоді.. Хоча це в ідеалі, чи можуть вчителі їх використати – питання риторичне.
Ну, раптом усе ж…

Джерело:https://mala.storinka.org/%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B0-%D1%88%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE-%D1%81%D1%83%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB-%D0%B4%D0%BE-%D0%B4%D0%BD%D1%8F-%D0%B2%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8F.html

Зображення: pinterest.com

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com