Ольга Шарко. Принципи філолога

Вітаю моїх читачів, читачок та осіб поза гендерною бінарністю!

Можливо, хтось із вас знає, що моє улюблене хобі – це куховарство. А одним із шанованих мною кухарів є Ілля Лазерсон (до речі, він народився в Рівному). А найкращою програмою за його участі я вважаю «Принципи Лазерсона», де Ілля Ісакович розповідає й демонструє базові правила приготування певних страв. От і я за аналогією вирішила створити матеріал «Принципи філолога».

Розумію, що ця добірка радше вузькопрофільна, ніж для широкого вжитку. Перш за все вона спрямована на тих, хто сумнівається у виборі філологічної стежинки, аби усвідомити, чи хотілося б вам працювати із подібною інформацією та реферативно-аналітичним характером роботи.

Також стане в пригоді студентам молодших курсів (особливо першого!). Звісно, що цей список принципів не вичерпує всю філологію, проте він допоможе вам закласти основи, на яких і ґрунтуватиметься все ваше подальше навчання. Чим раніше ви їх опануєте – тим ефективнішим для вас буде навчання. Для мене більшість із цих істин стали відомі лише на 4-5 курсах, коли вже про системність навчання годі було думати – треба було заново перевчатися, бо знання були геть спорадичні.

Ну, може, ще ці речі стануть у пригоді природничникам, які захочуть відволіктися від свого фаху й пізнати щось нове.

Якщо автора не вказано – значить, не вдається встановити авторство. Я собі ці принципи не привласнюю, за можливості вказую, від кого почула чи прочитала. Подавати матеріал в текстовій версії сенсу не бачу: це не для реферату, та й широкому загалу не треба.

Одним словом, усім приємного перегляду. І спасибі, Шефе, за принципи (раптом Ілля Лазерсон таки прочитає ці рядки).  

На численні прохання, публікуємо текстову версію:

Мовні почуття не завжди корелюють із мовними знаннями: через відсутність знань про мову людей вводять в оману (Лідія Павлівна Гнатюк).

Необхідно розрізняти поняття «давність лексики української мови» (хоч із праіндоєвропейського періоду) та «давність української мови як системи» (із 11-12 ст.) (Лідія Павлівна Гнатюк).

Слова, які розвинули енантіосемію, є найдавнішими (Лідія Павлівна Гнатюк).

Усі стратегії реалізуються через наміри, а намірів може бути безліч (Оксана Іванівна Ніка).

Поняття не мають емоцій (Юрій Степанов).

Мовна картина світу відбиває концептуальну картину світу.

Мотив – це усвідомлена потреба.

Класицистам цікавий саме тут, саме тепер і саме такий ти.

Ми говоримо «він/вона/вони» лише про людей, які відсутні. Якщо ж присутні, то ці слова ми не вживаємо.

Без електорату процес комунікації не є політичним, він є однобічним.

Концепт всеохопний, стереотип спирається на фонові знання.

Суб’єкт творчості відображає як реальність, так і себе. Тому в мистецтві й немає абсолютної істини, вона завжди відносна (Мирослав Юрійович Русин).

Можеш – не пиши. Сідай писати тільки тоді, коли не можеш мовчати.

Процес творення іде від змісту до форми, сприйняття – навпаки: від форми до змісту (Мирослав Юрійович Русин).

Літературна мова – це писемна мова, тобто мова написаних творів.

Розмежування видів мистецтва здійснюється на основі матеріального носія образності (Ніна Іванівна Бернадська).

Легенда = продукт історії, казка – уяви, міф – реальності.

Диктум – те, що відбувається, модус – ставлення до того, що відбувається.

У фольклорних творах усі символи декодуються. У художній літературі такого прийому нема Ніна Іванівна Бернадська).

Принцип культурного феномену: сьогодні – новація, завтра – традиція (Мирослав Юрійович Русин).

Несумірність парадигм можна розглядати як мовну проблему.

Істина – це не ідеал науки, ідеал науки – розвиток.

Будь-яке наукове твердження має бути верифіковане.

Семасіологія – декодифікація, ономасіологія – кодифікація.

Різні мови – це не різні позначення слів, а різні бачення (Гумбольдт).

Кожний суб’єкт розмислу є водночас носієм об’єкта.

Розвиток є боротьба протилежностей (другий закон Гегеля).

Для авторитету мови важливо, щоб її знали поза етнічними і державними ареалами.

Мова меншини не є водночас іноземною, коли це мова автохтонів, які не мають мовних ареалів чи державних утворень поза межами своєї країни.

Як форма свідомості – суспільної, плинної, творчої – мова є постійним джерелом суперечностей і конфліктів.

Належне сприйняття мови – визначальний критерій її знання.

Кількісні виміри ступенюються за насиченням якості (третій закон Гегеля).

З однієї підсистеми на іншу вже можна робити переклади, хоч би й під приводом коригування, тобто правлення тексту, уникнення міксації і контамінації (змішування й засмічення стилів).

Неодмінною умовою розуміння змісту слова є активна внутрішня імітація форми – згорнене промовляння самому собі того, що чуєш і читаєш.

Різниці лексичного складу в 10-15% достатньо для визнання мови окремою.

Володіння мовою і визнання мови свого роду – цілком відмінні речі.

«Офіційна мова» – ширше поняття, ніж «державна мова».

Розбіжність у відповідях залежить від того, як саме сформульоване запитання.

Контексти вивчення індивідуума можна умовно поділити на контексти особистості, культури та реальної дійсності.

На Заході заведено перекладати собі, а не себе.

Закон кібернетики: чим вище розмаїття в системі, тим вищий ступінь її розвиненості.

Всихає відмінок – сильнішає тенденція до аналітизму. 

Будь-який текст не є предметом політичних чи соціологічних оцінок.

Кожен носій мови є носієм індивідуальної мовної свідомості.

Нарис як жанр – це окремий неструктурований фрагмент із певної проблематики і тематики.

Якщо цей матеріал став вам у пригоді – будь ласка, поширте його у своїх соцмережах. Також ви можете опублікувати його на вашому сайті за умови прямого посилання на першоджерело. А ще пишіть у коментарях побажання, зауваження чи запитання.

Джерело: https://mala.storinka.org/%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B0-%D1%88%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BF%D0%B8-%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B0.html