Ольга Манушкіна. Вірш

кожним вивихом вулиці кожним зламом
я знаю як ти ідеш 
знаходжу сліди що пахнуть псами й мурахами
йдеш від мене
добре тобі думаю довго тобі відаю
тим що прикуті до тіні солоних руїн
тим хто довіку не знайде ні дому ні берега
тим хто вгрузає у воду з піску проростаючи
тяжко іти за отруєним голосом дарма що власним
весело йти з веслом хоч би й по смерть
стікс глибокий харон на спочинку сонце в човні
час воскрешати живих й годувати мертвих
час цілувати камінь і бити на сполох
час вже шукати болю щоб перебути
час втік ти втікаєш ноги кусають дорогу
вона обіймає вітром твою тишу
вона обплітає мідянками кожне слово
руки тягнеш до ран не злічити хоч би вмитися
соковиця відбілює шкіру відмолює спогади
дикі жони чужі лягають в твої обійми
передчуті жінки шкодують за твоїм запахом
недочуті дівчата розкривають тобі мушлі
котять перли поміж язиків грають молюсками
я відчуваю гачок твоїх пальців у лоні
навіть коли пестиш інших
я відчуваю гачок твого болю коли ждеш мене

© Ольга Манушкіна