Зажуреного птаха, який сумно прощався з рідним краєм, українці називають журавлем. Його розпачливий крик: "кру", італійською "GRU" - звідси й італійська назва птаха gry (журавель). Цей крик розлуки оспівали брати Левко та Богдан Лепкий "Чуєш "кру, кру, кру". Під плавний спів цієї пісні проводжали українців у останній путь у діаспорі. Цією піснею у Москві попрощався І. Козловський зі своїм другом О. Довженком.
Гімн усіх емігрантів ХІХ і ХХ ст., поезію "Осінні журавлі" написав правнук гетьмана Кирила Розумовського Олексій Жемчужников 28 жовтня 1871-го року у німецькому Югенгеймі біля Рейну. Дивно!?
Правнуки гетьмана Кирила Розумовського, онуки графа Олексія Петровського - четверо братів Жемчужникових:
- Олексій, Олександр та Володимир Жемчужникови – російські поети;
- Лев Жемчужников (найменший) – український художник.
Всі вони - сини княгині Ольги Олексіївни Перовської (позашлюбної доньки О. К. Розумовського) та її чоловіка - сенатора, цивільного губернатора Санкт-Петербурга Михайла Михайловича Жемчужникова; про сенатора говорили, що Михайло Миколайович Жемчужников "активно виявляв зловживання місцевої влади"; небожі відомого письменника Антонія Погорельського (О. О. Перовського), двоюрідні брати Олексія Толстого.
Старший із братів Жемчужникових – Олексій народився у 1821 році у с. Почеп Чернігівської губернії. Зросійщений українець учився у Санкт-Петербурзі в гімназії та в училищі правознавства. Його кар'єра розвивалася успішно: Жемчужников служив у сенаті, пізніше був помічником статс-секретаря Державної ради, про якого писали, що він "представлял крайне редкий в то время пример истинного патриота, болезненно чувствующего действительное зло своей родины и желающего ей настоящего добра".
Але 37-річним він принципово покинув державну службу, вийшов у відставку та переїхав жити до Калуги, де жила його сестра Анна. Наступні десять років поет називає "світлим святом". Олексій Михайлович потихеньку пише, але вважає, що голоси Некрасова та Фета сильніші.
Жемчужников одружився з Лізаветою Дьяковою, родичкою Лева Толстого; став батьком трьох дітей. Та серія нещасть почалася: помер маленький син; важко захворіла дружина, діти. Рятуючи здоров’я родини, Олексій Жемчужников везе рідних на європейські курорти. І майже на 20 років виїхав за кордон, жив у Німеччині, Швейцарії, Італії, Франції. На чужині поет овдовів.
28 жовтня 1871-го року у німецькому Югенгеймі на Рейні 50-літній поет блукав, тамуючи біль тяжкої втрати, благав:
О, как больно душе, как мне хочется плакать!
Перестаньте рыдать надо мной, журавли!..
Вслухаючись у крики небесних мандрівників, він написав свою найсильнішу поезію "Осінні журавлі" - гімн емігрантів ХІХ і ХХ ст.
У цьому вірші з нечуваною силою висловилася й нудьга Олексія Жемчужникова за загубленою батьківщиною, і його розуміння, що деспотично-імперська Росія ніколи не стане для нього справжньою Вітчизною, і гірке знання, що й іншої рідної землі для нього ніколи вже не буде, з усіх часів, з різних куточків Російської імперії.
Бувало, що співали цю пісню й українські в'язні, особливо ті, хто сильно зросійщився за тривалі роки імперського панування над Україною. Тоді деякі рядки цієї пісні переробляли ось таким чином: "Так летите же вы над моей Украиной" , і ще: "Журавли, мой привет передайте прощальный Украине-земле и родной стороне". Так мінялися імперії, а деспотія залишалася на просторих землях Євразії. Тому пісня "Журавлі" актуальна в Росії і зараз.
Тільки на 71-му році життя поет побачив свою першу збірочку поезій.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
