Олександр Олесь: "Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних! Я хочу вам про рідний край казать..."

5 грудня 1878 року на Сумщині побачив світ Олександр Кандиба. Його тато був із діда-прадіда чумаком, батько нені орендував маєток у поміщика Башкірцева (батька знаменитої художниці). Саме у Верхосуллі пройшли найкращі дні життя майбутнього поета. "Дитинство мені уявляється одним золотим днем. І все, що я бачив там, у степу, в саду, на річці, здається іноді мені суцільною казкою природи". Батько Саші завідував рибними промислами в Астрахані, тому дома бував рідко. Він ніжно любив молоденьку дружину, яка виховувала сина і двох дочок. До маєтку діда приїздило немало родичів, тому час проходив весело та безжурно.

Перше кохання 9-літнього Сашка до 11-річної двоюрідної сестри Тані лягло на папір:

Весь Божий світ сміявсь, радів...
Раділо сонце, ниви, луки...
І я не виніс щастя-муки,
І задзвеніли в серці звуки, 
І розітнувсь мій перший спів...


Коли Сашкові було 11 років, його чесний і непідкупний батько збанкрутував і утопився. 27-літня мати зосталася з трьома дітлахами. Вона ніколи не виходила заміж, хоча її краса приваблювала наречених. Боялася, що дітям із вітчимом буде лихо. Робила усе, щоб дати малим освіту: і квартирантів брала, і домашні обіди готувала. Дівчата закінчили Бестужевські курси, а Сашко - хліборобську школу.

"Наукою не захоплювався, учився мало, аби скінчити. Перебував великі злидні. Мусив бути письменником. Товаришував зі селянськими хлопцями, прислухався до мови, записував пісні. Скінчивши школу, поступив до Київського політехнічного інституту вільним слухачем, але, не маючи змоги заплатити за право слухання лекцій, кинув інститут і поступив практикантом у маєток Харитоненка." Згодом став студентом Харківського ветеринарного інституту, де не треба було платити. У Харкові Сашко бував у родині Алчевських. Перша у царській Росії жінка-професор Олександра Єфименко дала високу оцінку творам молодого поета. 

1903 р. О. Кандибі пощастило потрапити на відкриття пам'ятника І.Котляревському у Полтаві, поспілкуватися з метрами культури, після чого почав писати українською. Того ж року зустрілися Олександр Кандиба й Віра Свадковська. Сашко у Харкові мешкав у одній кімнаті з Віриним братом.

Якось пізно увечері Віра приїхала до брата та вперше побачила Кандибу. "Ви надовго приїхали?" - запитав він. "Це залежить від того, як мене будуть приймати", - почув у відповідь. Наступного ранку він запитав, чи не кликала його Віра вночі. Сашкові снилося, що дівчина відходить від нього, а він її кличе... А їй снилося, що він просив вийти за нього заміж. Так Віра Свадковська повірила у Боже передбачення і ніколи не мислила себе без Кандиби. Він писав дівчині романси: "Сміються, плачуть солов'ї і б'ють піснями в груди. Цілуй її, цілуй її, знов молодість не буде!" Вона у хвилини щастя називала коханого Олесем. Через три роки стала нареченою Олександра. Тоді ж О. Кандиба підготував до друку свою першу збірочку "З журбою радість обнялась" і підписав її Олесь.

Те ім'я, що дала мені Ти
У дні, осяяні Тобою,
У сні і вільне, і крилате
Літа і в'ється наді мною
Його прийму я в свою душу,
Зіллю з своєю кров'ю...

 
У Петербурзі молоді тихо повінчалися. А збірочка викликала захоплення читачів, прославила поета: "Чи ти думала, що наша книжка буде мати такий успіх, а ім'я, дане Тобою, зробиться символом кохання?" Того ж року знайшовся син Олег Кандиба, відомий поет Олег Ольжич. Лелеченька, так татко називав нащадка. Пройде час і псевдонімом Лелека Олег буде підписувати твори. Батько радів кожному кроку первістка і охоче описував це:

Мій синочок - розбишака
Чи то кіт, чи то собака, -
Він нічого не боїться -
Лізе биться...


Олесь влаштувався на київську міську скотобійню та прослужив там десять років. Не можу уявити, як поет пелюсткової душі кожного дня чув передсмерні крики тварин, бачив кров... Певно, тому Олесь до другої-третьої ночі не йшов додому, сидів у кав'ярнях, віршував на серветках, шматках паперу. Світло, сміх, музика давали поетові забуття, наснажували. Чи варто говорити, що високий, кремезний з буйними чорними кучерями та лагідними сірими очима нерідко знаходив тимчасових муз? Співати пісень про кохання Олесь міг тільки з натхнення, тільки у стані закоханості. У той же час він розповідав дружині про усі свої зальоти, не маючи жодної таємниці, а вона дивилася на чоловіка, як на дитину... Чи легко їй було? Ніколи не скаржилася, віддала себе, щоб оберігати Україні поета і виховати для рідної землі сина. Розумна, засмучена, мовчазна.

Коли замайорів небесно-золотий прапор державності, Олесь гаряче в неї повірив і на сторожі поставив слово. Олександр Іванович ніколи не був партійною людиною, але кожна з українських партій прислухалася до нього, зважала на його думку. Уряд УНР призначив Олеся культурним аташе. І почалася еміграція: Будапешт, Відень, Прага... У Відні просиджував за "кріглем" пива, пив вино, але горілки ніколи...

Урбанікелер, Урбанікелер,
Ох, не один я там випив келих !
І не один я там випив трунок,
під " dich ich liebe" під поцілунок. 
Урбанікелер, Урбанікелер
Ой не один там лишив я гелер. 


Тут були свіжі газети, журнали, енциклопедії, які поет вивчав із олівцем у руках за філіжанкою кави. Здоровий, дужий Олесь сипав жартами, дотепами, як іскри з багаття, що горить повним вогнем. І поряд записи із щоденника В. Винниченка: "Жахливий вигляд Олеся. Старе босяцьке пальто, яке ніколи не скидає, бо під ним ще гірше вбрання. Очі у спухлих зморшках. П'яний і амбітний." Сім'я Кандиби у цей час бідувала в Пущі Водиці: Віра Антонівна працювала викладачем, а Олежка після школи ходив по селах і міняв речі на продукти.

1923 року вони нарешті об'єдналися. Віра Антонівна викладала в гімназії, Олег учився в Карловому університеті. Гонорари поета явно не рятували... Потай від Олеся йому допомагали читачі: пані Вірі приносили гроші то інженер Назар Гнатюк, то студенти після щедрих колядок... Незабутнім був приїзд до Праги Павла Тичини, який подарував Олесеві свій збірник із написом: "Великому поетові й моєму вчителеві". Олесь любив щиро й задушевно говорити про Тичину: "Уявіть собі, він казав, що є моїм учнем... Геніальний поет, і Бог його знає, чи Україна ще скоро такого матиме! Але те, що Маланюк написав: "Із кларнета твого пофарбована дудка зосталась" - теж правда, хоч і гірка... Шкода, що розмінюється на п'ятаки такий дужий талант... Але це вже не його вина, а обставини життя і творчості..."

Яким щастям сяяв батько, коли син у 22 роки став наймолодшим у світі доктором археології! У цей час поета часто можна було побачити в центрі Праги у винарні "У ведмедиків". Друзі й знайомі навіть приходили в гості до Олеся саме туди. Серед гостей були професори Дмитро Дорошенко і Дмитро Антонович, професор живопису Роберт Лісовський. У цій винарні Олесь написав чеського віршика своїй останній подружці співачці Марії Фабіановій. Ось кілька рядків із її спогадів: "...з Олесем, попри наші інтимні стосунки, ми завжди були на "Ви". Спілкувалися тільки чеською мовою, якою поет володів блискуче. Віра Антонівна зверталася до мене теж тільки по-чеськи. Листи Олександр Іванович також писав мені чеською. Щоправда, він дуже хотів, аби я вивчила українську, навіть подарував мені задля цього основні довідники й підручники, а також кишенькове видання словника.... Ми зустрічалися майже щоденно, часто разом їздили на рибалку". З особливим інтересом і хвилюванням стежив Олесь за зростанням свого останнього нащадка. Чукикаючи немовля у колисці, батько говорив: "Шкода, що він такий маленький і не розуміє по-українськи". В останні місяці свого життя поет писав синові казку про водяника. Ця поетична казка була наче заповіт, який син - теж Олександр Кандиба - виконав і став чеським поетом.

5 грудня 1943 року всі українці Праги відзначали 40-літній ювілей творчості Олеся у міському театрі на Виноградах. Поруч із Олесем сиділа Марія Фабіанова. В останні роки поглибилася пристрасть до рибальства, поет багато палив, схуд на 40 кг. Він поїхав у Ледеч до свого друга-агронома, де Олеся догнала звістка про смерть Олега у німецькому концтаборі. Олесь втратив свідомість. Марія була біля ліжка хворого, поки прибула швидка. Разом вони поїхали в Прагу до лікарні, але Олександр Іванович попросився додому. В останньому сні бард побачив високу струнку чорнявку в чорному. Вона подала Олесеві червоні троянди, поклала на голову йому лавровий вінок і чорним димом піднялася вгору. Помираючи, Олесь просив принести на могилу, хоч жменю землі з Байкового. 

Останньої хвилини Віра Антонівна запросила Марію з малим Олександром, який намагався робити перші кроки біля смертельного ложа батька. 

Помер Олесь 22 липня від цирозу печінки. "Умер поет, і струни голосні порвались".

29 липня зранку було похмуро, потім шаленіла буря, а коли виносили труну поета, заясніло сонце. Хор Олекси Приходька виводив "Чуєш, брате мій". Через два роки тихо згасла Віра Антонівна. Один дубовий хрест стоїть над ними.

Дивлюсь на пройдену дорогу,
І гнів, і жаль мене пече...
Але у нашу перемогу
Усе ж я вірю гаряче...
Як завтра день угледять люде,
Як зійде сонце золоте,
Так Україна жити буде,
Так наша мрія процвіте.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Коти, яких спіймали на гарячому (фото)
Цікавість котів безмежна. Їм завжди цікаво, що ви робите, куди пішли, що принесли і, звичайно, що їсте. Навіть якщо ви будете їсти огірок, кішка буде сидіти поруч і всім сумним виглядом показувати, що совісті у вас немає, якщо не ділитеся... Тому-у-у... всім котиків:)
Читати більше
Як з'явився восьмигодинний сон, якщо наші предки спали двічі за ніч?
У 18 столітті люди спали двічі за ніч, вставали на кілька годин серед ночі, а потім йшли назад до ліжка, вже до світанку. Що з того часу змінилося та чому люди сплять 8 годин — досліджуємо далі.
Читати більше