Один із фундаторів Нью-Йоркської групи

Торкати поезію – торкати нерви часу, болісного часу України. Так почуваєшся, коли пригорнешся душею до поезій Богдана Бойчука.

Враження таке, ніби Поет ще не народився, а в його душу вже вселилася Поезія:

Нестерпне світло
Перетяло груди
І в серце врізалося
Слово.


А потім… 11 жовтня 1927 року у селі Бортники на Тернопіллі:

Спочатку був біль,
А не слово…
Кінець буде біль.


Дитинство несміливого сільського хлопчини, потім школа у Бучачі. Тоді школяр оселився у стареньких поляків. А у другій частині будинку жила вдова з двома доньками. Молодша Янка була одного віку з Богданом. Якось вони вдвох ходили збирати ягоди. Отут і стався перший сексуальний досвід: Янка зізналася у коханні. А Богдан нічого не зробив. Все минає в цьому житті – великому ланцюгові невикористаних можливостей.
 
wikipedia.org
 
Богданкові було тринадцять, коли "на горло наступив планеті злорадний сорок перший, мов жандарм". І почало вишиватися життя чорним і червоним, любов’ю та смертю, запалахкотіло першим коханням. Там. У старовинному Бучачі, над річкою Стрипою, де руїни монастиря, на оксамиті трав тріпотіло від щастя дівоче тіло, та "вночі гестапо пробивало пострілами темряву, дірявило її – і через дірки затікав у мою кімнату плач жінок і дітей. Крізь мури пропихалися тремтячі руки і благали милосердя…" так складалася щемна поема про любов під акомпанемент смерті.

У 1944 році, при відступі, німці схопили 17-річного Богдана й забрали до Німеччини на примусові роботи. Якоюсь мірою йому повезло: він опинився в американській, а не у совєтській зоні. У таборовій гімназії для Ді-Пі у м. Ашаффенбурґ Богдан отримав освіту.

У 1949 році українець переїхав до США і оселився в Нью-Йорку. "Приїхавши до Америки, я працював посудомийником", – згадував поет. Через півроку нова хвиля відчаю: туберкульоз. Три роки без одних надій юнак перебував у санаторії, в горах на півночі штату Нью-Йорк. Там Богдан Бойчук почав творити поезії. Тонкі, трепетні, як крила метелика:

Дощ – це дівчина,
Що чеше в присмерк
Мокрі коси.
Тоді приємно бути з нею
Одинокому.




Знаковий 1953-ій! З’явилася надія на одужання; восени Богдан Бойчук познайомився з Юрієм Тарнавським. Парубки посиділи вдома у Богдана, поміркували, де публікувати свої твори, влаштовувати поетичні читання… Упродовж наступних двох років сформувалася основа Нью-Йоркської групи. Справа в тому, що вона не з’явилася зненацька, одного дня. Вже через два роки сформувалася її основа: Богдан Бойчук, Богдан Рубчак, Юрій Тарнавський. Вони видавали книжки, вели сторінку в газеті "Свобода" та літературну секцію в студентському журналі "Горизонти"…

І хоч молодь Нью-Йоркської групи була самодостатньою, незалежною, але імператор "залізних рим" Євген Маланюк був сусідом Богдана Бойчука. Обоє українці, інженери, поети – знаходили спільну мову. Часом вони зустрічалися за чаркою "Курвуазьє" чи філіжанкою кави. Як говорив Богдан Бойчук: "Звичайно, те старше покоління мало свою поетику, а ми — свою. Але щоразу, коли я приходив до Маланюка, з яким жив по сусідству, той читав нові вірші і хотів знати, чи є ще в них вогонь, як він висловлювався. Отже, його цікавила думка Бойчука, хоч мою поезію він не сприймав всерйоз…". Так подружилися різні покоління поетів.

Та козак не без долі: медицина допомогла поетові одужати, у 1957 закінчив студії з електроніки в Міському коледжі Нью-Йорка. Того ж року вийшла перша збірка "Час болю", потім поеми, драми. Богдан Бойчук переклав англійською мовою твори Богдана-Ігоря Антонича, Івана Драча, Бориса Пастернака, українською — твори Хуана Рамона Хіменеса, Семюеля Беккета, Стенлі Кюніца, Дейвіда Іґнатова.

20 грудня 1958 року в італійській кав’ярні "Павич" на Вест-стріт 4, біля парку Вашингтона в Нью-Йорку. Патриція Килина, Богдан Бойчук і Юрій Тарнавський, за кавою обговорювали своє майбутнє і вирішили видавати журнал-річник "Нові поезії" й називати себе Нью-Йоркською Групою.

Людина неспокою, непосида любив міняти місця проживання, країни, жінок. Інколи споглядав на фото синів і роздумував:

Стою у невиразній позі
між двома високими синами,
наче втиснений у землю,
мов відсунений на крок
в минуле.


Він також від 1961 до 1973-ого року працював як літературний редактор журналу "Сучасність" (Мюнхен).
Фактично, Богдан Бойчук працював інженером до 1992 року. Потім він – член Національної Спілки Письменників України, відповідальний редактор Київського літературно-мистецького квартальника "Світо-Вид" (1990—1999). Як там у Стенлі Кюніцу "За чаркою"?

Пиймо наші роки,
пиймо за наші роки!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше
Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше