Один із фундаторів Нью-Йоркської групи

Торкати поезію – торкати нерви часу, болісного часу України. Так почуваєшся, коли пригорнешся душею до поезій Богдана Бойчука.

Враження таке, ніби Поет ще не народився, а в його душу вже вселилася Поезія:

Нестерпне світло
Перетяло груди
І в серце врізалося
Слово.


А потім… 11 жовтня 1927 року у селі Бортники на Тернопіллі:

Спочатку був біль,
А не слово…
Кінець буде біль.


Дитинство несміливого сільського хлопчини, потім школа у Бучачі. Тоді школяр оселився у стареньких поляків. А у другій частині будинку жила вдова з двома доньками. Молодша Янка була одного віку з Богданом. Якось вони вдвох ходили збирати ягоди. Отут і стався перший сексуальний досвід: Янка зізналася у коханні. А Богдан нічого не зробив. Все минає в цьому житті – великому ланцюгові невикористаних можливостей.
 
wikipedia.org
 
Богданкові було тринадцять, коли "на горло наступив планеті злорадний сорок перший, мов жандарм". І почало вишиватися життя чорним і червоним, любов’ю та смертю, запалахкотіло першим коханням. Там. У старовинному Бучачі, над річкою Стрипою, де руїни монастиря, на оксамиті трав тріпотіло від щастя дівоче тіло, та "вночі гестапо пробивало пострілами темряву, дірявило її – і через дірки затікав у мою кімнату плач жінок і дітей. Крізь мури пропихалися тремтячі руки і благали милосердя…" так складалася щемна поема про любов під акомпанемент смерті.

У 1944 році, при відступі, німці схопили 17-річного Богдана й забрали до Німеччини на примусові роботи. Якоюсь мірою йому повезло: він опинився в американській, а не у совєтській зоні. У таборовій гімназії для Ді-Пі у м. Ашаффенбурґ Богдан отримав освіту.

У 1949 році українець переїхав до США і оселився в Нью-Йорку. "Приїхавши до Америки, я працював посудомийником", – згадував поет. Через півроку нова хвиля відчаю: туберкульоз. Три роки без одних надій юнак перебував у санаторії, в горах на півночі штату Нью-Йорк. Там Богдан Бойчук почав творити поезії. Тонкі, трепетні, як крила метелика:

Дощ – це дівчина,
Що чеше в присмерк
Мокрі коси.
Тоді приємно бути з нею
Одинокому.




Знаковий 1953-ій! З’явилася надія на одужання; восени Богдан Бойчук познайомився з Юрієм Тарнавським. Парубки посиділи вдома у Богдана, поміркували, де публікувати свої твори, влаштовувати поетичні читання… Упродовж наступних двох років сформувалася основа Нью-Йоркської групи. Справа в тому, що вона не з’явилася зненацька, одного дня. Вже через два роки сформувалася її основа: Богдан Бойчук, Богдан Рубчак, Юрій Тарнавський. Вони видавали книжки, вели сторінку в газеті "Свобода" та літературну секцію в студентському журналі "Горизонти"…

І хоч молодь Нью-Йоркської групи була самодостатньою, незалежною, але імператор "залізних рим" Євген Маланюк був сусідом Богдана Бойчука. Обоє українці, інженери, поети – знаходили спільну мову. Часом вони зустрічалися за чаркою "Курвуазьє" чи філіжанкою кави. Як говорив Богдан Бойчук: "Звичайно, те старше покоління мало свою поетику, а ми — свою. Але щоразу, коли я приходив до Маланюка, з яким жив по сусідству, той читав нові вірші і хотів знати, чи є ще в них вогонь, як він висловлювався. Отже, його цікавила думка Бойчука, хоч мою поезію він не сприймав всерйоз…". Так подружилися різні покоління поетів.

Та козак не без долі: медицина допомогла поетові одужати, у 1957 закінчив студії з електроніки в Міському коледжі Нью-Йорка. Того ж року вийшла перша збірка "Час болю", потім поеми, драми. Богдан Бойчук переклав англійською мовою твори Богдана-Ігоря Антонича, Івана Драча, Бориса Пастернака, українською — твори Хуана Рамона Хіменеса, Семюеля Беккета, Стенлі Кюніца, Дейвіда Іґнатова.

20 грудня 1958 року в італійській кав’ярні "Павич" на Вест-стріт 4, біля парку Вашингтона в Нью-Йорку. Патриція Килина, Богдан Бойчук і Юрій Тарнавський, за кавою обговорювали своє майбутнє і вирішили видавати журнал-річник "Нові поезії" й називати себе Нью-Йоркською Групою.

Людина неспокою, непосида любив міняти місця проживання, країни, жінок. Інколи споглядав на фото синів і роздумував:

Стою у невиразній позі
між двома високими синами,
наче втиснений у землю,
мов відсунений на крок
в минуле.


Він також від 1961 до 1973-ого року працював як літературний редактор журналу "Сучасність" (Мюнхен).
Фактично, Богдан Бойчук працював інженером до 1992 року. Потім він – член Національної Спілки Письменників України, відповідальний редактор Київського літературно-мистецького квартальника "Світо-Вид" (1990—1999). Як там у Стенлі Кюніцу "За чаркою"?

Пиймо наші роки,
пиймо за наші роки!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Психолог Ерік Берн про те, як батьки програмують долю своїх дітей
Ерік Берн — автор знаменитої концепції сценарного програмування і теорії ігор. Берн впевнений, що життя кожної людини програмується до п'ятирічного віку, і всі ми потім живемо за цим сценарієм.
Читати більше