Вже вечоріло, коли Василь попрощався з Петрусем. Він був добряче п’яним, бо Петрусь увесь час підливав йому, намагаючись побільше визнати про Чигиринські справи. Трохи посидівши в хаті наодинці зі своїми нерозбірливими думками, Василь вийшов на двір. Людей на вулиці вже не було, деінде світилися віконця хатин, які сховалися серед рясних садів. Погляд його надибав добре відому йому хату Горпини, удови полкового писаря Недайбаби, який кілька років тому вмер, як кажуть, від пияцтва. Горпина, ще нестара жінка, мала двох заміжніх дочок, одна з них жила разом з матір’ю та чоловіком, теж козаком, який служив на Запорожжі. Ця Горпина мала казан і курила горілку, на що дозвіл отримав ще її покійний чоловік. За цією горілкою до неї бігали козаки Василевої сотні, іноді він і сам заходив, дивуючись, яка гарна та багата хата удови. І цього разу, посидівши на перелазі до Горпининої хати, він вирішив трохи додати до того, що вже випив. Він переліз через тин і відчинив двері хати. На столі горіла свічка, а Горпина збиралась до сну і, стоячи на печі навколішках, постеляла. Побачивши хазяйку у такому спокусливому стані, Василь забув про горілку, а замість того згріб Горпину в обійми, запустивши руку під її сорочку. Хазяйка вчепилась нігтями в Василеву пику, подравши йому щоки і лоб, але він вже не звертав уваги, підняв її на руки і поніс з хати, бо пам’ятав, що в хаті є ще доросла дочка. Горпина дряпала Василя і кусалась, але не кричала, мабуть теж боялась збудити дочку. Василь виніс Горпину на двір і впав разом з нею на рядно під грушею. Нарешті він подолав опір хазяйки і оволодів нею. Закінчивши справу, відкинувся і заснув міцним сном. Горпина ж, переконавшись, що Василь спить, тихенько вислизнула від нього в хату, де збудила дочку.
― Біжи, доню, до батюшки Андрія, скажи, що якійсь козак матір ґвалтує, візьміть ще двох-трьох сусідів і швиденько до двору, побачите нас під грушею.
Налякана дочка побігла до пароха церкви, куди вони ходили разом з матір’ю, а Горпина знову лягла поруч з Василем і, трохи почекавши, заходилась його будити. Це виявилось нелегкою справою, Горпина била його по щоках, приводячи до ладу.
Нарешті Василь відкрив очі.
― Чого тобі?
― Ах ти, скурвий сину, ― зашипіла Горпина, ― схопив мене, зґвалтував, а тепер вважаєш, що вже зробив свою справу? Тільки на один раз тебе вистачило? А жінка що? Не хоче, чи що? Тільки збудив мене, нецнота! Давай, роби свою справу!
Василь відчув, що може ще. Він знов заліз на Горпину і розпочав її задовольняти, як тут у двір ввалився невеликий, але галасливий натовп, серед якого переляканий Василь побачив батюшку в рясі і з великим хрестом. Василь скочив і, забувши шаровари, скакнув через плетень та побіг світ за очі подалі від хати Горпини. Та усі вже побачили, хто був ґвалтівником, підняли Горпину, яка невтішно ридала, і повели до хати.
Ранком уся компанія на чолі з батюшкою з’явилась до козацького куреня. Відмовлятись Василь не міг, його розпухла і подряпана пика усе видавала. Священик відкликав його для бесіди:
― Ну що, сине мій, ми бачимо, що ти дуже кохаєш Горпину. Вважаємо, що то у вас були родинні справи, треба тільки усе оформити. Сподіваюсь, що ти їй зараз освідчишся, і сьогодні ж я вас обвінчаю.
― Батюшка, ― заскиглив Василь, ― пожалійте мене, Христа ради. Мені ж тільки тридцять, а їй вже сорок.
― Ти ж сам бачиш, яка вона спокуслива, молода жінка. У вас ще діти будуть, так що вік тут не заважає. Згадай також наказ гетьмана Дорошенка, який забороняє його жовнірам ґвалтувати жінок, для сотника це загрожує розстрілом.
― Гаразд, я згоден. Тільки підготуватись треба, давай, батюшка, за тиждень обвінчаєш, ― Василь сподівався втекти на Слобожанщину.
― Нема сенсу чекати. Одружитись ― справа нехитра. Іди сюди, Горпино, ― покликав він, ― наречений хоче тобі освідчитись.
Горпина, гарно вбрана задля такого випадку, скромно підійшла. Вона міцно узяла Василя за руку, а батюшка відійшов на декілька кроків.
― Кажи, ― попросила вона.
― Горпино, ― вичавив із себе припертий до стіни Василь, ― я тебе кохаю і прошу побратись зі мною.
― На віки вічні, ― задоволено вимовила Горпина. ― Я згодна.
За годину усі козаки Василевої сотні, сусіди, обидві дочки Горпини були присутні у церкві на вінчанні молодої пари.
― Ото пощастило сотникові, ― з заздрістю казали козаки, ― ухопив таку молодицю. І багата ж, біс її візьми, скільки горілки продає!
Серед натовпу в церкві стояв і Петрусь, якого запросив Василь.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
