Самотньо час біжить, немов на коліщатках
І губить запах, колір, форму в трупах..
Я знову вийду на Париж-Хрещатик
Та вперше поцілую зброю в губи.
Бруківка - дзеркало татарського нашестя.
Метро на мюзикл уже не схоже..
В обличчях перехожих чую "Де ти?!"
Але зустрічні відповідь не знають - це не гоже...
Як контрабас всміхнеться басом небо
Та не зігріє, а зіжме в долонях...
Перепочити страшно та й не треба -
Ти - струм, ти - пульс, що не встигає в скронях..
Над Римом-Києвом мої слова полинуть.
У небі танутимуть легко й не сміливо..
У тому місті зараз люди гинуть,
Де ще недавно я була щаслива...
Ольга Польова
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
