Нищівно час диктував: Анна Франк

"Я не думаю про всі страждання. Я думаю про красу, яка все ще залишається".

Анна Франк — одна з найвідоміших жертв Голокосту, яка померла у віці 15 років у концтаборі Берґен-Бельзен.

Вона народилася 12 червня 1929 року у Франкфурті-на-Майні. Вона жила в багатому домі з люблячими батьками. Чотири роки потому, у 1933 році після того, як Гітлер здобув достатню могутність в Німеччині, аби мати змогу жорстоко поводитись з євреями, сім'я Франк вирішила переїхати до Амстердама. Вони думали, що там будуть в безпеці. 

Анна жила життям нормального підлітка зі злетами та падіннями, поки все не змінилося в травні 1940 року. Гітлер вдерся до Нідерландів, а батьки Анни, Отто та Едіт Франк, почали боятися за себе та життя своїх дітей. Вони мусили знайти місце, щоб сховатися, і їм це вдалося. Адміністративна будівля Отто Франка мала додаткову кімнату, про яку не знав ніхто, крім нього і деяких вірних йому колег. Відтак вирішив переїхати туди зі своєю сім'єю та ще однією родиною — ван Пельзез.

Між тим, зовсім юна Анналіз мріяла стати кінозіркою чи письменницею, хотіла, аби її праця жила й після смерті. На її тринадцятий день народження вона отримала щоденник від батька, який вона так відчайдушно хотіла мати, і після цього почала писати всі деталі свого життя в ньому.

Через деякий час сім'ї Франк і ван Пельзез переїхали на горище. Поки там жили, Анна писала про своє життя на горищі і про те, яке саме життя вона хоче після війни. Переховування тривало два роки, і ґестапо викрила їх після того, як отримала від інформатора звістку (ім'я його ніколи не було ідентифіковано).
Усіх членів родин відправили до Авшвітца, де жінок розлучили з чоловіками і примусили працювати. Незабаром після цього жінок також розділили. Анна та її старша сестра Марґо були відправлені в інший концентраційний табір під назвою Берґен-Бельзен, де обидві пізніше померли від тифу.
Єдиний, кому вдалося сховатися і вижити в таборах, був Отто Франк, батько Анни. Тоді один з його довірених службовців дав йому щоденник Анни, який він взяв після їхнього арешту.
Щоденник був опублікований як книга в 1947 році. З того часу його переклали на 50 різних мов, одна з них — українська. Мемуари стали бестселером у світі. Усе, як вона хотіла, — її праця продовжила її і після смерті.

 Скільки ж мужності було в цій маленькій дівчинці... У своєму щоденнику вона занотувала:

"Я знаю, чого я хочу, у мене є мета, своя думка, у мене є релігія та любов. Дозвольте мені бути самою собою і я буду задоволеною. Я знаю, що я жінка. Жінка з великою внутрішньою силою і великою мужністю".

Зображення — pinterest.com

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Життєвий сценарій в дії, або Що потрібно говорити сину, щоб він став Чоловіком
Що таке "життєвий сценарій" та який його основний механізм формування? Чи не применшуємо ми, батьки, нашу роль у майбутній батьківській позиції наших дітей, особливо, коли йдеться про виховання сина? І що потрібно "посилати" сину, щоб він виріс добрим чоловіком та гарним батьком?
Читати більше