Нові історії для смачного читання

Бажаєте дізнатися про комунікацію, атмосферу й стиль харчування, а також про гармонію і баланс? А чи хочете навчитися творчого підходу в харчуванні? Якщо так, то мерщій за авторами цих смачних історій!

Бі Вілсон. Що ми їмо. Як харчова революція змінює наші життя і світ навколо. – К.: Наш Формат, 2024

Ця книжка шокує, але й водночас запевняє, що в людства є майбутнє. "Що ми їмо. Як харчова революція змінює наші життя і світ навколо" Бі Вілсон – про зміну звичок: відмовитися від культури нетерплячки, повернути обідні години й домашню кухню, а також - розмаїття овочів на столі. Бо справді, чи можна жити одночасно в раю та в пеклі? Виявляється, можна, якщо йдеться про світ сучасної їжі. З одного боку, нашим предкам і не снилося, що їхні нащадки щодня смакуватимуть виноградом, м’ясом, лате чи шматком медовика. А з другого - ми об’їдаємося фабрикатами і снеками, а продукти з поживи перетворюються на отруту. Тож що чекати в майбутньому, якщо зараз ми перебираємо норми цукру в кілька разів? На кому відповідальність: на кожній людині чи на виробниках фастфуду і снеків? Як в Індії діабет став хворобою дітей? Чому в Чилі заборонено ставити мультикових персонажів на пачках пластівців? Як сухарики Flint з ароматом холодцю і хрону стали привидом страв, які раніше їли українці? Пишучи про політику "здорової тарілки", авторка відповідає на провокацій питання, хоча й не пропонує готових рецептів. Вона наводить статистику, роздуми, спостереження, харчові тренди, після яких вам захочеться щонайменше переглянути власний раціон і вдумливо відбирати те, що потрапляє в продуктовий кошик. "Люди в багатих країнах отримують більш ніж досить білка, переважно з м’яса, - дізнаємося ми. - Але частка цього інгредієнта в раціоні, порівняно з вуглеводами і жирами, знизилася. Оскільки продовольча система годує нас дешевими жирами і рафінованими вуглеводами (зокрема цукром), відсоток білків у раціоні впав від 14–15% (що є нормою для людей, які не практикують бодибілдинг) до 12,5% на середньостатистичного американця. Це означає, що білка нам бракує, хоча калорій задосить. Коли в нашій їжі бракує білка, ми намагаємося заповнити нестачу вуглеводами і в результаті переїдаємо". А воно нам, спитаймося, треба? Краще читаймо, чи не так?

Оксана Лущевська. Історії про Леся. Ложечка Тута. – Х.: Ранок, 2025

У цій веселій книжечці розповідається історія, ну дуже знайома багатьом мамам і татам, але, тим не менш, оригінальна . Уявіть собі, що існує така собі казкова Ложечка Тута, яка зазвичай так само ду-у-уже терпляча. І нехай пюре в тарілці дуже смачнюче, та малий Лесь все одно крутить носиком. Знайомо? Тож Ложечка розгублена: як їй нагодувати маленького вередуна? Хай там як (а насправді ще й як!), але ця яскрава та весела книжка відомої української авторки Оксани Лущевської не тільки розважить, але й допоможе батькам знайти підхід до дитини й заохотити маленького гурмана пробувати нову їжу своєю улюбленою ложкою! Варто зазначити, що Оксана Лущевська — авторка понад шести десятків книжок для дітей і підлітків. Її твори вийшли друком і здобули успіх також і за кордоном. Дуже любить собак і бавитися в слова. Катерина Степаніщева — ілюстраторка дитячих книжок і журналів. Дуже любить котів і бавитися з малюнками. Має творчий проєкт My fab story. Тож читайте, роздивляйтеся та вчіться будьте творчими й терплячими у своєму прагненні досягти успіху!

Оксана Лущевська. Історії про Леся. Чашечка Тама. – Х.: Ранок, 2025

У новій історії про Леся, оповіданій в книжці «Чашечка Тама» Оксани Лущевської Лесик хоче пити. Добре, що чашечка Тама поряд, а в ній — ням-гам-водичка. Тільки от неслухняні Лесикові ручки ніяк не хочуть брати чашку як слід. Лесик хоче пити. Добре, що чашечка Тама поряд, а в ній — ням-гам-водичка. Тільки от неслухняні Лесикові ручки ніяк не хочуть брати чашку як слід. Як же напоїти маленького пустуна?

— Берися за обидві ручки, — каже чашечка Тама.

— Ні-і-і, - надуває щічки Лесь.

— Так не годиться, — не вгаває чашечка Тама. — Берися за дві мої ручки! І попий водички.

Лесик береться за одну ручку. Чашечка Тама чекає:— Ну ж бо, Лесику!

Лесь бавиться пальчиками. То пхає їх до рота, то витягує з рота. То — з рота, то — до рота.

— Лесику, Лесику, — зітхає Тама.

То як же напоїти маленького пустуна? Якщо хочете дізнатися, то ця яскрава та весела книжка відомої української авторки Оксани Лущевської не тільки розважить, але й допоможе батькам знайти підхід до дитини й заохотити маленького гурмана пити зі своєї улюбленої чашечки! А все тому, що це книжка, ще й ілюстрована Катериною Степаніщевою -  для супербатьків найкращих у світі малюків! Сухенького вам читання!

Олесь Ільченко. Чікен Київ. – К.: Варто

Київська кулінарія шістдесятих-вісімдесятих років в обрамленні приватної топографії. – ось про що книжка Олеся Ільченка "Чікен Київ".  Вулички-провулки, кафе-їдальні, оселедці-пироги. Ну, й звісно, рецепти зі старого сімейного зошиту, і то не лише котлет по-київськи чи київського торту, але й гнилого оселедця, який продавали в одному столичному гастрономі. Ностальгійне, душевне, повчальне чтиво. Так само пригадується, як у той самий час тітка автора сих рядків, працюючи друкаркою, роздрукувала родинні рецепти, які вклалися у три грубезні картонні теки. По одній в руки всім трьом жінкам родини. Дворянської, між іншим. Можете уявити, що там було? І не з 60-80-х, як в Ільченка, а з 1910-20-х, як у "Задзеркаллі" того самого автора сих рядків. І не сирітські, знов-таки, київські "вушка з медом" чи гнилий радянський оселедець були у тій теці, а висока домашня кухня панської родини, до якої навіть у 60-х продовжували приїздити до міста колишні слуги з розкуркуленого родинного маєтку. Ну, й аби щось з того смачного діла приготувати з привезених сільських харчів малому паничу. "Людочко, а чи Ігорко молозиво буде? " - питалися в мами. "Морозиво? " - з надією перепитував "городський" Ігорко. Майже те саме, тільки про радянське кулінарне міщанство розповідає автор книжки "Чікен Київ", водячи читачів вулицями минулої слави, але цитуючи при цьому чомусь Кримського і Руданського, а не більш відповідного, бо вічно голодного Ірванця чи навіть Цибулька. "Бутерброди з мастурбою, з бастурмою ковбаса", пригадуєте? А що ж ви хотіли від міста, де "зелена нудьга, як ото на хуторі, що Києвом зветься", як писали свого часу українські радянські класики.

Вероніка Чекалюк. Їжа як комунікація. – К.: Наш Формат

Авторка цієї книжки - дипломований кухар-любитель зі стажем, кулінар-експериментатор, кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст, публіцист. Погодьмося, що така освіта й практичний досвід – ідеальне поєднання для створення книги-путівника у світі ефективних комунікацій. Тож не дивно, що у книжці Вероніки Чекалюк "Їжа як комунікація" нам доводить, що їжа, трапеза є об’єктом не лише дослідження, але й зацікавленої розмови про неї. Ну, або під час її споживання, бо, скажімо, дегустація вишуканих страв за певних обставин цілком може бути потужною силою дієвої дипломатії. Адже кулінарна комунікація - це перевірена часом складова успіху або ж поразки. І всім відома аксіома: не варто мати справу із голодною людиною. Так само приготування їжі, частування – це нагода проявити себе, продемонструвати свої таланти господаря. Гостинність – це творчість. Їжа має вплив на лібідо, стосунки, безпеку, продуктивність, комунікацію, енергетику, формує світогляд та імідж індивіда. Зазвичай на приготування їжі й покупки продуктів людина витрачає чимало часу. А час сьогодні — найдорожча валюта. Тож у книжці нам допоможуть сфокусуватися на тому, як швидко й смачно готувати, сервірувати й ефективно провести звану вечерю (обід) у вузькому колі. Попри те, що голод – це агресія, варто нагодувати смачно людей - і отримаємо їхню симпатію. Авторка пропонує своєрідну формулу, як робити покупки, заощаджувати енергію і час, планувати, готувати та насолоджуватись смачною їжею і атмосферою. "Я не лікар і не буду акцентувати на шкідливості тих чи тих продуктів, - зауважує вона. - Не буду рахувати калорії та конкурувати із відомими гуру шеф-кухарів. Ця книжка про комунікацію, про атмосферу й стиль харчування, про гармонію і баланс – складається із тематичних ілюстрованих підрозділів, кожний із яких пов’язаний із певним етапом філософії комунікації під час прийому їжі".