Noir & Milena. Частина 1

15 квітня 2014
Редакція
Дитячий майданчик посеред якогось парку. Вітер грається щойно опалим з дерев жовто-червоним листям, скриплять гойдалки, чути дитячий сміх. Здавалося б, нічого дивного. Але усе навколо віддає сірою буденністю, тиша кричить пустими звуками самотності. Щось явно не так.

Увага акцентується на парочці років шістнадцяти. Хлопець про щось завзято розказував своїй подружці, а та лише солодко посміхалася. Їм було добре вдвох. Здавалося, що їм більше нічого на світі не треба - лише бути поряд. Очі їх світилися щастям, а посмішки вражали своєю щирістю. Якщо прислухатися, то можна почути їх розмову:

- Слухай... Хотів тобі сказати... Річ у тім, що...

Хлопець глибоко вдихнув.

- Я кохаю тебе! Ти саме та дівчина, яку я шукав протягом усього свого життя і… Нарешті знайшов!

Дівчина опустила погляд, а через пару секунд подивилася вбік. В її очах з'явилася крапля суму.

- Це так дивно...

- Так, я все розумію... Я не можу розраховувати на взаємність, адже...

- ...Просто... Я теж... Теж кохаю тебе! Чорт... Не можу повірити що ми нарешті разом...

- Справді? Просто я думав... Що ти вважаєш мене просто другом... Ну просто...

- Не кажи нічого.

А він і не міг. З кожною секундою він усе більше усвідомлював слова своєї коханої, і від цього кров все швидше бігала по жилам, і все частіше стукало серце. Він лише поцілував її у лоб та обняв.

- Мені пора вже йти... Чорт...

- Що сталося?- спитав хлопець.

- Не питай. Ми ще обов'язково зустрінемося... Якщо ти мене все ще любитимеш.

- Звісно любитиму!.. А як же інакше?..

*****

- Ноір!!! Прокидайся! Вже пора!

Стан у мене був нікчемний. Я нічого не розумів.

- Що?..- заледве видавив сонним голосом.

- На пари пора! Ми уже виходимо!

- Й.. Йакі нафіг пари?.. Мм.. Ее... Блін... Йдіть без мене... Я один справлюся.

- Що ти мелеш? Давай збирайся бігом!

- П-пара... Перша пара лекція?

- Еге-ж. Так ти йдеш?

- Йдіть без мене. Я прийду на другу пару.

- Як знаєш,- і двері з гуркотом зачинилися.

 - Чорт... Оце сон... Блін, чому це лише сон??? То була саме вона! І ми були разом! Ех...

Від різкого пробудження боліло у грудях. Я встав, умився, почистив зуби, одягнувся. Подивився у дзеркало.

- Капець, які у мене синяки під очима! Мені треба більше спати.

За вікном було сіре небо. Початок жовтня, перші дні срібної осені. Дощу не було, але він міг початися в будь яку мить. Холодно, мабуть, там - на вулиці. Віє північний вітер.

Поки я пив каву, згадував сюжет сьогоднішнього сну і мовчки сумував під пустотно-трагічне звучання тиші. Самотність... Чому вона так сильно впливає на моє життя? Чому я не можу нормально жити з пустотою у серці? Чому я літаю у хмарах, а не записую конспекти на лекціях? Чому на семінарах мої думки кричать віршами?

Безліч чому... У моєму житті почалася чорна смуга. Постійні депресії, цигарки кожні тридцять хвилин... Лише такі сни не дають згаснути надії у моєму серці і не дозволяють вистрибнути з вікна...

Я оглянув кімнату. Страшенний безлад... Море немитого посуду, незастелені ліжка, купа непотрібних речей на столах, розкиданий по всій кімнаті одяг... Але не це мене бентежило. Щось у цій кімнаті не так і це не дозволяє хоч на секунду відчути безпеку. Я одягнувся, зібрав речі та вийшов.

По дорозі до університету закурив. Я бачив десятки безтурботних облич і це мене у них найбільше бісило. Невже у них все так добре? Невже немає цієї отруйної осінньої меланхолії, що повільно, але безповоротно знищує душу? До чого ці всі посмішки, радості? Щось мене понесло...

Сиджу на парах... І що б ви думали? Ті ж безглузді думки в пошуках істини там, де її нема. Подивився у зошит сусіда по парті. Там були якісь поеми, вірші, твори - що завгодно, але не конспект.

- Грей... Що ти пишеш?

- Та так... Пара творчих ідей.

- Даси почитати?

- Ну... Якщо допишу... То можна буде)

- Слухай... Мені сьогодні такий дивний сон приснився...

Я розповів йому короткий переказ моїх сновидінь.

- Ну що я можу сказати... Тобі катастрофічно не вистачає дівчини.

- Та я й сам це розумію...

- Хоча знаєш... Сон дуже цікавий. Ти маєш навчитися проводити аналогію між снами і життям. Можливо цей сон був віщим.

- Та навряд... Якось воно надто казково виглядає.

- Хтозна.

*****

Весь день пройшов без пригод. З трьох до восьми сидів в кімнаті, пив каву, слухав музику. У мене їде дах. Я не знаю навіщо я живу. У мене немає в житті мети, я нічого особливого не вмію. Весь день я займаюся незрозуміло чим. Я досі не знайшов себе у цьому світі... А мені вже вісімнадцять років.

Ввечері зустрілися з Греєм, він дав мені почитати свої твори. Він пише вражаюче! Особливо мені сподобався невеличкий твір на окремому листку, що лежав у його зошиті. Уже з першого речення цей твір викликав у мене дивне почуття. "Це історія однієї самотньої квітки, за якою ніхто не доглядає..."

- Слухай, оцей твір... Він дивовижний.

- Який?

- Про квітку.

- Хм... Це не моє,- він подивився на листок, - Це твір моєї сестри.

- Та у вас вся сім'я талановита! У вас велике майбутнє!

- Може й так...

*****

До пізньої ночі твір сестри Грея не давав мені спокою. Було у ньому щось таємниче... Ні, я б сказав, таємничо-близьке мені. Але не менш таємничим був новий сон...

Самотня вулиця. Все навколо було в снігу. Віяв холодний сильний вітер. Майже нічого не було видно... Але все ж я зміг побачити у цій хуртовині дівчину.

- О ні! Вона ж замерзне там!

Я побіг туди, одягнув на неї свою куртку.

- Тримайся. Все буде добре.

- Ти... Ти прийшов...

На превеликий мій подив це була та ж дівчина! Її губи посиніли, а руки стали холодними немов лід.

- Тримайся! Все буде добре!

- Звісно ж все буде добре... Ти ж прийшов... Ти все ще любиш мене...

Вона посміхнулася. Я взяв її на руки.

- Люблю. І буду завжди любити. Зараз я відведу тебе кудись. Ти повинна зігрітися.

Враз сніг і самотня вулиця зникли. Ми опинилися в полі. Було літо; на дівчині була лише сукня, і їй уже не було холодно.

- Що відбувається?

- Твоє кохання врятувало мене.

- А сніг... Вулиця... Де це все?

- А хіба грає роль все навколо, коли ми поруч?

- Це сон?

- Лише тут ми можемо бути разом...

Дівчина заплакала. Я поцілував її в лоб... І прокинувся.

Далі буде...
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

30 хвилин в день, які повністю змінять ваше життя
Нам постійно бракує часу. Робота, справи — за ними та втомою не встигаєш займатися тим, чим хотілося б. А життя втікає. Далі в статті розповімо про надлегкий спосіб, який допоможе встигати все.
Читати більше